Рішення № 44615714, 03.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/998/15 Головуючий: І інстанції:

Справа № 646/8532/13-ц Нікуліна Л.П.

Категорія: право власності Доповідач: Івах А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Івах А.П.,

суддів - Хорошевського О.М., Пшенічної Л.В.,

при секретарі - Курносовій К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі філії ПАТ "ОТП Банк" у м. Харкові, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єрьоменко В.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював, у остаточному варіанті просив визнати недійсним договір купівлі-продажу та визнати за ним право власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 22 вересня 2004 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзен Банк України" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. зареєстрований в реєстрі за №1077.

За умовами договору ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв нерухоме майно - двокімнатну квартиру загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

З метою придбання вказаної квартири, 22 вересня 2004 року між ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено кредитний договір №МL700/068/2004 відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 15000 доларів США, а позичальник зобов'язався сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання за договором.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено договір іпотеки №PML 700/068/2004, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. зареєстрований в реєстрі за №1079.

У зв'язку з чим просив визнати договір купівлі - продажу від 22.09.2004 року фіктивним та недійсним з моменту укладання; визнати недійсною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4; визнати за ним право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на ? частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 після смерті його батька ОСОБА_6, померлого 24.04.2013 року та визнати в цілому право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру №269, загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Повернуто сторони за договором купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 22.09.2004 року та посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. за реєстровим № 1077 у первісне становище.

Договір купівлі - продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 22.09.2004 року та посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. за реєстровим № 1077 - визнано фіктивним та недійсним з моменту укладання.

Визнано недійсною реєстрацію права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 22.09.2004 року та посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. за реєстровим номером № 1077 та витягу №4957553 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 05.10.2004 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого 24.04.2013 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в цілому на двокімнатну квартиру загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

23 грудня 2014 року по справі в порядку п.4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України судом ухвалено додаткове рішення, яким вирішено питання щодо судових витрат: стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1380 грн. та стягнуто солідарно з ОСОБА_4 ПАТ "ОТП Банк" в особі філії ПАТ "ОТП Банк" у м. Харкові на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1610 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "ОТП Банк" подало апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

За вимогами ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядом справи достеменно встановлено, що 22 вересня 2004 року що між ОСОБА_3, ОСОБА_6 (продавець), ОСОБА_4 (покупець) та Акціонерним комерційних "Райффайзенбанк Україна", було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. та зареєстровано в реєстрі за №11.

Згідно п.1.1 ст.1 договору продавець передав, а покупець прийняв нерухоме майно, двокімнатну квартиру, загальною площею 44.1 кв. м, житловою площею 26.9 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1.

Також відповідно до п.2.1 ст.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.09.2004 року вартість нерухомого майна за цим договором становить 138023,60 гривень, а відповідно до п.2.3 цього договору зазначена в п.2.1 цього договору сума отримана продавцем від покупця до підписання договору.

З метою придбання вказаної квартири, 22.09.2004 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" було укладено кредитний PM№L700/068/2004, відповідно до якого АКБ "Райффайзенбанк Україна" надав позичальнику кредит у розмірі 15000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався сплатити відповідну плату за користуванням кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.3 вказаного Кредитного договору право Позичальника на отримання кредиту з моменту виконання наступних умов: укладення між позичальником, продавцем та банком договору продажу квартири та його нотаріальне посвідчення (п.1.3.6 Кредитного договору).

На виконання вказаних вище умов Кредитного договору та для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань, визначених у статті 2 до цього договору, 22.09.20004 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна було укладено договір іпотеки № PML 700/068/2004, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Єрьоменко В.В. та зареєстровано в реєстрі за №1079.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існувала домовленість щодо наміру отримати кредит у банку, для чого і вирішили отримати кредит у банку, для цього вони вирішили продати двокімнатну квартиру яка належала позивачу та його батьку - ОСОБА_6, на праві приватної власності по 1\2 частки кожному, а отримані кредитні кошти будуть повертати разом.

З урахуванням конкретних обставин та того, що ОСОБА_3 та члени його родини продовжують мешкати у спірній квартирі, сплачувати всі комунальні послуги, суд дійшов висновку що договір купівлі-продажу має бути визнаний фіктивним та недійсним оскільки був формальним. При цьому суд керувався тим, що відповідно до п. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, оскільки замість договору купівлі-продажу сторони підписали договір позики між відповідачем та Банком.

Крім того, суд вважав, що на момент укладення договору іпотеки між Банком і ОСОБА_4 останній не мав належного зареєстрованого права власності на квартиру.

Дійшовши висновку щодо визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, суд першої інстанції вважав за необхідне при вирішенні питання про повернення сторін у первісне становище визнати за позивачем право власності у тому числі і на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після батька ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому суд виходив із того, що ОСОБА_3 проживав разом із батьком у спірній квартирі, після його смерті прийняв спадщину у розмірі 1\2 частини квартири. Керувався суд ст.. ст.. 1220, 1223, 1261, 1268, ст.. 328 ЦК України.

З висновком суду судова колегія погодитися не може, оскільки його зроблено без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити

наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути

кваліфікований як фіктивний.

Пунктом 26 тієї ж постанови роз'яснено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Наявні матеріали справи свідчать, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 квітня 1999 року, виданого відділом приватизації ВАТ "Турбоатом" на підставі розпорядження №1406 від 15 квітня 1999 року (а.с.21 т.с. І) квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності по 1\2 частині ОСОБА_6 і ОСОБА_3.

22 вересня 2004 року ОСОБА_3 від імені свого батька ОСОБА_6 з однієї сторони як "продавець" та ОСОБА_4 "покупцем" з другої сторони за участі третьої сторони Акціонерний комерційний банк "Райффайзенбанк України" укладеного договір купівлі-продажу вказаної квартири (а.с.31-32 т.с.1).

За умовами договору ціна нерухомого майна за згодою сторін встановлена 138023 грн. 60 коп.. Ця сума отримана продавцем від покупця до підписання Договору, який набуває чинності з моменту підписання і нотаріального посвідчення. Право власності на квартиру виникає у покупця з моменту державної реєстрації.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с.32 т.с.І).

Вказана обставина підтверджена і Витягом про реєстрацію у державному реєстрі правочинів від 22 вересня 2004 року (а.с.33 т.с.І).

На правах власника квартири ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки №PML 700/068/2004 від 22 вересня 2004 року при оформленні договору купівлі-продажу та оформленні Кредитного договору №PML 700/068/2004 передав спірну квартиру в іпотеку для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань (а.с.22-24 т.с.І).

Кредитний договір №PML 700/068/2004 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений 22 вересня 2004 року, за його умовами Банк надав позичальнику кредит у розмірі 15000 доларів США. Згідно п.1.2 вказаного договору позичальник зобов'язаний використати кредитні кошти на придбання нерухомого майна - спірної квартири.

Кредит ОСОБА_4 був наданий для придбання спірної квартири. Одним із умов виникнення права позичальника на отримання кредиту - укладення з Банком договору іпотеки нерухомого майна, що стане його власністю (п.п.1.3;1.3.7 Договору).

Висновок суду про те, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 не мав належно зареєстрованого права власності на квартиру оскільки договір купівлі-продажу юридично не був укладений до 05 жовтня 2004 року, а тому є недійсним з моменту укладення, не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить умовам договорів, укладених між сторонами.

Отже, ОСОБА_4 як власник квартири на свій розсуд розпорядився нею передавши її в іпотеку Банку.

Вимоги ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.. 203 ЦК України а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заявляючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, позивач у відповідності до вимог ст.. 60 ЦПК України має довести ті обставини, на які він посилається.

На виконання вимог процесуального закону ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих у розумінні вимог ст.. 58, 59 ЦПК України доказів на підтвердження як недійсності договору купівлі-продажу квартири ще у 2004 році, так і щодо правових підстав ставити питання про визнання спірного договору недійсним у 1\2 частині, де продавцем своєї частини квартири був ОСОБА_6

Так, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.2 т.с.ІІ).

За життя, в межах строків позовної давності він не порушував питання про визнання спірного договору купівлі-продажу в 1\2 його частині недійсним, будучи стороною правочину.

Отже, звертаючись до суду, ОСОБА_3 належним чином не обґрунтував правові підстави для оскарження договору в частині продажу 1\2 частини квартири, де правочин вчинений особо, яка померла.

Визнаючи право власності за ОСОБА_3 на 1\2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, суд формально послався на той факт, що на час смерті позивача ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, а саме ? частини квартири за адресою АДРЕСА_1, яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації ВАТ "ТУРБОАТОМ" 26.05.1999 року, на підставі розпорядження №1406 та застосував положення спадкового законодавства.

При цьому суд не прийняв мір для з'ясування та визначення кола спадкоємців після померлого ОСОБА_7 наявності спадкового майна, звернення спадкоємців у відповідності до нотаріальної контори та без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, в порушення вимог матеріального і процесуального права, дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а це потягло за собою до неправильного вирішення спору.

Неповне з'ясування обставин справи, як і невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, за положеннями ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, з якими ОСОБА_3 звернувся до суду, судова колегія апеляційну скаргу находить такою, що підлягає задоволенню, рішення скасуванню, з ухваленням нового, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.. ст.. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -