Ухвала суду № 44549698, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2015 р. м. Київ К/800/9344/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Моторного О.А.,

Шипуліної Т.М.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Кривенко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року у справі № 826/11151/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Кіт» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0002822208, № 0002812208 від 12.03.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

7 жовтня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що Товариство не довело реальність здійснення господарських операцій та використання отриманих послуг у своїй господарській діяльності.

6 лютого 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року скасована, позов задоволено.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 7.02.2013 року до 14.02.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при господарських операціях з ТОВ «Селанія», ТОВ «Тероль» за період з 1.01.2009 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 21.02.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 196 382,00 грн., а також у порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 159 814,67 грн.

12 березня ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0002822208 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 245 478,00 грн., № 0002812208 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 199 769,00 грн.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27.07.2012 року між Товариством та ТОВ «Селанія» був укладений договір № 8 щодо надання рекламних послуг.

15 серпня 2012 року між Товариством та ТОВ «Тероль» був укладений договір № МК-Р17 про надання рекламних послуг.

На підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало акти здачі-прийняття робіт; податкові накладні; банківські виписки; фото звіти; договір, який свідчить про подальше використання Товариством отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Мотивуючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що Товариство не надало доказів на підтвердження здійснення господарських операцій, а суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції зазначив, що Товариство надало податковим органам всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, на підтвердження віднесення до валових витрат і податкового кредиту сум, сплачених Товариством контрагентам.

Колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову незалежно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не приймаючи надані ДПІ документи, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили реальності здійснення господарських операцій між Товариством та контрагентами, оскільки при розгляді адміністративної справи не були в повному обсязі досліджені та не з'ясовані обставини щодо розгляду кримінальної справи про фіктивність підприємств.

Для всебічного дослідження обставин справи суди попередніх інстанцій повинні були витребувати необхідні докази та вказати, що саме Товариству слід надати для вирішення справи по суті.

При новому розгляді адміністративної справи суду першої інстанції слід врахувати викладене і при оцінці доводів сторін правильно застосувати норми матеріального права, надати належну оцінку наявним у справі доказам на предмет встановлення реального виконання господарських операцій, а у разі їх недостатності запропонувати сторонам надати додаткові докази.

Згідно з ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, адміністративна справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року скасувати, адміністративну справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Моторний О.А.

Шипуліна Т.М.