Справа № 138/637/14-ц Провадження № 22-ц/772/1465/2015Головуючий в суді першої інстанції Романов П. Ф.Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2015 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Рибчинського В.П., Зайцева А.Ю., з участю секретаря Топольської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Петруні Артема Васильовича на заочне рішення Могилів-Подільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2014 року, -
встановила:
У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 22 721,65 доларів США зі сплатою за користування кредитом 7,70 % річних, з остаточним терміном повернення 24 вересня 2015 року. 24 вересня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 24 вересня 2008 року. 01 листопада 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 24 вересня 2008 року, відповідно до якої було підвищено відсоткову ставку за користування кредитними коштами з 7,70 % до 9,7 % річних.
Оскільки позичальник взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 16 жовтня 2013 року утворилася заборгованість, що становить 22241,34 дол. США - заборгованість по тілу кредиту та відсотках, та 1815871,25 грн. - заборгованість з пені, 3 % річних та плата за кредитом, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.
Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» 22241,31 дол. США боргу по тілу кредиту та процентах за користування ним, 300000 грн. пені, 9105,10 грн. - 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості та 1384,46 грн. - суми інфляційних втрат.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ПАТ КБ «Родовід Банк» та представник ОСОБА_2 - адвокат Петруня А.В. подали апеляційні скарги на це рішення, посилались на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просили, відповідно, ПАТ КБ «Родовід Банк» - скасувати рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено, і ухвалити нове про повне задоволення позову, а представник ОСОБА_2 - адвокат Петруня А.В. - скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у позові.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2014 року ці апеляційні скарги відхилено, заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року відхилено касаційну скаргу ПАТ КБ «Родовід Банк», а касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2014 року в частині стягнення неустойки та інфляційних втрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2014 року залишено без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Петруні А.В. в частині стягнення неустойки та інфляційних втрат колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом установлено, що 24 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід банк» (далі - ВАТ «Родовід банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 22721,65 дол. США зі сплатою за користування кредитом 7,70 % річних, з остаточним терміном повернення 24 вересня 2015 року.
24 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 24 вересня 2008 року.
1 листопада 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 24 вересня 2008 року, відповідно до якої було підвищено ставку за користування кредитними коштами з 7,70 % до 9,7 % річних.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 16 жовтня 2013 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку становить: 18185,97 дол. США - заборгованість по тілу кредиту, 4055,37 дол. США борг по процентах, 31375,78 грн. - плата за користування кредитом, 9105,10 грн. - 3% річних та 1384,46 грн. інфляційних втрат.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Тобто, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Разом з тим, ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Отже, з урахуванням встановленого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, підставою для застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності є лише заява сторони у спорі, зроблена до ухвалення рішення судом першої інстанції.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що така заява, подана одночасно із заявою про перегляд судового рішення, може бути підставою для застосування позовної давності лише за умови обґрунтованості заяви про перегляд заочного рішення (поважності причин неявки відповідача в судове засідання та істотного значення для правильного вирішення справи доказів, на які він посилається (ч. 1 ст. 232 ЦПК України)).
Як видно з розрахунку заборгованості (а. с. 26 - 29) пеня нараховувалась по кожному простроченому черговому платежу відповідно до кількості днів прострочення до 30 вересня 2013 року (період за який нарахована заборгованість), заяви про застосування позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачі не подавали, то й підстав для того аби ставити під сумнів здійснений позивачем розрахунок пені суд не мав.
Крім того, з наданого до суду апеляційної інстанції розрахунку нарахування пені видно, що, не дивлячись на відсутність заяви про застосування строку позовної давності, банк нарахував пеню за один рік - за період з 16 жовтня 2012 року по 16 жовтня 2013 року в сумі 77 696,57 дол. США, що за курсом НБУ становило 21028,68 грн. України.
Однак, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року № 6-100цс14 у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Як роз'яснено у п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Установивши, що розмір неустойки (навіть нарахований за один рік до часу звернення до суду) значно більший від розміру боргу за основним зобов'язанням, суд прийшов до правильного висновку про можливість зменшення розміру нарахованої пені при цьому визначений судом її розмір - 300000 грн. відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності і забезпечує баланс інтересів сторін, а також узгоджується із висновком Конституційного Суду України, висловленим у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, за яким вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Однак колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів 1384,46 грн. інфляційних втрат.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Таким чином, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні, а предметом кредитного договору є іноземна валюта - долари США.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи ПАТ «Родовід Банк» про те, що інфляційні витрати були нараховані на суму боргу по сплаті щомісячної плати за обслуговування кредиту (п. 1.5.1 кредитного договору), що встановлена в розмірі 0,3000% від суми виданого кредиту і станом на 16 жовтня 2013 року становила 31375,78 грн., у стягненні якої суд безпідставно відмовив, з таких міркувань.
Абзацом 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону - діяльності виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17 ст. 1 Закону). Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Встановивши в Договорі плату за користування кредитом кредитодавець жодних послуг позичальнику не надав, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у її стягненні, хоча й всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не навів у рішенні мотивів для такої відмови.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петруні Артема Васильовича задовольнити частково.
Заочне рішення Могилів-Подільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» 1384 (однієї тисячі трьохсот вісімдесяти чотирьох) грн. 46 к. інфляційних втрат скасувати.
У позові в цій частині відмовити.
У решті рішення (в частині стягнення неустойки) залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ О.С. Панасюк
Судді: /підпис/ А.Ю. Зайцев
/підпис/ В.П. Рибчинський
Згідно з оригіналом: О.С. Панасюк
Судове рішення № 44614646, Апеляційний суд Вінницької області було прийнято 03.06.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 138/637/14-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: