Рішення № 44581381, 04.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/609/2015(м)

221/222/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Гальченко І.В.

Категорія 43 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування Волноваської районної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, який мотивував тим, що йому належить будинок АДРЕСА_1 на праві власності. В будинку зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_1 - відповідачка по справі, але вона з 09.01.2014 року в будинку не живе, добровільно виїхала та пішла від позивача, проживає фактично за іншою адресою. 11.12.2014р. між ними було розірвано шлюб, але ОСОБА_1 не знялася з реєстрації за адресою будинку позивача. Просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке зареєстроване за позивачем на праві власності, розташоване за адресою: будинок АДРЕСА_1, по підставах ст.71 ЖК України, так як відповідачка не проживає без поважних причин в його будинку більше шести місяців.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловою площею у будинку АДРЕСА_1

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2.

У судове засідання сторони не з'явились, направили до суду заяви із проханням розглянути справу без їх участі.

У відповідності з положеннями ч.2 ст.305, ч.2 ст.197 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу у відсутності сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на будинок АДРЕСА_1 належить позивачу, тому відсутність поважних причин непроживання відповідачки у спірному житловому приміщенні протягом тривалого часу, більше шести місяців, є достатньою підставою для задоволення позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та без визначення характеру спірних правовідносин.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони проживали в зареєстрованому шлюбі з 09.10.1999 року по 01.12.2014р. (а.с.4-5), шлюбні відносини припинили 09.01.2014 року. Відповідачка залишила будинок позивача і пішла разом з молодшою дитиною. Сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які живуть разом з відповідачкою.

Позивач ОСОБА_2 є власником вказаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.8-9).

В будинку зареєстрований позивач та члени його сім'ї: ОСОБА_5. разом із двома неповнолітніми дітьми (а.с.7), відповідачка ОСОБА_1 та неповнолітні діти сторін (а.с.29). Відповідачка була поселена в будинку АДРЕСА_1 як член сім'ї власника будинку. Посилаючись на правила ст. ст. 71, 163 ЖК України та обґрунтовуючи відсутність відповідачки в належному йому на праві власності жилому будинку більше шести місяців, позивач просив визнати відповідачку такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з врахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Частиною другою ст. 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Ст. 71 ЖК України, на яку посилався позивач і за правилами якої суд першої інстанції розглянув спір по суті, визначає втрату наймачем або членом його сім'ї права на користування жилим приміщенням в разі відсутності без поважних причин на протязі більше шести місяців. Стаття 163 ЖК України регулює збереження жилої площу за тимчасово відсутнім наймачем та членами його сі'мї.

Таким чином, аналіз зазначених норм закону дає підстави визначити, що ст. 71 ЖК України передбачає втрату права жиле приміщення наймача або члена його сім'ї при відсутності без поважних причин на протязі більше шести місяців. ОСОБА_1 не являється наймачем чи членом його сім'є, а була членом сім'ї власника будинку і для визнання її втратившою право на користування жилим приміщенням необхідно було позивачу посилатись на ч. 2 ст. 405 ЦК України та доказувати її відсутність на протязі більше одного року. Зазначені обставини є різними предметами доказування та не досліджувались в суді першої інстанції.

Так як суд першої інстанції ухвалив судове рішення з грубим порушенням норм матеріального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору по суті, то рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, яким ОСОБА_2 необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання втратившою право на користування жилим приміщенням ОСОБА_1 по заявленим позивачем підставам.

Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмова позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання втратившою право на користування жилим приміщенням ОСОБА_1 по заявленим позивачем підставам позовних вимог по ст. 71 ЖК України не позбавляє права ОСОБА_2 звернутись до суду з новим позовом за іншими підставами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порушення вимог процесуального закону, з неправильним застосуванням норм матеріального права, і суд дійшов невірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, враховуючи задоволення колегією суддів апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача слід стягнути у відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку із апеляційним оскарженням судового рішення, 121 грн 80 коп..

Керуючись ст.ст.307,308, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 121 грн 80 коп..

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Мальцева Є.Є.

Песоцька Л.І.

Ткаченко Т.Б.