Рішення № 44565758, 19.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/10970/14 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/708/15 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Копняк С.М., Шумської Н.Л.

при секретарі: Бадівській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення оскаржила представник ПАТ «ВіЕс Банк» - Бігун З.В. подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Не погоджується із посиланням районного суду на Закон України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті», а саме на те, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме майно, оскільки судом не враховано і не встановлено чи є у власності у відповідачів інше майно, а відповідачами не було наведено суду підтверджень чи заперечень, що це єдине житло і використовується як місце постійного проживання. Окрім того, звертає увагу, що відповідачі проживають за іншою адресою, оскільки кореспонденція, яка надсилається за даною адресою повертається за закінченням терміну, а ОСОБА_2, який є чоловіком ОСОБА_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, де і проживає разом з ОСОБА_3

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2014 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги ПАТ «ВіЕс Банк» в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про розгляд справи повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 110-111), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертались, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 09.09.2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №KF52139, згідно якого останній отримав кредит в сумі 58 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 09.09.2011 року та сплатою за користування кредитом 14% річних, а також зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (а.с.9-13).

22.03.2013 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, згідно якого останньому було надано кредит в розмірі 58 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 08.09.2021 року під 14% річних (а.с.15-22).

В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 21.03.2013р., предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (а.с.24-30).

Районним судом встановлено, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по вищевказаному кредитному договору, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 50 472,38 доларів США.

Як вбачається із повідомлення-вимоги від 28.07.2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» звертався до відповідачів про необхідність погашення заборгованості (а.с.33, 34).

Відповідно до ч.1. ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч.1, 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Згідно зі ст. 25 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, за якою одним із способів звернення стягнення є продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

11 червня 2014р. набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого на даний час не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України „Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України „Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 відповідає умовам визначеним Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому на період дії цього закону на неї не може бути звернено стягнення.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки районним судом не враховано і не встановлено чи є у власності у відповідачів інше майно.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2015 року зобов'язано відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції надати інформаційну довідку про належність на праві власності нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_3, а ОСОБА_3 є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 112-119).

Окрім того, відповідачами не було наведено суду жодних підтверджень чи заперечень, що предмет іпотеки це єдине житло і використовується як місце постійного проживання.

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають права зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-VII від 03.06.2014р. мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Вищенаведена правова позиція викладена також в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що встановлені вище обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного рішення, у зв'язку із чим рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2014 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст..ст.309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» задовольнити.

Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

Звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, загальна площа 27,5кв.м, житлова площа 18,2 кв.м., приміщення І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII в спільному користуванні, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 01.03.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В., зареєстрований в реєстрі за №437, укладеним між ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_3, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою в порядку, передбаченому Законом України «про виконавче провадження», для задоволення грошових вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором KF 52139 від 09.09.2008 року в розмірі 50 472, 38 доларів США, що еквівалентно 647 162, 05 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенянм законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді С.М. Копняк

Н.Л. Шумська