Рішення № 44561730, 26.05.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 324/539/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Лінник Г.О.

Провадження № 22-ц/778/2844/15 Суддя-доповідач: Дзярук М.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

суддів: Дзярука М.П.,

Трофимової Д.А.,

При секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Пологівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Пологівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В позові зазначав, що 16.10.2002 року слідчим прокуратури Пологівського району Запорізької області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. ч 2 п.п. 2,9,10 ст. 115. ч. 4 ст. 152, ч.3 ст. 153 КК України. 14.11.2003 року позивачу пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. . ч.2 п.п. 2,9.10 ст. 115. ч. 4 ст. 152, ч.3 ст. 153 КК України і обрано запобіжний захід - утримання під вартою. Вироком апеляційного суду Запорізької області від 24.06.2004 року позивача було визнано винним та засуджено за ст.ст. ч.2 п.п. 2.9.10 ст. 115. ч. 4 ст. 152, ч.3 ст. 153 КК України з застосуванням ст. 70 КК України було призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 02.12.2004 року вирок апеляційного суду Запорізької області від 24.06.2004 року відносно позивача було залишено без змій. 23.12.2010 року ухвалою колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок апеляційного суду Запорізької області під 24.06.2004 року та ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Сулу України від 02.12.2004 року відносно позивача були скасовані. 10.01.2011 року запобіжний захід позивачу у вигляді тримання під вартою було відмінено, його було звільнено з-під варти. 21.02.2011 року постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України кримінальна справа відносно позивача була закрита. Таким чином, позивач в період з 16.10.2002 року по 21.02.2011 року незаконно перебував під слідством та судом і відбував покарання в місцях позбавлення волі.

У зв'язку з цим, позивач вважає, що має право на відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України, спричиненої йому матеріальної та моральної шкоди. Спричинена йому матеріальна шкода полягає у розмірі втраченого заробітку за період з 16.10.2002 року по 21.02.2011 року, який за відрахуванням суми заробітку, отриманого позивачем за час відбуття покарання склав 44303 грн. 61 коп., та суми коштів витрачених за палання правової допомоги позивачу в розмірі 12500 грн. Спричинену йому моральну шкоду, яка полягає у його моральних стражданнях, отриманих внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та засудження, тримання під вартою, він оцінює в 5000000 грн.

У судовому засіданні змінивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду в розмірі 5000000 грн..

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду у розмірі 60000 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року (далі - Закон, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У ст.2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у п.2 ч.1 цієї статті, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до положень ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частиною другою п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви (п. 9 Постанови), керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_3 вироком апеляційного суду Запорізької області від 24.06.2004р., залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 02.12.2004р., було засуджено за ч.3 ст. 153, ч.4 ст. 152, п.п. 2, 9, 10 ч.2 ст. 115 КК України у вигляді 15 років позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2010р. вирок апеляційного суду Запорізької області від 24.06.2004р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 02.12.2004р. було скасовано за нововиявленими обставинами кримінальної справи відносно ОСОБА_3, а кримінальну справу для провадження додаткового розслідування направлено в Генеральну прокуратуру України.

21.02.2011р. слідчим з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України радником юстиції Шайда А.А. було винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 на підставі ст.. 6 п.2 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження, позивач знаходився під вартою та в місцях позбавлення волі з 16.10.2002р. - 21.02.2011р. (8 років 4 місяців).

Оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, усі дії органів досудового розслідування, прокуратури і суду, починаючи з часу обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (16.10.2002 року) та закінчуючи винесенням постанови про закриття кримінальної справи (21.02.2011 року) є незаконними.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевказані положення норм матеріального права та судової практики, тривалий час перебування ОСОБА_3 під слідством та судом, зазнання утиску та переслідування його та його сім"ї, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків останнього, необхідності витрачання зусиль на доведення своєї невинуватості, обмеження конституційного права на вільне пересування, колегія судів вважає, що висновки суду щодо права останнього на відшкодування моральної шкоди, завданої діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду, за період перебування під слідством і судом та за час незаконного засудження є правильними.

Разом з цим, визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції припустився помилки.

Так, відповідно до вимог ст.13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. В роз'ясненнях, що містяться в п 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), передбачено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

На зазначені обставини, суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилково висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн., що є навіть меншим за визначений законом розмір (одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць перебування під слідством, судом та в місцях позбавлення волі), який на час розгляду справи складає не менше 121 800,00 грн.

Отже, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції недостатньо врахував конкретні обставини справи та обсяг заподіяної шкоди, то з урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги глибину та тривалість моральних страждань позивача, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає доцільним збільшити відшкодування даної шкоди з 60 000,00 грн. до 500 000,00 грн., а оскаржуване рішення в частині розміру стягнення моральної шкоди на підставі п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

В зв'язку з чим з Державного бюджету України слід стягнути на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 000,00 грн., який колегія суддів вважає достатнім.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, стосовно відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, не можна прийняти до уваги, оскільки таке протирічить наявним доказам у справі та наведеним вище висновкам.

Керуючись ст. ст. 303,307,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області - відхилити.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року по цій справі змінити в частині визначення розміру моральної шкоди.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду у розмірі 500 000,00 (п"ятсот тисяч) грн.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: