Постанова № 44631642, 29.05.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/1246/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мекенченко М.А.,

представника позивача - Крамаренко О.П.,

представника відповідача - Дитюк І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

17 квітня 2015 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 129068,40 грн та пені у розмірі 258,14 грн, посилаючись на порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у незабезпеченні нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів у 2014 році.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Законом України "Про транспорт" тролейбуси входять в єдину транспортну систему України, а відповідно статті 19 Закону України "Про автомобільний транспорт" водії виключаються із загальної чисельності інвалідів. Оскільки водії тролейбусів і автомобілів керуються в своїй роботі виконанням Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух", правилами дорожнього руху, вони повинні мати відповідний стан здоров'я, щоб керувати транспортними засобами та проходити обов'язковий спеціальний медичний огляд. Міністерством здоров'я України затверджено перелік захворювань, при яких особа не може бути допущена до керування транспортними засобами. Також зазначив, що підприємство інформувало центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідачем 20 лютого 2015 року до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, вх. №2227 /а.с. 4/.

За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників підприємства у 2014 році становила 310 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 10 002 800,00 грн; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 8 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2014 рік - 8 осіб.

Посилаючись на те, що Комунальним підприємством "Кременчуцьке тролейбусне управління" у 2014 році не виконано норматив працевлаштування інвалідів, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов'язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 129068,40 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 258,14 грн /а.с. 5/.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно положень статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції .

Як визначено у частині четвертій статті 217 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 зазначеного Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною третьою статті 18 Закону чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - інформація) заповнюється роботодавцями та подається до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).

Згідно інформації Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 28.04.2015 №1360 відповідач протягом 2014 року щомісячно подавав звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН із зазначенням інформації про наявність вакантного місця для працевлаштування інваліда /а.с. 66, зворот а.с. 66/.

Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості були направлені громадяни для працевлаштування на підприємство відповідача.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що направленим для працевлаштування особам відмовлено на підставі статті 24 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я /а.с. 82-89/.

Судом встановлено, що підставою для відмови відповідачем у працевлаштуванні громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на посади кондуктора громадського транспорту стали довідки до Акту огляду МСЕК, зі змісту яких вбачається, що даним особам встановлено певні обмеження у праці /а.с. 85, 87, 89, 91/.

Порядок надання населенню послуг міським електричним транспортом (далі - транспортні послуги) та їх оплати, обов'язки, права і відповідальність їх замовників, перевізників і пасажирів встановлено Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 №1735.

Згідно завдань та обов'язків покладених на кондуктора громадського транспорту, визначених у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 17.06.1999 №144 передбачено, що виконання такої роботи є обслуговування пасажирів (населення), в тому числі надання їм у разі необхідності першої медичної допомоги.

У розділі ІІ Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 09.10.2006 №329 (надалі - Правила №329), визначено, що кондуктор - особа, яка збирає плату за проїзд у трамваї, тролейбусі та видає разовий квиток або здійснює продаж абонементних талонів пасажирові, перевіряє наявність документів на право проїзду.

Згідно пункту 3.1 Правил №329 працівники підприємств, зазначені в пункті 1.2 цих Правил, зобов'язані забезпечувати якісне обслуговування пасажирів, які перебувають у рухомому складі та на трамвайних зупинках, створювати для них необхідні зручності, уживати всіх заходів для запобігання нещасному випадку з ними або дорожньо-транспортній пригоді, надавати допомогу інвалідам, які користуються міським електротранспортом, бути акуратно одягненими, увічливими у спілкуванні з пасажирами та одночасно вимагати від них неухильного виконання цих Правил.

Пункту 5.6 Правил №329 визначено обмеження пасажирів щодо поведінки у громадському транспорті, тобто законодавцем передбачено, що взаємовідносини у суспільстві між суб'єктами права у їх поведінці мають різноманітну форму вираження, або виявлення, що впливає на права інших суб'єктів цих правовідносин та повинні бути врегульовані певними нормативними актами.

Відповідно до пункту 78 розділу XV Транспортні послуги. Функціонування наземної транспортної інфраструктури Додатку 2 Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 №1290, визначено, що кондуктор тролейбуса на пасажирському перевезенні належать до професії, пов'язаної з особливими умовами праці, що є наслідком в результаті роботи з психоемоційним навантаженням при обслуговуванні пасажирів (насалення).

Аналізуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що робота кондуктора є роботою, що відноситься до професій пов'язаної з психоемоційним навантаженням.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач вчинив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, не допускав відмови в укладенні трудового договору інвалідам з мотивів інвалідності, тому правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем доведено той факт, що ним виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: створено робоче місце для працевлаштування інваліда та щомісячно протягом 2014 року повідомлено державну службу зайнятості про створення робочого місця для інваліда та про потребу в його працевлаштуванні.

Відтак, за відсутності в діях відповідача вини у вчиненні господарського правопорушення, відсутні підстави для стягнення з Комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі №21-81а13, що враховується судом з огляду на приписи частини другої статті 161, статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

За відсутності документального підтвердження понесених сторонами у справі судових витрат, питання щодо їх розподілу суд не вирішує.

Керуючись статтями 7-11, 41, 69-71, 86, 94, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 03 червня 2015 року.

Суддя Р.І. Молодецький