Рішення № 44558604, 12.05.2015, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 12.05.2015

Справа № 334/1386/13-ц

Провадження № 2/334/25/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Травня 2015 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А.

при секретарі Філіпповій Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому вказує, що відповідно до укладеного договору № 14.14834 від 03.04.2008 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.04.2018 року.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення норм закону та умов договору ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та понесення витрат по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 станом на 23.01.2013 року має заборгованість, яка складає 48295,14 доларів США, з яких сума заборгованості за кредитом - 38030,57 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 7015,11 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 919,89 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 2298,28 доларів США.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 15.04.2008 року уклали договір іпотеки № 14.14834/1, відповідно до умов якого, відповідачі як іпотекодавці передали банку як іпотекодежателю, в іпотеку, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв.м, житловою площею 48,60 кв.м, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 281032,50 грн.

Оскільки, позичальник ОСОБА_4 належним чином не виконує прийняті на себе зобов'язання, має заборгованість на суму 48295,14 доларів США, позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв.м, житловою площею 48,60 кв.м, яка належать відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Також позивач просить суд виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та\або проживають у квартирі АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує.

Представник відповідачів та третьої особи проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з набранням чинності та дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиті в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, оскільки відповідно до ст. 1 цього закону не може бути звернуто стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань за споживчими кредитами, за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи м майнового поручителя і у позичальника чи майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Так, поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не мають у власності іншого нерухомому майна та не мають іншого місця проживання, окрім житла, на яке позивач просить звернути стягнення.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов такого висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.ст. 525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором.

Ст.615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом установлено, що 03.04.2008 року відповідно до кредитного договору № 14.14834 ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.04.2018 року.

Кредитор свої зобов'язання по договору виконав у повному обсязі і видав позичальнику кредит у сумі 50 000,00 доларів США.

Позичальник належним чином свої обов'язки не виконує і не здійснює погашення кредиту у встановлені договором строки, у зв'язку з чим, станом на станом на 23.01.2013 року має заборгованість, яка складає 48295,14 доларів США (за курсом НБУ на 17.01.2013 рік складає 385878,15 грн.), з яких сума заборгованості за кредитом - 38030,57 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 7015,11 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 919,89 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 2298,28 доларів США.

Ст. 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позичальник неналежним чином виконує умови кредитного договору, порушує порядок погашення кредиту.

Відповідно до ст.ст. 546, 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, яка, в свою чергу, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання. Так, у ст. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 15.04.2008 року укладено договір іпотеки № 14.14834/1. Відповідно до умов іпотечного договору відповідачі (іпотекодавці) з метою повного та своєчасного виконання основного зобов'язання за наведеним вище кредитним договором передали в іпотеку банку (іпотекодержателю) нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв.м, житловою площею 48,60 кв.м, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло.

Згідно п.12 Іпотечного договору від 15.04.2008 року вартість іпотечного майна на момент його передачі в іпотеку за згодою сторін складала 281 032,50 грн., що є сумою, яка частково погасить заборгованість за кредитним договором.

Згідно із ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Також, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, з огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позичальником ОСОБА_4 порушено права банку, т.я. має місце заборгованість за кредитним договором, від сплати якої у добровільному порядку на користь банку позичальник ухиляється, в отже, вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обгрунтованими.

Разом з тим, 07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до ст. 1 якого протягом його дії: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Стаття 4 названого вище Закону визначає, що протягом дії цього Закону інші Закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Підставою для прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти. У пояснювальній записці до проекту зазначеного Закону вказувалось, що через знецінення національної валюти десятки тисяч людей не мають можливості обслуговувати кредитні зобов'язання за споживчими кредитами в іноземній валюті. Банки та інші фінансові установи масово звертають стягнення і примусово вилучають у таких боржників рухоме і нерухоме майно.

Отже, зазначений Закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та пропонувалося мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.

Основною метою прийняття Закону, як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Таким чином, беручи до уваги положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та враховуючи, що в спірній квартирі загальною площею 65,7 кв.м проживають відповідачі, і ця квартира є єдиним їх місце м проживання та власністю, спірна квартира перебуває в іпотеці для забезпечення належного виконання умов споживчого кредиту, такий надано в іноземній валюті, а тому суд приходить до висновку про неможливість звернення стягнення на спірну квартиру під час дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення споживчих кредитів в іноземній валюті.

Підстав, які б виключали можливість застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами, в судовому засіданні не встановлено.

Зокрема, всупереч приписам ст.ст. 10, 60 ЦПК України з надання доказів у відповідності до ст.ст. 57-59 ЦПК України, представником позивача не було представлено суду жодних доводів чи заперечень, які б виключали можливість застосування цього Закону до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави для захисту прав позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з введенням мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому на даний час ця обставина унеможливлює задоволення позовних вимог.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню та в такому слід відмовити.

Крім цього, на думку суду, позивач не позбавлений права при зміні обставин, а саме скасування мораторію, повторно звернутися до суду з аналогічним позовом.

Також, згідно із ст. 88 ЦПК України позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду через відмову судом у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст.10, 11, 57-60, 88,169, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 15,16, 525,526, 527, 615, .625, 1050, 1054 ЦК України, Законом України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд, -

В и р і ш и в :

В і д м о в и т и у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Дубина Л. А.