Рішення № 44599294, 02.06.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/3011/14 Провадження № 22-ц/795/31/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Овсієнко Ю. К. Доповідач - Страшний М. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСтрашного М.М.,суддів:Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.при секретарі:Нечасному О.Л.за участю:позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

У квітні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду із позовом, в якому просив розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений між ним та ОСОБА_8, визнати за ним право власності на 3\4 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_9 обгрунтовував свої вимоги тим, що 30 січня 2013 року між ним та ОСОБА_8 було укладено договір довічного утримання (догляду). Відповідно до умов зазначеного договору позивач погодився передати у власність відповідача 3\4 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язувалась щомісячно довічно матеріально забезпечувати його. Однак, як зазначав ОСОБА_9, ОСОБА_8 свої зобов'язання за договором не виконує, не надає матеріального забезпечення, побутових послуг і взагалі не опікувалась ним. Позивач також зазначав, що відповідач, вважаючи себе одноособовим власником будинку, 04 жовтня 2013 року вже продала сторонній особі 1\4 його частину.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2014 року позов задоволено, розірвано договір довічного утримання (догляду) від 30 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, визнано за ОСОБА_9 право власності на 3\4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з прибудовою та відповідною частиною надвірних будівель.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просила скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт наполягає на тому, що в матеріалах справи достатньо доказів того, що вона належним чином здійснювала догляд за позивачем. Виконання нею умов договору також підтверджено показами свідків, яким суд дав неналежну оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 30 січня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_8 3\4 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалась здійснювати щомісячне матеріальне забезпечення та догляд за ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 02 грудня 2014 року провадження у справі було зупинено до залучення до участі в ній правонаступників ОСОБА_9

Ухвалою апеляційного суду від 18 травня 2015 року до участі в справі в якості позивача було залучено ОСОБА_5

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню.

Проте, наведені вимоги процесуального закону судом першої інстанції дотримані не були.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності неналежного виконання ОСОБА_8 перед ОСОБА_9 своїх обов'язків за укладеним договором довічного утримання.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком, оскільки судом обставини справи не були з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Статтями 749 та 750 ЦК України, а також пунктами 2.1, 2.2 Договору довічного утримання від 30 січня 2013 року визначено обов'язки набувача за договором довічного утримання, а відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно договору довічного утримання (догляду) сторони погодили, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу оцінюється ними у суму 300 грн.; утримання визначається у вигляді забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у жилому будинку в цілому, забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням, надання побутових послуг (прання постільної білизни, послуги перукарні, ремонт побутової техніки тощо, забезпечення догляду і надання необхідної допомоги, забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям, забезпечення належними лікувальними засобами, забезпечення послугами адвокатів та нотаріусів, забезпечення відповідними санітарними умовами проживання (прибирання, ремонт) та комфортним температурним режимом у приміщенні, не створювати перешкод для відвідування відчужувача родичами та знайомими, забезпечення по смерті відчужувача всіма необхідними ритуально-обрядовими послугами.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, приходить до висновку, що твердження позивача ОСОБА_9 про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_8 своїх обов'язків за договором є необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. .

Так, показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 підтверджено, що ОСОБА_8 здійснювала догляд за ОСОБА_9, зокрема, зі своїм чоловіком привозила продукти, готувала їсти, прибирала, обробляла город.

Під час перебування ОСОБА_9 на лікуванні у пульмонологічному відділенні Чернігівської міської лікарні № 1 в період з 12 квітня 2013 року по 24 квітня 2013 року в медичній карті стаціонарного хворого його опікуном була зазначена відповідач ОСОБА_8 (а.с.65-66).

На підтвердження виконання обов'язків за договором довічного утримання відповідачем ОСОБА_8 було надано в суд першої інстанції копії товарних чеків на придбання продуктів харчування (а.с. 40-54).

Позивачем ОСОБА_9 зазначені твердження ОСОБА_8 та надані нею документи не були спростовані в належний спосіб.

Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідачем ОСОБА_8 було додатково надано оригінали товарних та фіскальних чеків на підтвердження фактів придбання для ОСОБА_9 речей повсякденного вжитку, продуктів харчування,

лікарських препаратів тощо.

Позивачем ОСОБА_5, як правонаступником померлого ОСОБА_9, ці документи жодним чином не були спростовані.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що остаточно відносини між сторонами погіршились на початку травня 2014 року. ОСОБА_9 перестав особисто приймати допомогу від ОСОБА_8, тому остання з метою виконання своїх обов'язків по договору довічного утримання здійснила 28 травня 2014 року поштовий переказ на ім'я ОСОБА_9, в обумовленій договором сумі 300 грн., що підтверджується оригіналом відповідної квитанції (а.с.55). ОСОБА_9, відмовився від отримання цих коштів, про що ним було заявлено в суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом достовірно встановлено, що ініціативу укласти договір довічного утримання проявив саме позивач ОСОБА_9, з моменту укладення такого договору відповідач ОСОБА_8 належним чином виконувала свої обов'язки по здійсненню догляду за ОСОБА_9

Посилання ОСОБА_9 на те, що ОСОБА_8 намагається виселити його із житлового будинку не знайшли свого підтвердження в ході проведеної дільничним інспектором перевірки (а.с.27). Крім того, в ході перевірки було встановлено, що саме ОСОБА_9 змінив вхідні замки на дверях та перешкоджає ОСОБА_8 заходити до будинку, в тому числі до належної їй його частини.

Твердження ОСОБА_9 про невиконання ОСОБА_8 обов'язків, обумовлених договором не підтверджено належними та допустимими доказами, а відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Обставини, які є суттєвими для даної справи, не були належним чином досліджені судом першої інстанції, що призвело до помилкового вирішення спору, а тому згідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 755 ЦК України, ст.ст. 303, 307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2014 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_9, правонаступником якого є ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: