Ухвала суду № 44592752, 28.05.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 606/907/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 22-ц/789/182/15 Доповідач - Демкович Ю.Й.Категорія - 2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 р.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Загорський О. О., Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2014 року

по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» /надалі «Банк»/

до ОСОБА_1

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2

про звернення стягнення на майно,

УСТАНОВИЛА:

24.04.14 Банк звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 03.08.07 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ROHIAE00000258 /надалі «Договір»/, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 6913,31 доларів США з кінцевим терміном повернення до 03.08.12.

У забезпечення виконання зобов'язань за Договором 03.08.07 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір застави автотранспорту /надалі «Договір застави»/, згідно із яким третя особа передала у заставу належний йому автомобіль марки «RENAULT», модель Clіo Symbol, 2004 року випуску.

Своїх зобов'язань за Договором ОСОБА_2 не виконав й заборгованість станом на 13.03.14 становить 15980,45 доларів США.

У рахунок погашення зазначеної заборгованості позивач просив звернути стягнення на предмет застави.

Окрім цього Банк указує, що в порушення п. 17.7 Договору застави ОСОБА_2 без згоди позивача реалізував заставний автомобіль й на даний час його власником є відповідач ОСОБА_1

Із урахуванням наведеного позивач просив вилучити у відповідача ОСОБА_1 та передати в заклад позивачу автомобіль, комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та звернути стягнення на предмет застави автомобіль «RENAULT», модель Clіo Symbol, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1

Рішенням Теребовлянського районного суду від 19.11.14 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ROHIAE00000258 від 03.08.07 в сумі 15980,45 дол. США вилучено у ОСОБА_1 та передано в заклад Банку предмет застави - автомобіль марка RENAULT, модель: Clio Symbol, рік випуску: 2004, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: ВО 2598 АР, що належить на праві власності ОСОБА_1, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу (технічний паспорт).

Звернуто стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля Банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також надано Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Банку судовий збір у розмірі 1483,35 грн., сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду. У скарзі представник апелянта просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для вірного вирішення спору, а саме: не взяв до уваги того факту, що позивачем не надано належних первинних документів щодо наявності заборгованості ОСОБА_2 перед Банком, а також, не повідомив про підстави звільнення від доказування, чим порушив процесуальні норми.

Указує, що суд дійшов до висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взявши до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік, та не врахував, що Банк протиправно в односторонньому порядку змінив умови Договору, збільшивши відсоткову ставку.

Зазначає, що судом не застосовано строк позовної давності. Крім того, на час придбання ОСОБА_1. спірного автомобіля у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних обтяжень не було, що доводить правомірність укладеного договору та набуття права власності на автомобіль без обтяжень.

На думку апелянта, він є добросовісним набувачем, чого не врахував суд.

Окрім цього вказує, що порушено порядок укладення Договору застави й через те, що договір не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним, а відповідно - недійсним й таким, що не створює прав та обов'язків для сторін.

Стосовно договору купівлі-продажу автомобіля (заставного майна) від 07.03.10 то апелянт наголошує, що він укладений із перевищенням повноважень особами, які діяли від імені продавця ОСОБА_2, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, й оскільки не було наступного схвалення ОСОБА_2 даного правочину, тому оскаржуваним рішенням порушуються права зазначених осіб, так як до них можливо пред'явити вимоги про відшкодування збитків, однак у порушення процесуальних норм суд першої інстанції не залучив їх до участі в справі в якості третіх осіб. Також, на думку апелянта, судом не залучено до участі в спорі в якості третьої особи Тернопільське МРЕВ ДАІ УМВС України, яке проводило реєстрацію обтяжень щодо предмету застави.

Апелянт акцентує, що суд прийняв до уваги неналежні докази, як от: копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 20.03.14, який відрізняється від оригіналу витягу від 21.07.14, наданого відповідачем, та незавірену копію ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.09.09, якою накладено арешт на автомобіль.

У суді апелянт та його представник підтримали вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Представник позивача скаргу не визнав та просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що рішення слід залишити без змін з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що ОСОБА_2 зобов'язання за Договором не виконав, в порушення п. 17.7 Договору застави без згоди Банку в 2010 році продав заставне майно, а тому позивач має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави.

Також судом зазначено, що порушене право відповідача, який придбав автомобіль з обтяженням, може бути захищено в інший спосіб, передбачений ст.16 ЦК України. Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Установлено, що 03.08.14 між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ОНІАЕ00000258, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 6913,31 доларів США.

Відповідно до ч. І ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У забезпечення виконання зобов'язань за Договором між Банком та ОСОБА_2 03.08.207 укладено договір застави рухомого майна (надалі - Договір застави), за умовами якого позичальник надав у заставу автомобіль марка RENAULT, модель: Clio Symbol, рік випуску: 2004, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_2 реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належав йому на праві власності.

Вказане рухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 07.08.07, як це передбачено ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Даний факт підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, заставодавець має право відчужувати предмет застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не передбачено договором. Аналогічні положення містить ст. 17 Закону України «Про заставу».

Пунктом 17.7 Договору застави передбачено, що заставодавець зобов'язується не здійснювати відчуження предмету застави без письмової згоди заставодержателя.

07.03.10 ОСОБА_2 без згоди Банку за договором купівлі-продажу відчужив заставне майно відповідачу.

На даний час власником згаданого транспортного засобу є ОСОБА_1

У свою чергу ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором й заборгованість на день звернення із позовом становить 15980,00 долар США, що еквівалентно 148335,33 грн.

Згідно із ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За таких обставин рішення суду про задоволення вимог Банку про звернення стягнення на предмет застави є законним та обґрунтованим.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є добросовісним набувачем спірного автомобіля, а тому на нього не може бути звернено стягнення, колегія суддів оцінює критично, так як вони спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Тобто, умовою добросовісного набуття у власність майна, яке перебуває в заставі, є відсутність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Однак, станом на момент придбання ОСОБА_1 спірного автомобіля відомості про його обтяження були наявні у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, термін дії обтяження - до 04.07.17.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження.

Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на автомобіль з обтяженням.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи зберігаються у Державному реєстрі протягом 5 років з моменту їх внесення.

Оскільки запис про обтяження автомобіля " RENAULT, модель: Clio Symbol було внесено до Державного реєстру 07.08.07, то він зберігався у даному реєстрі до 06.08.12.

Тобто, на момент відчуження (07.03.10) ОСОБА_2 автомобіля, а в подальшому у момент придбання ОСОБА_1 зазначеного автомобіля, такий запис про обтяження у Державному реєстрі був, що стверджується наявним у справі витягом.

Таким чином, суд правомірно звернув стягнення на предмет застави, який без згоди банку був відчужений заставодавцем ОСОБА_2 та придбаний відповідачем при наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що порушене право відповідача, який придбав автомобіль з обтяженням, може бути захищено в інший спосіб.

Аналізуючи зібрані у справі докази судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апелянта щодо невідповідності витягу із реєстру обтяжень (доводи щодо неналежності доказів), оскільки із наданих сторонами копій витягу встановлено, що вони є ідентичними і на час укладення згаданого договору автомобіль був обтяжений.

Доводи апелянта про те, що між ОСОБА_1 та Банком відсутні договірні відносини, а тому немає підстав для звернення стягнення на автомобіль, колегія суддів до уваги не приймає, так як відповідач набув спірне майно з обтяженням, а тому відсутність договірних відносин між ним та банком у даному випадку не може бути підставою для відмови у звернення стягнення на предмет застави.

У силу ч. 1 ст. 21 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при відсутності факту наявності заборгованості ОСОБА_2 перед Банком звернув стягнення на предмет застави, оскільки вони спростовуються рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09.02.12 у справі за позовом Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору (справа № 2-1088/11), згідно із яким позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на корить Банку заборгованість за кредитним договором № ROHIAE00000258 від 03.08.07 в сумі 9903,19 дол. США, що еквівалентно 79125,50 грн.

Апелянт не є учасником кредитних правовідносин, а тому заперечення щодо відсутності заборгованості ОСОБА_2 перед Банком є необґрунтованими й як сторона спору він не подав жодних належних доказів про її відсутність.

Щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, то твердження також є безпідставними, оскільки Договором передбачено кінцевий термін повернення позичальником кредитних коштів до 03.08.12. Із позовом банк звернувся 24.04.14. Окрім цього, 09.02.12 постановлене рішення суду про стягнення із ОСОБА_2 боргу. Трирічний термін позовної давності для звернення із вимогами щодо застави не збіг, а тому відсутні підстави для його застосування.

Слід зазначити, що Банк дізнався про зміну власника транспортного засобу із довідки ДАІ від 21.03.14, а тому строк слід рахувати із вказаної дати.

Не заслуговують на увагу й доводи ОСОБА_1 про порушення порядку укладення Договору застави (договір не був нотаріально посвідчений), через що він є нікчемним, а відповідно - недійсним, з огляду на наступне.

Згаданий договір купівлі-продажу укладений 07.03.10.

У відповідності до ч. 1 ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Тобто, ЦК України не передбачав обов'язку нотаріально посвідчувати договори застави рухомого майна.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» в редакції, яка діяла на 07.03.10, також не було передбачено обов'язку нотаріально посвідчувати договори застави транспортних засобів, окрім нерухомого майна та космічних об'єктів.

Обов'язок щодо нотаріального посвідчення договорів, предметом застави яких є транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, виник із внесенням змін до згаданого Закону від 06.07.2010 р.( N 2435-VI) й така редакція ч. 2 ст. 13 Закону почала діяти із 27.07.10.

У даному випадку апелянт підміняє поняття щодо недійсності правочину.

Стосовно незалучення до участі у справі третіх осіб, то, враховуючи предмет спору, суд першої інстанції у даному випадку не порушив їх законних інтересів, договір купівлі-продажу є дійсним через відсутність відомостей про його розірвання або ж визнання недійсним, й клопотання про залученні вказаних осіб сторонами не заявлялося.

Разом з тим, відповідно до п. 6 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації.

Оскільки у рішенні суду першої інстанції дані відомості не зазначені, тому з врахуванням п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", слід доповнити ч. 3 резолютивної частини рішення вказівкою щодо початкової ціни реалізації предмета застави, а саме: реченням наступного змісту «за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2014 року залишити без змін доповнивши абзац 3 резолютивної частини реченням наступного змісту: «за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скаргу.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович