Ухвала суду № 44549886, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/47012/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 р.

у справі № 817/546/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ер.Ма.Квелл»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ер.Ма.Квелл» (далі - позивач, ТОВ «АК «Ер.Ма.Квелл») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Дубенська ОДПІ Рівненської області), в якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 21.09.2012 р. № 0007352350 та № 0007362350.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 р., позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ Рівненської області від 21.09.2012 р. № 0007352350 та № 0007362350; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.08.2012 р. по 27.08.2012 р., на підставі направлень від 20.08.2012 р. № 473, № 474, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 20.08.2012 р. № 514, посадовими особами Дубенської ОДПІ Рівненської області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «АК «Ер.Ма.Квелл» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 05.09.2012 р. № 220/22/35027073 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 41 930,25 грн.; - підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 698 069 грн.; - пункту 81.6 статті 81 «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства всього в сумі 99 558 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.09.2012 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0007352350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 53 092,81 грн., з яких 41 930,25 грн. - за основним платежем та 11 162,56 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0007362350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 873 096,25 грн., з яких 698 069 грн. - за основним платежем та 175 027,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 05.09.2012 р. № 220/22/35027073, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність відображення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у спеціальній декларації, оскільки, на переконання податкового органу, позивачем у 2009 році було реалізовано продукцію власного виробництва у кількості меншому 75 відсотків вартості всіх товарів, у зв'язку з чим такий платник податку перестав бути платником фіксованого сільськогосподарського податку з 01.01.2010 року та став платником податку на загальних підставах. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується правомірність перебування позивача у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку, висновки ж викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, оскільки відсутність державної реєстрації договорів оренди окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначенні питомої ваги в загальному товаровиробництві.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно пункту 81.1 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 81.15.2 пункту 81.15 вказаної статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» діяльність у сфері сільського господарства включає: - виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому така особа повинна буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з положеннями закріпленими статтею 209 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Отже, пункт 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами податкового законодавства України.

Податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях передбачає фактичне використання платником таких потужностей для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення Закону не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

Отже у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платника фіксованого сільськогосподарського податку у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про обґрунтованість задоволених ними позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 р. у справі № 817/546/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко