Ухвала суду № 44609170, 29.12.2014, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Тиханській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Дніпропетровської міськради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №214" "Про визнання права власності, визнання частково недійсними свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину", зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Дніпропетровської міськради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №214" "Про визнання права власності, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності в порядку спадкування", -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася з даним позовом до відповідачів. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 19 квітня 1975р. між нею та ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу мають двох дітей, які на даний час є повнолітніми: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У 1978 році вона разом із чоловіком стали членами ЖБК-214 і за спільні кошти набули у власність чотирьохкімнатну квартиру №76 будинку №20 на ж/м Тополь-3 в м.Дніпропетровську, в якій вона з 12.10.1984р. і до даного часу зареєстрована і проживає.

09.01.2004р. шлюб із чоловіком було розірвано, після чого він залишив квартиру їй з дітьми та онуками, а через деякий час одружився із відповідачкою ОСОБА_4

08.08.2007р. ОСОБА_5 помер, в зв'язку із чим 08.04.2014р. в 7-ій Дніпропетровській держнотконторі було заведено спадкову справу, спадщину прийняли їх дочки, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно, тобто на спірну квартиру. Зазначений документ було отримано лише за відповідним рішенням суду про витребування його у відповідачки ОСОБА_4, після чого вона, позивачка, дізналася, що покійний чоловік без її ж згоди та відома на підставі відповідної довідки ЖБК та рішення виконкому Дніпропетровської міськради №2190 від 21.10.1999р. оформив квартиру лише на себе, отримавши відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що на її думку є порушенням вимог ст.128 ЦК УРСР та ст.70 СК України, а отже отримане чоловіком вищевказане свідоцтво є частково, в 1/2 його частині, недійсним, а звідси частково недійсними є і видані відповідачам нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про що й просить суд постановити рішення, визнавши також за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири як за дружиною її власника.

У жовтні 2014р. відповідачка ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов, в якому вказує, що з 12.04.2005р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який в період їх шлюбу, а саме 24.10.2005р., отримав свідоцтво про право власності на квартиру №76 будинку №20 на ж/м Тополь-3 в м.Дніпропетровську, а отже, відповідно до ст.60 СК України, зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки повну вартість пайового внеску чоловіком було виплачено в період шлюбу з нею, тобто 1/2 частина квартири належить і їй. Зважаючи на це після смерті чоловіка відкрилась спадщина лише на іншу 1/2 частину квартири. З урахуванням трьох спадкоємців кожному із них має припадати по 1/6 частині квартири, в зв'язку з чим просить скасувати частково видане покійному чоловікові свідоцтво про право власності на спірну квартиру, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири як за дружиною та на її 1/6 частину в порядку спадкування, скасувавши свідоцтво про право на спадщину від 24 червня 2014р.

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали, проти зустрічного позову заперечували.

Представник відповідачки ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував, просив задовольнити зустрічний позов.

Представник виконкому Дніпропетровської міськради та третьої особи - обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №214" просили винести рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, представник 7-ї Дніпропетровської держнотконтори в окремій заяві просив розглянути справу без їх участі.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, та дослідивши матеріали справи суд вважає, що обидва позови задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 19 квітня 1975р. між ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_1 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.8). Від шлюбу вказане подружжя має двох дочок - відповідачок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В період шлюбу, а саме в 1978р., подружжям було отримано квартиру №76 будинку №20 на ж/м Тополь-3 в м.Дніпропетровську, яка знаходиться в обслуговуючому кооперативі "Житлово-будівельний кооператив №214", членом якого був ОСОБА_5.

Згідно довідок обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №214" (а.с.83,97,98, 103) пай за спірну квартиру було повністю виплачено у грудні 1990р., тобто саме в період шлюбу з позивачкою, а не з відповідачкою ОСОБА_4, як вона про це стверджує у своєму позові.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про власність", що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно, а п.1 ст.17 цього Закону визначено, що під час внесення паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Також Верховний Суд України у своєму п.6 Постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987р. №9 відмічав, що під час розгляду спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судам слід керуватися ст.146 ЖК, ст.15 Закону України "Про власність", п.43 Примірного статуту ЖБК і законодавством про шлюб та сім'ю, зокрема ст.ст.22,24,28,29 КпШС, та виходити із того, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Таким чином спірну квартиру №76 будинку №20 на ж/м Тополь-3 в м.Дніпропетровську, після повної сплати пайового внеску необхідно вважати спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка ОСОБА_5, оскільки інше не було встановлено письмовою угодою між ними, а шлюб між ними було розірвано лише 09.01.2004р. (а.с.7), тобто вже після повної сплати пайового внеску, з підстав яких не може бути задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 1/2 частину зазначеної квартири як дружини.

Разом з тим встановлено, що член кооперативу ОСОБА_5 24 жовтня 2005р., тобто в період шлюбу з відповідачкою ОСОБА_4, який ними було зареєстровано 12 квітня 2005р. (а.с.91), на підставі довідки обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №214" від 29.08.2005р. №214/076/СП та відповідного рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міськради отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №813574, відповідно до якого він став єдиним власником спірної квартири в цілому, чим порушено було право власності позивачки.

Відповідно до ч.1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

А згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, пятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням зазначених норм законодавства вищевказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, тобто на спірну квартиру, необхідно вважати недійсним.

Також встановлено, що ОСОБА_5 08 серпня 2007 року помер (а.с.9).

Після його смерті відкрилась спадщина яка, з урахуванням вищевказаного, мала б складатись із 1/2 частини спірної квартири. Спадкоємцями першої черги є відповідачі: ОСОБА_2 і ОСОБА_3, як діти покійного, та ОСОБА_4 як його дружина.

Разом з тим із копії спадкової справи №31/2008, заведеної 7-ю Дніпропетровською держнотконторою (а.с.44-72), вбачається, що до спадкової маси було включено всю спірну квартиру в цілому, внаслідок чого спадкоємцям нотаріусом 24 червня 2014р. було видано кожній свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки заповіт померлий не залишав, відповідно до яких вони успадкували по 1/3 частині спірної квартири кожна (а.с.64-66).

Враховуючи вищевказане необхідно визнати, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири, про визнання частково, в 1/2 частині, недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом є обгрунтованими, а звідси не можуть бути задоволені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4

Разом з тим суд вважає, що такі позовні вимоги ОСОБА_1 заявлено з пропуском строку позовної давності, визначеним ст.257 ЦК України тривалістю у три роки і перебіг якого, згідно ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У своєму позові та в судовому засіданні позивачка зазначає, що про порушення свого права, а саме про отримання покійним ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на нерухоме майно - на спірну квартиру в цілому, вона дізналася лише у 2014р., коли за судовим рішенням його копію отримала її дочка. Однак вказане спростовується наявними у справі матеріалами, зокрема долученими до даної справи матеріалами цивільної справи №2-971/07 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 "Про визначення порядку користування квартирою", предметом якої була якраз спірна квартира, і із яких вбачається, що перший у своєму позові посилався на вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно і додавав його копію до позову, а позивачка у даній справі ОСОБА_1 приймала участь у розгляді тієї справи через свого представника. Таким чином про існування вищевказаного свідоцтва їй було відомо іще, як максимум, із січня 2007р., коли отримала копію того позову із доданими до нього документами.

Постановою Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідачкою ОСОБА_4 13 листопада 2014р. шляхом подачі до суду відповідної заяви було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с.107), в зв'язку з чим із зазначеної підстави позов ОСОБА_1 задоволенню також не підлягає.

При подачі зустрічного позову ОСОБА_4 не оплачувала судовий збір, його сплату ухвалою суду від 25.10.2014р. (а.с.93) було відстрочено, а отже з неї, відповідно до ст.88 ЦПК України, необхідно стягнути судовий збір у сумі 1794грн.20коп. виходячи із ціни її позову - вартості спірної квартири, оскільки в задоволенні її вимог суд відмовляє.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Дніпропетровської міськради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №214" "Про визнання права власності, визнання частково недійсними свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину" та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Дніпропетровської міськради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №214" "Про визнання права власності, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності в порядку спадкування" - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір у сумі 1794грн.20коп. на розрахунковий рахунок Управління Державного Казначейства у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №31210206700004, код платежу 22030001, банк отримувача: ГУДКУ в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ суду 02891368, МФО банку 805012.

Строк апеляційного оскарження рішення 10 днів.

Суддя