Рішення № 44592405, 27.05.2015, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.05.2015 Справа №607/5665/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Рихліцької О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у квітні 2015 року пред'явила до суду позов до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - 1/2 частину будівлі під літ. «Д», загальною площею 520,2 кв. м., по АДРЕСА_1. Обґрунтовує позов тим, що з 22 грудня 1984 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Спірна будівля придбана відповідачем за час шлюбу, таким чином є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З цих підстав позивач просить суд визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, подав письмову заяву, згідно з якою позов підтримав та просить задоволити, розглянувши справу в його відсутності.

Вдповідач ОСОБА_2 подав до суду письмову заяву, згідно з якою просить розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги визнає, при винесені рішення покладається на думку суду.

Судом установлено, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, позовні вимоги грунтуються на встановлених законом підставах, оскільки:

22 грудня 1984 року сторони вступили у зареєстрований шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22 грудня 1984 року, видане Відділом ЗАГСу Тернопільського міськвиконкому.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

27 грудня 2013 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області визнано дійсним договір купівлі продажу, будівлі, літ. «д», загальною площею 520,2 кв.м., по АДРЕСА_1, укладений 14 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та кооперативом «Троянда».

Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 травня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, будівля, літ. «д», загальною площею 520,2 кв.м., по АДРЕСА_1 Тернопільської області належить на праві приватної власності ОСОБА_2, державна реєстрація права приватної власності проведена 10 січня 2014 року.

Таким чином спірна будівля набута відповідачем в період шлюбу.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

З цих підстав судом установлено, що шлюб між сторонами не розірвано, спірна будівля належить сторонам на праві спільної сумісної власності і позивач ОСОБА_1 має право на поділ цього майна.

Визначаючи розмір часток майна сторін при поділі майна, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, суд виходить із засад рівності часток подружжя і не знаходить передбачених законом підстав для відступлення від них.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши докази у справі, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 та визнання з нею права власності на 1/2 частину спірної будівлі під літ. «Д», загальною площею 520,2 кв. м., по АДРЕСА_1.

При цьому за правилами статті 88 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягає до стягнення 2067,60 гривень понесеного судового збору.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 60, 61, 68 - 71 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215, 223, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівлі під літ. «Д», загальною площею 520,2 кв. м., по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2067,60 гривень понесеного судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя