Постанова № 4458090, 17.08.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-3687/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2009 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Лемеха Л.Я.

за участю:

представника позивача - Завалишина Ю.О. (дов. від 01.01.2009 р.)

представника відповідача - Паланійчука В.П. (дов. №42915/10-014 від 26.11.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до ДПІ у м. Чернівці про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

Встановив:

Державе територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0016010171/0 від 26.03.2009 р. та № 0016010171/1 від 08.05.2009 р..

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.  

Представник відповідача позов не визнав з підстав наведених у письмових запереченнях, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думку сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

ДПІ у м. Чернівці проведено виїзну планову документальну перевірку відокремленого підрозділу без права юридичної особи "Чернівецька дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця", з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період: з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 року.  

За результатами перевірки складено акт від 18.03.2009 р. № /23-1/01071092, в якому зафіксовано порушення пп. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Зокрема перевіркою встановлено помилки в обчисленні податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з не оподаткуванням сум надбавок за роз'їзний характер робіт.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.03.2009 р. № 0016010171/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "акти перевірок по податку з доходів найманих працівників 5311010104" в сумі 527,73 грн., в т.ч. основний платіж - 175,91 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 351,82 грн.

За наслідками апеляційного оскарження первинного податкового повідомлення-рішення, ДПІ у м. Чернівці винесено повторне податкове повідомлення-рішення від 08.05.2009 р. № 0016010171/1 на цю ж суму із зміненим строком сплати.

Відповідно до п. 19.2 а ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно до абзацу 3 п. 1.1. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"під терміном заробітна плата розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму.

Частиною 3 ст. 2 Закону України "Про оплату праці"передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Пунктом 1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 13.01.2004 року № 5, визначено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати (п. 2.1. розділу 2 Інструкції); фонду додаткової заробітної плати (п. 2. 2. розділ 2 Інструкції); інших заохочувальних та компенсаційних виплат (п. 2. 3. розділ 2 Інструкції).

Пунктом 3.16. розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати визначено, що до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)"

Постановою Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року встановлено, що надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний характер встановлюється у розмірах, передбачених Колективним договором або за погодженням із замовником і не можуть перевищувати граничні норми витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном". А для працівників, робота яких проводиться постійно в дорозі або має роз'їзний характер за межами України граничний розмір надбавок не повинен перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року передбачено, що витрати на проїзд до місця проживання і назад, а також на найом житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном".

Норми відшкодування витрат для відряджень установлені постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном"лише у вигляді добових. Отже, надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати.

Згідно із загальними положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів № 59 від 13.03.1998 року, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном", а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів, що передбачено і в Постанові Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року.

Таким чином, якщо робота працівника носить роз'їзний характер, його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням. При цьому, виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженому і відповідно до п. п. 4.3.2. п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Таким чином, виплати за роз'їзний характер роботи за своїм характером та призначенням аналогічні до добових витрат при відрядженні. В свою чергу, добові витрати не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а тому і виплати за роз'їзний характер роботи не можуть оподатковуватись податком з доходів фізичних осіб, оскільки такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер роботи, а не доходом працівника.

Поцедура виплати такої компенсації на залізничному транспорті врегульована "Положенням про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України", затвердженим Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" від 10.06.2002 № 285-Ц. Відповідно до зазначеного Положення, працівникам, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць виплачується надбавка в розмірі 50% добових, встановлених при відрядженнях в межах України, за кожну добу знаходження в роз'їздах. При цьому час, проведений працівниками в поїздці, включаючи працівників, які обслуговують приміські поїзди, та роз'їздах, який складає 12 і більше годин, але менше цілої доби, враховується як одна доба.

Відповідно до п.8 цього Положення підставами для виплати надбавки являються відомість обліку роз'їздів (ф. ФРУ-12), маршрутні листки, план-графіки, журнали обліку тощо, тобто ті документи, які підтверджують виїзди і їх тривалість, причому форми документів, які підтверджують виїзд і його тривалість, визначаються керівником підприємства чи відокремленого підрозділу.

Виплати за роз'їзний характер роботи проводяться лише на підставі документів, що підтверджують факт роз'їзної роботи, зокрема, відомостей (форма ФРУ № 12).

У листі ДПА України від 08.06.2004 N 4528/6/17-3116, зазначено, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон", Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.03.98 р. N 218/2658, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону.

 З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем неправомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб на виплати за роз'їзний характер роботи.

Крім цього, статтями 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування” визначено вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів). У встановленому цими статтями переліку не передбачено такий обов'язковий платіж як "акти перевірок по податку з доходів найманих працівників 5311010104".

Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення у якому визначено неіснуючий платіж у вигляді податкового зобов'язання суперечить наведеним положенням Конституції України, а також нормам Закону України "Про систему оподаткування".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягаєть до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 18, 19, 24, 71-86, 143, 146, 158, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці № 0016010171/0 від 26.03.2009 р. та № 0016010171/1 від 08.05.2009 р..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя   Р. Брильовський

Повний текст постанови виготовлено 21.08.2009 р.