Постанова № 44562992, 02.06.2015, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/366/15-а

Провадження №2/461/168/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015 року Галицький районний суд м.Львова

в складі: головуючого-судді Государського А.В.,

при секретарі Скаб В.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача О.Хуула,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про визнання протиправним та скасування наказу. В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що наказом в.о. директора Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Гумен О.Б. було винесено наказ №722-К від 27.11.2014 року «Про посилення контролю з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності у Львівському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді». Однак вважає, що його прийняття відбулося з порушенням ст.245 КЗпП України, ст.19 Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» та з перевищенням повноважень з огляду на наступне. У вищевказаному наказі містяться приписи щодо робочого часу і часу відпочинку, обліку робочого часу, обов'язків працівників та інші, які за своїм змістом є приписами Правил внутрішнього трудового розпорядку, проте вказані питання не були узгоджені з профспілковим органом установи та не вирішувалося загальними зборами. Крім того, питання щодо зміни правил внутрішнього трудового розпорядку не належать до компетенції директора Центру. Просить суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Гумен О.Б. від 27.12.2014 року №722-К.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову у зв'язку із його безпідставністю. Вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.04.2014р. працівниками ЛМЦСССДМ створено профспілкову первинну організацію працівників ЛМЦСССДМ Конфедерації вільних профспілок Львівщини, яку легалізовано Наказом Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 28.04.2014р. №299-Р.

27.11.2014р. відповідачем видано наказ №722-K згідно якого, запроваджено ведення журналів реєстрації входу працівників, їх відлучення із урахуванням розпорядку роботи (початок роботи о 09:00, перерва з 13:00 до 13:45, закінчення роботи о 18:00, у п'ятницю - відповідно до табель-календаря на поточний рік, у передсв'яткові дні день скорочується на 1 годину) (п.1.1.); покладено обов'язок на працівників ЛМЦСССДМ відлучення в службових справах, за межі будівлі, в якій знаходиться робоче місце, попередньо погоджувати з безпосереднім начальником із обов'язковим зазначенням місця те терміну такого перебування та відповідного запису в журналі (п.1.2-1.3); заборонено куріння тютюнових виробів в робочий час, за винятком перерви в роботі (п.1.4.); встановлено, що відсутність на робочому місці без поважних причин та без попереднього інформування безпосереднього керівника про причину відлучення є порушенням трудової дисципліни, приписів внутрішнього трудового розпорядку та вважається дисциплінарним проступком (п.1.5.).

26.01.2015р. наказом відповідача №37-K доповнено наказ №722-K від 27.11.2014р. підпунктами 1.6.-1.15.

25.02.2015р. наказом відповідача №37-K доповнено наказ №722-K від 27.11.2014р. підпунктом 1.16.

Позивачем заяв про зміну предмета, підстав позову не подавалось та у частині п.п. 1.6.-1.16 наказ №722-K від 27.11.2014р. не оскаржується.

Згідно ч.1 ст.245 КЗпП України, працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво.

Статтею 9 Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» визначено повноваження трудових колективів у забезпеченні трудової дисципліни. Згідно п.1 ч.1 ст. 9 цього Закону, трудові колективи затверджують за поданням адміністрації і профспілкового комітету правила внутрішнього трудового розпорядку, вживають заходів для забезпечення їх додержання.

Положеннями ст.142 КЗпП України визначено форми та порядок закріплення правил трудової дисципліни на підприємстві та зазначено: «трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил ; у деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Згідно п.4,7 ч.3 ст. 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації: «разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо; бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації».

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідачем у супереч наведеним вимогам, положеннями пунктів1.1.-1.5. наказу№722-K від 27.11.2014р. встановлено правила трудової дисципліни на підприємстві, закріплення яких передбачене винятково у правилах внутрішнього трудового розпорядку, а у деяких галузях народного господарства статутах та положенням про дисципліну, а також порушено визначений законом порядок встановлення таких правил, а саме: не залучено до їх розроблення органу первинної профспілкової організації підприємства та непогоджено такі правила із трудовим колективом підприємства.

Оскільки після відкриття провадження оскаржуваний наказ доповнено п.1.6.-1.16, правомірність яких не оспорюється, суд вважає за необхідне частково задовільними позовні вимоги, визнавши неправомірними та скасувавши лише оскаржувані пункти наказу.

Згідно положень ст.7 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 71 КАС Україниякщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Згідно положень ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Як визначено в ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.1,2 ст.3 КАС України «завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження».

Згідно положень, що містить ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та ін.

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ винесений з порушенням норм чинного законодавства, а отже позов слід задовольнити частково.

Керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 7-12, 86, 169, 212, 167 КАС України, ст. 142, п.4,7 ч.3 ст. 247 КЗпП України, ст.19 ЗУ «про професійні спілки їх права та гарантії діяльності», ст.9 Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями», ст.7 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.1.1 - 1.5. наказу Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді№722-K від 27.11.2014р.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий А.В. Государський