Ухвала суду № 44565746, 25.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/12359/14 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/783/3177/15 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретар: Глинський О.А.,

за участі представника відповідача ГК №15 - Бенцака О.П., позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Бенцака Олега Павловича в інтересах Гаражного кооперативу №15 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Гаражного кооперативу №15 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року позов ОСОБА_3 до Гаражного кооперативу №15 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено. Стягнуто з Гаражного кооперативу №15 на користь ОСОБА_3 13741,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2013 року по 25.11.2014 року, з відрахуванням від цієї суми передбачених законодавством податків і зборів. Вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах Гаражного кооперативу №15.

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити. Зазначає, що на час звільнення позивачу було відомо про розмір нарахованої йому заробітної плати, що підтверджується матеріалами позовної заяви. Зазначає, що вини відповідача у тому, що позивач не отримав належні при звільненні кошти немає, так як позивач уникав отримання таких. Посилання суду на те, що в разі відмови позивача в отриманні заробітної плати, відповідач міг перерахувати належні ОСОБА_3 кошти на платіжну картку не відповідають фактичним обставина справи, оскільки єдиним достовірним джерелом підтвердження виплати заробітної плати є платіжна відомість. Так як виплата заробітної плати в гаражному кооперативі №15 здійснюється виключно через касу кооперативу і здійснюється під особистий підпис працівника. Крім цього, зазначає, що позов є безпідставним, а оскаржуване рішення таким, що суперечить вимогам закону, оскільки після набрання законної сили попередніми судовими рішеннями, ОСОБА_3 були виплачені всі грошові кошти, які були визначені в рішеннях суду. Також, зазначає, що необмежений строк звернення до суду стосується тільки заробітної плати, а відносно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку він буде обмежений, тобто загальним тримісячним строком. Крім цього, судом не враховано, що при ухваленні інших судових рішень про стягнення нарахованої заробітної плати позови задовольнялись частково, тому підстав для стягнення сум у повному обсязі не було, навіть якщо суд прийшов до висновку про необхідність стягнення сум згідно ст. 117 КЗпП України. Слід було застосувати співмірність із задоволеними вимогами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у зв'язку з невиплатою з вини відповідача при звільненні ОСОБА_3 всіх сум, що належали йому на день звільнення, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який становить 13741 грн. 48 коп. за період з 01.08.2013р. по 25.11.2014 р.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги - безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорюється позивач 24.11.2012 року рішенням позачергової конференції уповноважених представників відповідача був звільнений з посади голови правління кооперативу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України у цей день позивачу повинні були бути виплачені усі суми, що належать йому від відповідача при звільненні.

Однак, як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось у цей день йому кошти, що нараховані та повинні були бути йому виплачені при звільненні - виплачені не були.

Жодних доказів про те, що такі не були виплачені з вини позивача, а саме внаслідок його дій по ухиленню від отримання таких, у матеріалах справи - немає, про такі представниками відповідача не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено. Так, жодних актів про відмову в проведенні розрахунку, отриманні трудової книжки представниками відповідача не складалось, жодних пояснень уповноважених осіб за такі дії не відбиралось, будь-яких інших доказів на підтвердження цього факту немає. Доводи відповідача про ухилення позивача від отримання належних при звільненні коштів, свідомого не звернення за отриманням таких до відповідача спростовуються фактом здачі позивачем в день звільнення печатки, штампу та оригіналу статуту кооперативу та передачі таких новообраному голові (протокол №1а позачергової конференції ГК №15 від 24.11.2012 року а.с. 30-33). Тобто він був присутнім на робочому місці, контактував з новим керівництвом кооперативу та перешкод у виплаті належних йому коштів не було.

Доводи відповідача про те, що позивач письмово про виплату коштів до відповідача не звертався та довідка відповідача №1412 від 29.12.2014 року про те, що позивач не звертався з 24.11.2012 року по час видачі довідки до відповідача з вимогою про проведення з ним розрахунку, жодним чином не свідчить про вину позивача у неотриманні належних йому при звільненні коштів, оскільки законодавством, зокрема і згаданою ст. 116 КЗпП України не передбачено такого обов'язку звільненої особи, тим більше обов'язку звертатись до відповідача в письмовому порядку за отриманням належних йому при звільненні коштів. Крім цього, така довідка не свідчить, що позивачу саме у день звільнення (24.11.2012 року) працівниками відповідача пропонувались до виплати кошти належні йому при звільненні, а він отримувати такі - відмовився.

Зважаючи на вказане слід вважати, що відповідачем не було дотримано свого обов'язку, передбаченого ст. 116 КЗпП України та невиплата належних позивачу при звільненні сум мала місце саме з вини відповідача.

Зважаючи на вказане позивачем правомірно подано позов про застосування наслідків порушення згаданого обов'язку відповідачем, а саме позов про застосування ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, судових рішень Сихівського районного суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області (а.с. 5-7, 8, 28-29, 35) позивачу при звільненні повинні були бути виплачені 884,94 грн. заробітної плати, а також 1577,67 грн. грошової компенсації за 64 календарні дні невикористаних щорічних відпусток та вказані суми згаданими судовими рішенням у повному обсязі стягнуті.

Тому доводи скарги про те, що ОСОБА_3 позови про виплату належних при звільненні сум задовольняли частково і суд першої інстанції повинен був застосовувати при застосуванні ст. 117 КЗпП України співмірність є теж необґрунтованими, оскільки позови задоволені у повному обсязі.

Що стосується рішення Сихівського районного суду від 1.08.2013 року, то таким позов ОСОБА_3 дійсно був задоволений частково, однак такий стосувався зміни дати звільнення позивача та за таким стягувались кошти за час вимушеного прогулу, а не належні до виплати при звільненні суми.

Що стосується застосування тримісячного строку позовної давності, то, як вбачається із квитанцій (фіскальних чеків) (а.с. 34, 36), позивачу заробітна плата згідно судового рішення у розмірі 884,95 грн. була виплачена 15.11.2014 року, компенсація за невикористані відпустки у розмірі 1577,67 грн. виплачена 1.12.2014 року, позов же пред'явлений ним до суду 10.12.2014 року, тобто в межах тримісячного строку з часу остаточної виплати належних йому коштів. Вказане відповідає вимогам роз'яснень, що містяться у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Згідно якого положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Крім цього, слід вказати, що судом першої інстанції вірно взято до уваги період нарахування коштів з 1.08.2013 року (коли було ухвалене рішення про зміну дати звільнення позивача та стягнення з відповідача коштів за час вимушеного прогулу) по 25.11.2014 року.

Також, розрахунок здійснений судом першої інстанції відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», зокрема і вірно враховано розміри заробітної плати позивача за два повних місяці його роботи до звільнення (індивідуальні відомості про застраховану особу позивача Форма ОК-5 (а.с. 9).

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими, а скаргу відхилити. Рішення ж як таке, що ухвалене у відповідності до обставин справи та вимог закону - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Гаражного кооперативу №15 - відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді : В.Я. Бакус

Т.А. Гірник