Ухвала суду № 44595741, 04.06.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 666/6543/13-к

Провадження №11-кп/791/480/15 Головуючий в І інстанції Решетов В.В.

Категорія: ст.ст. 146ч.2; 185ч.3

КК України Доповідач: Вороненко Т.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року червня місяця «04» дня колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючої судді:Вороненко Т.В.Суддів:Черствої Є.О., Калініченка І.С. при секретарі: Козловій Т.С.З участю прокурора: обвинуваченого: захисника: Коломійця В.С. ОСОБА_6 Сисоєва М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Херсоні кримінальне провадження №12012230190000287 за апеляційними скаргами прокурора; захисників Сисоєва М.М., ОСОБА_8, на вирок Дніпровського районного суду м.Херсона від «24» квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1;

уродженця м. Нова Каховка, гр-на України,

має на утриманні двох неповнолітніх дітей,

мешканця АДРЕСА_2, раніше не судимого, -

засуджено за ст. 146 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі;

за ст. 185 ч.3 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч.1 КК України остаточно призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 4 роки позбавлення волі.

Запобіжний захід - тримання під вартою з 19.02.2013 року.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Постановлено стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 25 січня 2010 року за попередньою змовою з іншими особами, з метою викрадення ОСОБА_10 та ОСОБА_11, прибули до місця проживання останніх АДРЕСА_1, звідки в період часу з 21.23 години, викрали потерпілих, яких проти їх волі посадили у автомобіль БМВ Х5, під керуванням ОСОБА_6, по дорозі зв'язали ОСОБА_10 і ОСОБА_11 руки та заклеїли роти і привезли в заздалегідь підготовлений склад в с.Богданівка Нижньосірогозького району Херсонської області.

А коли 26 січня 2010 року о 06.00 годині потерпілим вдалося втекти зі складу та подзвонити у міліцію із будинку ОСОБА_12, ОСОБА_6 знову зі своїм спільником посадили ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у автомобіль та відвезли у невідомому напрямку.

Він же, 28 лютого 2012 року з метою заволодіння чужим майном, уклав договір прокату автомобіля «Шкода Октавія», вартістю 120000 грн. із ПП ОСОБА_13 строком до 06.07.2012 року, який належав ОСОБА_14 та був у користуванні ОСОБА_13

Строк прокату закінчився 06.07.2012 року, проте ОСОБА_6, утримуючи автомобіль, незаконно заволодів ним, спричинивши ОСОБА_14 збитки на суму 120000 грн., що є значною шкодою.

В апеляційній скарзі прокурор вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_6 за ст.ст. 146 ч.3, 289 ч.2 КК України та призначити за сукупністю злочинів 10 років позбавлення волі. Уточнити номер провадження.

В апеляційних скаргах захисників зі змінами, Сисоєв М.М., ОСОБА_8 ставлять питання про скасування вироку як незаконного, вказують на відсутність достатніх доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено. Зазначають, що суд не вказав, чому він надає перевагу свідченням ОСОБА_15 над показами ОСОБА_16, ОСОБА_17 Вважають, що попередня змова на вчинення злочину, передбаченого ст. 146 КК України, також не доведена.

Апелянти покликаються на відсутність складу злочину у діях обвинуваченого по заволодінню автомобіля, так як ОСОБА_6 користувався автомобілем на підставі договору прокату. Його причетність до зникнення транспортного засобу не доведена, як і умисел не повертати автомобіль.

Захисники вважають, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_13 склалися цивільно-правові відносини. І як вказав адвокат Сисоєв М.М., дані відносини повинні вирішуватися в цивільно-правовому порядку.

Просять вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а провадження закрити за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Перевіривши матеріали провадження; заслухавши думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, а проти задоволення інших заперечував; обвинуваченого ОСОБА_6 і його захисника, які просили задовольнити їх апеляційні скарги, вирок скасувати за ст. 185 ч.3 КК України, а провадження закрити, а апеляційну скаргу прокурора просили відхилити як необґрунтовану, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги захисників слід задовольнити частково з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у викраденні осіб, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується зібраними в провадженні та перевіреними судом доказами.

Твердження апеляційних скарг захисників, що вина ОСОБА_6 по даному епізоду не доведена, не ґрунтується на матеріалах провадження.

Так потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що його дружина ОСОБА_18 і донька ОСОБА_11 25.01.2010 року зникли в м. Одесі. Він намагався сам розшукати їх, так як органи міліції нічого не робили по розшуку рідних.

Допитаний в суді ОСОБА_17 показав, що у січні 2010 року ОСОБА_6 запропонував допомогти виселити людей з квартири в м.Одесі шляхом вивезення за межі міста для зміни в квартирі замків, за що обіцяв 100 доларів США.

25.01.2010 року він, ОСОБА_17, та ОСОБА_26 близько 21.00 години приїхали на автомобілі до м. Одеси, де в під'їзді чекали двох жінок азіатської зовнішності. Коли вони прийшли, він молодшу жінку за руки притяг до машини та посадив, а старша жінка у супроводі ОСОБА_26 сіла в автомобіль сама. ОСОБА_6 сказав, що відвезе ОСОБА_11 до дітей. По дорозі вона питала, куди їх везуть, стала заважати ОСОБА_6 керувати автомобілем, тоді вони зав'язали їм скочем руки та привезли до с.Богданівка. ОСОБА_6 завів жінок в складське приміщення, а самі вони поїхали по домам. Через 15-20 хвилин їм повідомили, що жінки втекли, їх треба було знайти. В селі ОСОБА_19 і ОСОБА_15 показали дім, куди пішли жінки. У ОСОБА_6 був пістолет. Вони забрали з хати жінок та примусово посадили у автомобіль, жінки повідомили, що викликали міліцію. У м.Каховці вони зі ОСОБА_6 розлучилися, на слідуючий день ОСОБА_6 привіз йому гроші та розповів, що жінок відправили у Росію.

Свідок ОСОБА_20 показала, що у січні 2010 року до неї, до хати, зайшли дві жінки, які розповіли, що у склад їх привіз ОСОБА_6, вони розв'язали руки та через вікно втекли, були схвильовані, подзвонили в міліцію. Проте, приїхали двоє чоловіків, один з них був з пістолетом, цей чоловік витяг молодшу жінку, яка ховалася за диваном, інший вів старшу жінку до машини. Вони поїхали, а хвилин через 15 приїхала міліція.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що взимку 2010 року близько 04.00 години на склад приїхав ОСОБА_6 з ОСОБА_17 і невідомим чоловіком, вони завели двох жінок зі зв'язаними руками та заклеєним ротом, які були заплакані. А коли жінки втекли, він про це повідомив ОСОБА_19, а той ОСОБА_6

Бачив, як вивели жінок з дому ОСОБА_20, ОСОБА_6 при цьому тримав біля потилиці жінки пістолет, посадили у автомобіль і поїхали. Після чого приїхали працівники міліції.

ОСОБА_19 в суді підтвердив, що бачив на складі двох жінок, і ці покази не суперечать свідченням ОСОБА_15 та не спростовують встановлені судом обставини.

Згідно з протоколом слідчої дії, ОСОБА_21 видав дорожні сумки з речами, пояснивши, що забрав їх із квартири, де мешкали в м.Одесі ОСОБА_11 і ОСОБА_10, коли 25.01.2010 року змінив замки на вхідній двері цієї квартири /т.1, а.п. 113/.

Такі дані підтверджують покази ОСОБА_17, що метою викрадення жінок та вивезення за межі міста, було виселення ОСОБА_11 і ОСОБА_10 з квартири та зміни замків в ній.

Наведені докази спростовують доводи апеляційної скарги захисника Сисоєва М.М., що ОСОБА_17 діяв самостійно і свідчать про попередній зговір з обвинуваченим на викрадення осіб, які діяли спільно та узгоджено.

Ці та інші досліджені судом докази підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Суд вказаним доказам дав належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини і обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.2 ст. 146 КК України як незаконне викрадення двох осіб за попередньою змовою групою осіб.

Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_6 по даному епізоду за ст. 146 ч.3 КК України, за ознакою спричинення тяжких наслідків, слід визнати неспроможними, оскільки висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях і той факт, що ОСОБА_10 і ОСОБА_11 визнано через три роки після викрадення безвісті відсутніми не може бути беззаперечним доказом, що такі наслідки настали саме від дій ОСОБА_6, про що правильно у вироку вказав суд.

Покази обвинуваченого і свідка ОСОБА_17 про вивезення потерпілих невідомим до Росії не спростовані.

Більш того, узгоджуються з доказами, що 04.05.2010 року в м. Таганрог, Росія, під час огляду місця події виявлені документи на ім'я ОСОБА_11 та квиток на поїзд /т.5, а.п. 197-200/.

Таким чином, суд правильно дійшов висновку про недоведеність обставини, що дії ОСОБА_6 спричинили тяжкі наслідки.

Що стосується висновків суду про винуватість ОСОБА_6 у таємному викраденні автомобіля, то, на думку колегії, його висновки не відповідають фактичним обставинам провадження та не підтверджуються наведеними у вироку доказами.

Так, із показів свідка ОСОБА_13 слідує, що він користувався автомобілем «Шкода Октавія» по довіреності, власником була ОСОБА_14, ОСОБА_6 брав у нього автомобілі на прокат на тривалий час і часто продовжував договір прокату. Але за останній місяць прокату вказаного автомобіля плату за прокат не заплатив та автомобіль не повернув.

Згідно договору прокату транспортного засобу від 28.02.2012 року ОСОБА_13 передав у користування ОСОБА_6 автомобіль «Шкода Октавія» терміном до 06.03.2012 року, потім двічі продовжував договір, і діяв він до 06.07.2012 року /т.6, а.п. 4/.

Свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 також підтвердили, що ОСОБА_6 тривалий час виконував умови прокату автомобіля, продовжував цей договір, інколи із запізненням, але платив, в тому числі і за допущені ушкодження автомобіля.

Із наведених доказів слідує, що ОСОБА_6 до липня 2012 року виконував умови договору і такі дані спростовують висновок суду та довод апеляційної скарги прокурора, що обвинувачений мав умисел на заволодіння автомобілем та ще і на час укладення договору, а саме 28.02.2012 року.

Сам ОСОБА_6 в суді показав, що на автомобілі їздив до моменту затримання. Після чого машина стояла на майданчику в центрі міста. Він віддав ключі батькові, щоб той повернув автомобіль ОСОБА_13, проте батько на майданчику машину не знайшов. Вважає, що автомобіль забрав ОСОБА_13, оскільки у нього був другий комплект ключей. Від бухгалтера останнього чув, що цей автомобіль продали в західній Україні.

Потерпіла ОСОБА_24 пояснила, що автомобіль «Шкода Октавія» передала в прокат брату - ОСОБА_13, він обіцяв виплачувати за неї кредит. Проте цього не робив, вважає, що брат може бути причетний до зникнення цього автомобіля.

Судом також не надано належної оцінки змісту договору прокату транспортного засобу, згідно якого передбачена цивільно-правова відповідальність за невиконання його умов, зокрема п.3.19 цього договору передбачені обов'язки наймача у разі неповернення предмету договору, яким є автомобіль.

Крім вказаних доказів, яким суд дав не вірну оцінку, він в обґрунтування свого висновку навів такі докази, як акти приймання-передачі автомобіля ОСОБА_14 ОСОБА_13 і останнім ОСОБА_6, довіреність потерпілої та довідку про вартість автомобіля, які взагалі не підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні злочину т.6, а.п. 5, 6, 29/.

Таким чином, наведені у вироку докази не є достатніми для визнання ОСОБА_6 винуватим, як у крадіжці автомобіля, так і у заволодінні ним.

Тому доводи апеляційної скарги прокурора є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, допущена судом помилка в номері кримінального провадження не є підставою, відповідно ст. 409 КПК України, для зміни вироку.

А апеляційні скарги захисників обвинуваченого Сисоєва М.М. і ОСОБА_25 підлягають задоволенню в частині необґрунтованого засудження за ст. 185 ч.3 КК України.

Задоволенню підлягає клопотання обвинуваченого про застосування до нього амністії.

ОСОБА_6 підлягає звільненню від відбування покарання на підставі ст.1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2014 році», оскільки вчинив злочин середньої тяжкості не пов'язаний із смертю людини, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, щодо яких не позбавлений батьківських прав /т.9, а.п. 266/.

Керуючись ст.ст. 407; 408; 411; 417; 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення; апеляційні скарги захисників Сисоєва М.М., ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м.Херсона від 24 квітня 2014 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Скасувати цей вирок в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 185 ч.3 КК України та призначення покарання за ст. 70 КК України.

Закрити провадження щодо нього за ст. 185 ч.3 КК України на підставі ст. 284 ч.1 п.3 КПК України у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 146 ч.2 КК України до призначеного судом покарання - 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі.

Звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду.

В решті вирок залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками процесу протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим в той же строк, з моменту отримання копії ухвали, безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Судді: три підписи

Згідно з оригіналом:

Суддя: Т.В.Вороненко