Рішення № 44565792, 21.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4769/14 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.

Провадження № 22-ц/783/1642/15 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів Тропак О.В. Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2,ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, з участю третіх осіб: ОСОБА_5, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Львівській області, про збільшення частки, реальний розподіл будинковолодіння ,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернулась з позовом про збільшення її частки у житловому будинку АДРЕСА_1, виділ в натурі та визнання за нею права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що включає: сходову клітку площею 4,6 кв.м, підвал пощею 20,6 кв.м, на першому поверсі наступні приміщення: веранда під літерою 1-1 площею 5,8 кв.м, коридор під літерою 1- 2 площею 7,6 кв.м, туалет під літерою 1-3 площею 1,6 кв.м, кухню під літерою 1-4 площею 11,8 кв.м, ванну під літерою 1-5 площею 4,4 кв.м, коридор під літерою 1-6 площею 10,4 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-7 площею 15,1 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-8 площею 25,8 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-9 площею 13,7 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-10 площею 12,3 кв.м, мансарду, горище, приміщення під літерою 1-11 площею 2,3 кв.м, приміщення під літерою 1-12 площею 3,4 кв.м, приміщення під літерою 1-13 площею 13,8 кв.м, приміщення під літерою 1-14 площею 16,1 кв.м, (всього по мансарді - 35,6 кв.м.); про зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського правління юстиції зареєструвати за нею (позивачем) право власності на виділену частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, як на окремий об'єкт нерухомого майна.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з 1 квітня 1983 року вона набула право власності на ? спірного житлового будинку з господарськими будівлями на підставі договору дарування. Будинок розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м. На підставі цього договору 4 квітня 1983 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації їй видано реєстраційне посвідчення на ? частину будинку. 13 березня 1984 року між нею та іншим співвласником будинку - ОСОБА_7 укладено нотаріально посвідчений договір про порядок користування жилим будинком. У 1995 році її сім'єю здійснено добудову до будинку. Розпорядженням Виконавчого комітету Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Ради народних депутатів від 7 серпня 1995 року № 115 погоджено введення в експлуатацію проведеного самовільного будівництва. На підставі цього Розпорядження та договору користування, МБТІ було виготовлено нову технічну документацію з врахуванням проведеного будівництва. 24 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області було зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ЛВ 142141120077. Відповідач ОСОБА_2 у добровільному порядку не бажає здійснити реальний розподіл житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, створює перешкоди у реалізації нею (позивачем) права власності на об'єкт нерухомості. Просить позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2014 року позов задоволено частково. Ухвалено збільшити частку ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_1. Виділити в натурі та визнати за ОСОБА_6 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що включає: сходову клітку площею 4,6 кв.м, підвал площею 20,6 кв.м, на першому поверсі наступні приміщення: веранду під літерою 1-1 площею 5,8 кв.м, коридор під літерою 1-2 площею 7,6 кв.м, туалет під літерою 1-3 площею 1,6 кв.м, кухню під літерою 1-4 площею 11,8 кв.м, ванну під літерою 1-5 площею 4,4 кв.м, коридор під літерою 1-6 площею 10,4 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-7 площею 15,1 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-8 площею 25,8 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-9 площею 13,7 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-10 площею 12,3 кв.м, мансарда: горище, приміщення під літерою 1-11 площею 2,3 кв.м., приміщення під літерою 1-12 площею 3,4 кв.м, приміщення під літерою 1-13 площею 13,8 кв.м, приміщення під літерою 1-14 площею 16,1 кв.м., (всього по мансарді загальною площею 35,6 кв.м). В решті позову відмовлено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 3 654 грн. (судового збору).

Рішення оскаржила ОСОБА_2 У своїй апеляційній скарзі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яким порушуються її (апелянта) права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_6 зазначає, що вона не надавала згоди на добудову будинку. Співвласниками будинку у 1984 році визначено їх частки у спірному будинку. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Представник позивача ОСОБА_4 і третя особа ОСОБА_5, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просять відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, оскільки суд першої інстанції в частині задоволення позову зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості позовних вимог та наданих на їх обґрунтування доказів; висновки суду у зазначеній частині не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому повністю з висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення у зазначеній частині цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що 1 квітня 1983 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар половину жилого будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною приналежних до нього господарських будівель. Будинок складається в цілому з 3-х кімнат жилою площею 39,80 кв.м і 1 кухні; розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м. До будинку відносяться два сараї, вбиральня і криниця. Договір між сторонами посвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі за № 1681 (а.с.10-11).

4 квітня 1983 року зареєстровано право власності ОСОБА_6 на ? частину будинку АДРЕСА_1 із записом в реєстрову книгу № 28 за реєстровим № 5078, про що їй видано реєстраційне свідоцтво (а.с.12).

13 березня 1984 року співвласники спірного будинку на той час (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) уклали письмовий нотаріально посвідчений договір про порядок користування жилим будинком між учасниками спільної власності. За цим договором відповідно до поверхового плану від 8 лютого 1982 року у користування ОСОБА_7 перейшли приміщення: підвал під літерою Ш площею 6 кв.м, жила кімната під літерою 2-1 площею 6,4 кв.м, жила кімната під літерою 2-2 площею 18,8 кв.м; у користування ОСОБА_6 перейшли: підвал під літерою 1 площею 3,3 кв.м, коридор під літерою 1-1 площею 4,4 кв.м, кухня під літерою 1-2 площею 9,9 кв.м, жила кімната під літерою 1-3 площею 14,6 кв.м (а.с.13).

ОСОБА_2 є власником ? частини спірного будинку з 2 січня 1992 року (а.с.102).

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 належить по ? частині спірного будинку (а.с.83,101-103).

3 лютого 1993 року чоловік позивача - ОСОБА_9 звертався до Управління архітектури Львівської міської адміністрації із заявою про добудову до спірного будинку. На цій заяві вчинено написи про погодження добудови із ОСОБА_10, який проживає у будинку № 11-а на цій вулиці, та ОСОБА_5 (а.с.14). Доказів про те, що співвласник будинку ОСОБА_2 надавала свою згоду на добудову, відсутні. Також відсутні докази того, що добудова проведена з дотриманням чинного на час її здійснення законодавства, за наявності відповідного дозволу та проекту.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 7 серпня 1995 року погоджено подальшу експлуатацію ОСОБА_6 самовільно проведеного будівництва 3 житлових кімнат площею 11,8; 13,6; 25,3 кв.м, кухні площею 10,6 кв.м, коридора площею 7,8 кв.м, санвузла площею 2,2 кв.м, прихожої площею 6 кв.м і переобладнання площею 4,4 кв.м коридора під ванну, а також існуючих сараїв під гараж розміром 6х4 м і побудовою сараю розміром 3х4м на АДРЕСА_1. Цим розпорядженням установлено, що після переобладнання будинок буде складатися із 4 житлових кімнат (11,8; 13,6; 25,3;14,6 кв.м), кухні площею 10,5 кв.м, вітальні площею 9,9 кв.м, прихожої площею 6 кв.м, коридора площею7,8 кв.м, ванни площею 4,4 кв.м, санвузла площею 2,2 кв.м. Зазначеним розпорядженням передбачено внесення змін до технічної документації. (а.с.16-17).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1708 від 3 грудня 2010 року погоджено прийняття в експлуатацію житлового будинку після прибудови та будівництва господарських споруд. Зобов'язано ОСОБА_6 звернутися в Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області для оформлення і отримання сертифіката відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам приватного житлового будинку та господарської будівлі (а.с.26).

24 квітня 2014 року зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (а.с.28-31). Наступні дії по узаконенню самочинного будівництва позивачем не здійснені.

Якщо прибудова, надбудова чи перебудова здійснена без згоди інших учасників спільної часткової власності або без відповідного дозволу і належно оформленого проекту, така рахується самочинною. У зв'язку з цим частки учасників у спільній частковій власності зміні не підлягають.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР, чинного на час виникнення у сторін права спільної часткової власності на будинок, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Усі форми власності є рівноправними. Згідно зі ст. 113 цього Кодексу володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Такий зміст мають і ст.ст.316,319 чинного ЦК України.

Відповідно до ст. 119 ЦК УРСР коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови чи перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку такі переобладнання проведені в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями у ньому підлягають відповідній зміні. Аналогічна норма міститься у ст. 357 ЦК України, яка діє з 2004 року.

Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконавчого комітету місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності.

Згідно з п.26 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Мінкомгосподарства Української РСР від 31 січня 1966 року, якщо один з власників спільного будинку з дозволу місцевого органу влади зробив прибудову або перебудову, внаслідок чого належна йому частка в загальній власності змінилась, і ніхто з співвласників цього не оспорює, орган комунального господарства, а де його немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих, за письмовою заявою співвласників і після належної перевірки, на підставі рішення виконкому про зміну часток, які належали співвласникам, і про оформлення права власності в нових розмірах, видає кожному з них замість правовстановлюючих документів, які вони мають, свідоцтва про право особистої власності на відповідну частку будинку.

Спорудження господарських будівель не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять згоди відповідача на проведення добудови і надбудови до спірного будинку, а також рішення райвиконкому з цього питання.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Вони можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжували існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.4 ст.357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно зі ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Як встановлено судом, співвласники будинку договором від 13 березня 1984 року визначили порядок користування таким. Зазначений договір є обов'язковим для співвласників будинку.

Правові підстави для збільшення частки позивача у спірному будинку відсутні. Змінюючи частку позивача у спірному будинковолодіння, суд не вказав розміру її частки та інших співвласників, цього питання не досліджував. Будинок після збільшення його площі позивачем не перебуває у спільній частковій власності сторін, а відтак, вимога про виділ частки позивача до задоволення не підлягає. Позивач не позбавлена можливості оформити право власності на частину будинку з урахуванням збільшеної за власний рахунок площі після узаконення самочинного будівництва.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив.

При вирішенні спору про поділ будинку в натурі, поза увагою суду залишились вимоги закону та роз'яснення, надані судам у пп. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» про те, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. При поділі житлового будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також які підсобні будівлі передаються власнику. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу, на це виконкому місцевої ради.

За приписами ст. 10 ЦПК України суд апеляційної інстанції вживав заходів для сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права, обов'язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, право на призначення експертиз. Сторони не виявили бажання скористатися такими правами.

За таких обставин судове рішення в частині поділу будинку не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності; колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції у зазначеній частині, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Тому оскаржуване рішення в цій частині, а також стягнення судових витрат, які не підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст. 88 ЦПК України; підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_6 В решті рішення належить залишити без змін, оскільки в цій частині висновки суду відповідають матеріалам справи та встановленим обставинам3.

Керуючись ст.303, п.п.1, 2 ч.1 ст.307, ст. ст. 308, 309, 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2014 року в частині задоволених вимог про збільшення частки ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_1; виділення їй в натурі та визнання за ОСОБА_6 права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та включає: сходову клітку площею 4,6 кв.м, підвал площею 20,6 кв.м, на першому поверсі наступні приміщення: веранду під літерою 1-1 площею 5,8 кв.м, коридор під літерою 1-2 площею 7,6 кв.м, туалет під літерою 1-3 площею 1,6 кв.м, кухню під літерою 1-4 площею 11,8 кв.м, ванну під літерою 1-5 площею 4,4 кв.м, коридор під літерою 1-6 площею 10,4 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-7 площею 15,1 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-8 площею 25,8 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-9 площею 13,7 кв.м, житлову кімнату під літерою 1-10 площею 12,3 кв.м, мансарду: горище, приміщення під літерою 1-11 площею 2,3 кв.м, приміщення під літерою 1-12 площею 3,4 кв.м, приміщення під літерою 1-13 площею 13,8 кв.м, приміщення під літерою 1-14 площею 16,1 кв.м, а всього по мансарді загальною площею 35,6 кв.м; стягнення з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 судових витрат у розмірі 3 654 грн. (оплаченого судового збору), - сксувати тав цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий (підпис)

Судді (підписи)

З оригіналом згідно:

Судове рішення набрало законної сили

Суддя Т.І. Приколота

Дата оформлення

Помічник судді М.Б. Борачок