Постанова № 44631130, 02.06.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м.Житомир справа № 806/864/15

категорія 3.1.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Барібан А.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Корзун С.В.,

представника третіх осіб ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування в частині рішення №105 від 16.04.2014 р., зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 105 від 16.04.2014 року в частині надання дозволу на постійну реєстрацію ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області скасувати реєстрацію ОСОБА_4 разом з сином в квартирі АДРЕСА_1. В обґрунтування позову вказав, що з 13.02.2007 року він має постійну реєстрацію в АДРЕСА_2 відповідно до ордеру, виданого 08.02.2007 року головою правління ВАТ "Житомирхліб". До цього часу в квартирі тимчасово проживала ОСОБА_4 відповідно до по квартирної картки. 05.05.2013 року будинок був прийнятий на баланс територіальною громадою м. Житомира в зв'язку з банкрутством власника. Після його реєстрації за вказаною адресою він на прохання ОСОБА_4 дозволив їй тимчасово користуватися квартирою за умови сплати нею комунальних платежів. Однак, ані власник, ані жодна інша уповноважена особа до прийняття оскаржуваного рішення виконкому міськради не давали дозволу на реєстрацію відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_3. Пояснив, що приймаючи рішення № 105 від 16.04.2014 року виконком Житомирської міської ради не перевірив чи зареєстровані в житловому приміщенні інші особи, не врахував його інтереси та порушив його права приймаючи рішення №105 від 16.04.2014 р. як підставу для реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 управлінням Державної міграційної служби України у Житомирській області. Вважає, що рішення відповідачів про надання дозволу та реєстрацію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є протиправні, а його права порушені та підлягають захисту.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник виконавчого комітету Житомирської міської ради проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема вказала, що прийняте рішення № 105 від 16.04.2014 р. про надання дозволу на постійну реєстрацію ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник Державної міграційної служби України у Житомирській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином. Згідно поданих письмових заперечень, просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки дії райвідділу ДМС щодо реєстрації були правомірні, а підставою для реєстрації були заява ОСОБА_4 та рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16.04.2014 року №105.

Представник третіх осіб проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у письмовому запереченні на позовну заяву. Вважає позов безпідставним та необґрунтованим, оскільки отриманим ордером на житло у кімнаті АДРЕСА_1 м. Житомирі ОСОБА_1 скористався лише для того, щоб зареєструватись за вказаною адресою. Пояснив, що ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1 не вселявся, ніколи у ній не проживав, з ним не укладались договори на оплату комунальних платежів, прибирання тощо. Оскільки, ОСОБА_6 поселилась у кімнату АДРЕСА_1 на підставі документів, які посвідчують право на проживання і проживає в зазначеній кімнаті з 20.05.2002 року, жодної згоди ОСОБА_1 на її реєстрацію у цій кімнаті не потрібно.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження, регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV (далі- Закон № 1382-IV).

Так, відповідно до статті 2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно статті 3 Закону № 1382-IV місцем проживання особи є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Під реєстрацією розуміється внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Статтею 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

У взаємозв'язку із наведеним слід зазначити, що процедура реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні деталізована у Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС від 22.11.2012 № 1077 (далі - Порядок № 1077).

Так, розділом ІІ Порядку № 1077 врегульовано питання реєстрації місця проживання особи, де зазначено, що документами, які підтверджують право на проживання в житлі, - є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Водночас, питання набуття права на жиле приміщення та порядок його користування врегульовано Житловим кодексом Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-Х (далі - ЖК УРСР).

Статтею127 ЖК УРСР передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно з ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК УРСР).

В контексті наведеного суд зазначає, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається Постановою Ради Міністрів УРСР "Про затвердження Примірного положення про гуртожитки" від 03.06.1986 № 208 (далі - Положення про гуртожитки).

Так, п. 10 Положення про гуртожитки встановлено, що при одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Разом з тим, п. 17 Положення про гуртожитки передбачено, що громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Виходячи з системного аналізу наведених вище положень законодавства суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує право на проживання в гуртожитку, є спеціальний ордер, до якого повинні бути включені імена всіх громадян, які мають право на вселення до гуртожитку за таким ордером. При цьому, члени сім'ї особи, якій видано ордер, та які не включені до такого ордеру набувають право на вселення та проживання в гуртожитку лише за наявності дозволу адміністрації підприємства, установи, організації (власника/співвласників гуртожитку) та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Позивач стверджує, що з 13 лютого 2007 року зареєструвався в квартирі АДРЕСА_4 на підставі ордеру, виданого йому 08.02.2007 року головою правління ВАТ "Житомирхліб".

Разом з тим, судом встановлено, що громадянка ОСОБА_4 постійно проживає у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 з 2002 року, що підтверджується ордером на зайняття житлової площі (а.с.40,66). ОСОБА_8 своєчасно вносить плату за користування житловим приміщенням і плату за комунальні послуги, що підтверджується копіями квитанцій, використовує житло за призначенням (а.с.110-120).

Так, як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 29.05.2008 року № 376 надано статус житлового - будинку АДРЕСА_1 який має статус гуртожитку (а.с. 77).

Відповідно до рішення п'ятої сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 14.07.2011 року №155 вирішено прийняти в комунальну власність міста житловий будинок АДРЕСА_1 разом з інженерними мережами. Приймання-передачу житлового будинку "АДРЕСА_1 на баланс КВЖРЕП №12 і зовнішніх інженерних мереж на баланс відповідних комунальних підприємств здійснити згідно з вимогами чинного законодавства (а.с. 78).

В подальшому розглянувши заяви громадян, виконавчий комітет Житомирської міської ради рішенням від 16.04.2014 року №105 вирішив надати дозвіл на постійну реєстрацію, в тому числі і ОСОБА_4 разом із дитиною, на жилу площу 13,6 м2, за адресою АДРЕСА_5. (а.с.79).

З матеріалів справи вбачається, зокрема з копії трудової книжки (а.с. 37-39), що ОСОБА_4 з 20.05.2002 року працювала у ВАТ "Житомирхліб", та не була забезпечена житлом, тому 03.12.2003 року голова правління ВАТ "Житомирхліб" видав ОСОБА_4 ордер на користування житловою площею у гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с. 40), у якій вона по даний час проживає та зареєстрована за вказаною адресою.

Таким чином, станом на 13.02.2007 року, тобто на дату реєстрації ОСОБА_1, у цій кімнаті на законних підставах майже п'ять років проживала ОСОБА_4

Як вбачається з наданого позивачем ордеру № 280 від 08.02.2007 року на зайняття у гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 працював у ВАТ "Житомирхліб" робочим і зазначена житлова площа надавалася йому на період роботи на вказаному підприємстві. (а.с. 8).

Разом з тим, з відповіді Комунального підприємства "Трудовий архів "Архівіст" від 19.03.2015 року за №06/37 вбачається, що в документах з особового складу ліквідованого ВАТ "Житомирхліб", що знаходяться на зберіганні, громадянин ОСОБА_1 станом на лютий 2007 року не рахується. (а.с. 42). Крім того, позивач в судовому засіданні підтвердив, що у ВАТ "Житомирхліб" ніколи не працював.

Згідно з ч. 2 ст. 58 ЖК УРСР та ч. 2 ст. 10 Положення про гуртожитки, ордер може бути видано лише на вільну жилу площу.

Таким чином, вказані обставини дають підстави для висновку, що кімната АДРЕСА_1 на час видачі ОСОБА_1 ордера була вже зайнята ОСОБА_4

Статтею 14 Положення про гуртожитки передбачено, що тому, хто вселяється в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі, перепустка на право входу в гуртожиток. Він повинен бути ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов'язками мешканців гуртожитку.

Встановлено, що ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1 не вселявся, договори про оплату комунальних платежів, прибирання тощо з ним не укладались.

За весь період проживання, тобто з грудня 2003 року та по даний час ОСОБА_4 сплачувала комунальні та інші платежі за кімнату НОМЕР_1, що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 110-120), крім того, з 01.07.2014 року ОСОБА_4 було укладено черговий договір з комунальним підприємством ВЖРЕП №16 Житомирської міської ради, відповідно до якого ОСОБА_4 сплачує за послуги з утримання будинку і прибудинкової території за проживання у кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 43-44).

Також, факт не проживання ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 у м. Житомирі підтверджується актами від 18.04.2013 року, 15.08.2013 року та 05.06.2014 року, які складені працівниками КПВЖРЕП №16 (а.с. 102,104,106).

Крім того, як пояснив сам позивач, він не вселявся у кімнату НОМЕР_1 та не проживав у ній, навпаки стверджує, що з 2004 року орендує квартиру АДРЕСА_6 у м. Житомирі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що отриманим ордером на житло у кімнаті АДРЕСА_1 в м. Житомирі ОСОБА_1 скористався лише для того, щоб зареєструватись за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 15 Положення про гуртожитки, жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивача, про те що він дозволив ОСОБА_4 проживати у кімнаті, оскільки він не мав права здавати ліжко-місце у гуртожитку в піднайом.

Отже, оскільки ОСОБА_4 поселилась у кімнаті АДРЕСА_1 у м. Житомирі на підставі ордеру №230 від 03.12.2013 року, тобто документа який посвідчує право на проживання, тому жодної згоди ОСОБА_1 на її реєстрацію у цій кімнаті не потрібно.

Крім того, ОСОБА_1 не є власником (співвласником) цього житла, а також його наймачем чи членом сім'ї наймача, оскільки у встановленому законодавством порядку він у кімнату гуртожитку не вселявся, та не проживав у ній.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 105 від 16.04.2014 року в частині надання дозволу на постійну реєстрацію ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області скасувати реєстрацію ОСОБА_4 разом з сином в квартирі АДРЕСА_1, оскільки позивачем не доведено суду факту наявності у нього права на проживання в гуртожитку та не надано відповідних документів, обов'язкова наявність яких для реєстрації місця проживання передбачена статтею 6 Закону № 1382-IV з урахуванням положень Порядку № 1077.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 86, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області про скасування в частині рішення №105 від 16.04.2014 р. та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду Житомирський окружний адміністративний суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 05 червня 2015 р.