Рішення № 44623113, 04.06.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

04.06.2015

справа № 489/1176/15-ц

номер провадження 2/489/1139/15

Рішення Іменем України

04 червня 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

при секретарі Коденко К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи -ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на частку в нерухомому майні, витребування частки нерухомого майна з чужого незаконного володіння та включення іншої частки майна до складу спадщини

встановив:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, а також витребувати на свою користь від відповідача, як добросовісного набувача, ? частку спірної квартири, а іншу ? частки включити до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору міни від 09.01.2003 він та його мати набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 в замін відчуження колишній дружині ОСОБА_3, їхньому спільному сину ОСОБА_4 та ОСОБА_7 22/100 частки домоволодіння АДРЕСА_2, які належали йому та його матері в рівних частинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати померла. Після її смерті він тяжко захворів на онкологічне захворювання з діагнозом «рак правої легені». У 2003 році йому встановлено першу групу інвалідності строком на два роки, а з 2005 - безстроково. З того часу, фактично перебував у різних лікувальних закладах України, а з травня 2012 постійно проживає і знаходиться на повному державному забезпеченні у Вознесенському геріатричному пансіонаті Миколаївської області.

Так як в спірній квартирі не міг знаходитись самостійно, домовився зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_3 про те, що вона буде здавати квартиру в найм. Проте, у грудні 2014 дізнався, що 20.04.2004 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 продали квартиру ОСОБА_8, який в свою чергу 08.11.2004 подарував її ОСОБА_5

Посилаючись на незаконне відчуження спірної квартири позивач в порядку статті 388 ЦК України звернувся до суду з віндекаційним позовом.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача та присутня третя особа проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та відчуження квартири за згодою позивача.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази вважає, що позов таким, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 09.01.2003 ОСОБА_4 та ОСОБА_9, яка є його матір'ю, уклали з ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та одночасно імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7 та імені ОСОБА_6, нотаріально посвідчений договір міни про обмін належних їм на праві спільної часткової власності 22/100 частки домоволодіння АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1.

Таким чином, в силу положень частини другої статті 227 ЦК УРСР з 09.01.2003 ОСОБА_4 та його мати - ОСОБА_9 набули право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки чинне на момент укладення договору міни законодавство не пов'язувало момент набуття права власності з його обов'язковою реєстрацією.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на праві спільної власності на підставі біржового договору від 18.12.1999, який рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15.10.2003, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09.02.2015, визнано дійсним з визнанням за вказаними особами права власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру після смерті ОСОБА_9 спадкова справа не заводилася.

У подальшому, не являючись власниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відчужили її за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20.04.2004 ОСОБА_8, який за нотаріально посвідченим договором дарування від 08.11.2004 подарував її відповідачу ОСОБА_5, право власності на яку зареєстровано по теперішній час, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Як вбачається із змісту позову, після смерті матері позивач тяжко захворів на онкологічне захворювання з діагнозом «рак правої легені». У 2003 році йому встановлено першу групу інвалідності строком на два роки, а з 2005 - безстроково, що підтверджується витягом з акту огляду у МСЕК серії МСЕ-04 №014651 від 28.03.2005, відповідно до якого ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до довідки Вознесенського геріатричного пансіонату від 24.10.2014 № 28, ОСОБА_4 з 19.05.2012 проживає та знаходиться на повному державному забезпеченні у геріатричному пансіонаті.

У позовній заяві ОСОБА_4 зазначив, а в судовому засіданні його представники вказували на те, що так як позивач потребував сторонньої допомоги сам не міг знаходитися в спірній квартирі, а тому домовився зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_3, що вона здаватиме квартиру, документи на яку знаходилися в неї, в оренду. До кінця 2014 року ОСОБА_4 був впевнений, що є власником квартири. Проте, в грудні 2014 року від ОСОБА_3 дізнався про продаж нею квартири. Після чого, ознайомившись із матеріалами цивільної справи в якій біржовий договір купівлі-продажу квартири від 18.12.1999 визнано дійсним, оскаржив ухвалене судом рішення до апеляційного суду.

Із змісту ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 09.02.2015 вбачається, що відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 в частині оскарження права власності ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на спірну квартиру, апеляційний суд виходив з того, що визнання судовим рішенням від 15.10.2003 біржової угоди від 18.12.1999 дійсною з визнанням відповідно права власності позивачів саме за цією угодою, не створює у них на час ухвалення рішення нового права власності на цю квартиру та не порушує права ОСОБА_4, так як він набув права власності на спірну квартиру за наступною угодою від 09.01.2003.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За положеннями пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відтак, приписами статті 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею, а в добросовісного набувача, який набув таке майно безоплатно, без обмежень.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

При цьому, у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 17.10.2011 по справі № 3-103гс11).

Отже, належним способом захисту порушеного права власності в даній ситуації є витребування майна від останнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову, що і зроблено позивачем.

До умов пред'явлення віндикаційного позову належать: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 будучи співвласником спірної квартири, не здійснює фактичне володіння своєю власністю, квартира знаходиться в повному володінні відповідача, існує в натурі та є індивідуально визначеним майном.

Як зазначалося вище, витребування майна в добросовісного набувача, який набув таке майно безоплатно, можливе в усіх випадках, якщо майно було набуте в особи, яка не мала права його відчужувати.

У ході судового розгляду встановлено та не оспорювалося сторонами, що ОСОБА_8 набув право власності на спірну квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 20.04.2004.

Згідно умов цього договору квартира належала ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15.10.2003, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 16.12.2003 за реєстраційним номером 17425 (пункт 3 договору).

Таким чином, ОСОБА_8, так як і його дочка ОСОБА_5 - відповідач у справі, не знав, що особи в яких він купив спірну квартиру не є її власниками на момент укладення угоди.

Вказане підтверджується поясненнями ОСОБА_8 проте, що власником спірної квартири вважав ОСОБА_3.

Отже, за відсутності договору дарування, віндикаціний позов мав би бути пред'явлений до ОСОБА_8 від якого майно підлягало витребуванню, оскільки наявні були для цього усі умови, передбачені пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

За таких обставин, вимога про витребування спірної квартири від ОСОБА_5, як добросовісного набувача, є правомірною.

Щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частку спірної квартири, суд вважає таку вимогу зайвою, оскільки право спільної власності позивача на квартиру підтверджується нотаріально посвідченим договором міни від 09.01.2003 (з моменту нотаріального посвідчення якого у ОСОБА_4, в силу діючого на той час законодавства, виникло право власності на нерухоме майно) та слідує з аналізу мотивів апеляційного суду, наведених в ухвалі Апеляційного суду Миколаївської області від 09.02.2015.

У зв'язку із цим, приймаючи до уваги вимоги частини першої статті 11 ЦПК України щодо розгляду спору в межах заявлених вимог, достатнім способом захисту є витребування спірної квартири від відповідача на передачу ? її частки (виходячи з рівності часток співвласників) позивачу.

Доводи представника відповідача та показання свідків відповідача про обізнаність позивача про відчуження спірної квартири є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, відсутністю відповідної угоди, а також показаннями самого позивача, який був допитаний у справі як свідок.

Стосовно вимоги про включення іншої ? частки спірної квартири до складу спадщини, що відкрилася після смерті матері позивача ОСОБА_9, підстави для її задоволення відсутні.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що за життя ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 склала заповіт на належну їй на праві власності частку в спірній квартирі.

Матеріалами справи та особистими поясненнями ОСОБА_3 підтверджено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заводилася та у встановлений цивільним законодавством на час відкриття спадщини шестимісячний строк ОСОБА_3 своє право на прийняття спадщини не реалізувала.

За таких обставин, єдиним спадкоємцем першої черги за законом є позивач ОСОБА_4

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини).

Пунктом 5 частини першої статті 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину.

ЦК УРСР, як і чинним ЦК України, строк для отримання свідоцтва про право на спадщину не обмежено.

З пояснень сторін та свідків встановлено, що на час відкриття спадщини позивач проживав в спірній квартирі, тобто вступив у володіння та управління спадковим майном, а відтак фактично прийняв спадщину.

У зв'язку із цим, ухвалення додаткового рішення щодо спадщини цивільним законодавством не вимагається.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого просив представник відповідача, підстави для цього відсутні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

На спірні правовідносини поширюється загальний строк позовної давності в три роки.

За правилами частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З пояснень позивача встановлено, що про продаж квартири йому стало відомо в кінці 2014 року, до цієї дати він вважав себе власником квартири, в якій, після смерті матері і після погіршення стану здоров'я, не проживав.

Наведене підтверджується матеріалами справи, а також оскарженим у грудні 2014 року в апеляційному порядку рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15.10.2003, яким визнано право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на спірну квартиру.

Таким чином, позивач звернувся до суду після того як йому стало відомо про порушення його права власності, в межах трирічного строку позовної давності, а тому даний строк не вважається пропущеним.

Оскільки спір вирішено судом, на підставі частини шостої статті 154 ЦПК України підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, які мають тимчасовий характер дії, встановлені ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєві від 24.02.2015, з виправленням описки ухвалою цього суду від 26.03.2015, а саме арешт накладений на квартиру АДРЕСА_1 у м. Миколаєві.

Так, як вимоги задоволено частково, а позивач від сплати судового збору звільнений, так як є інвалідом І групи, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 243,60 грн. судового збору.

Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212-214 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та передати ? її частку ОСОБА_4, яка належить йому на праві спільної власності на підставі договору міни від 09.01.2003, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 46.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

У іншій частині вимог - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєві від 24.02.2015, з виправленням описки ухвалою цього суду від 26.03.2015, а саме накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його проголошення, а особою, яка приймала участь у справі але була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І.В.Коваленко

Повний текст рішення

підписано 05.06.2015