Ухвала суду № 44549522, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/10613/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника відповідача Дрозд І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014

у справі №2а-0870/5913/11

за позовом Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Завод напівпровідників» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Завод напівпровідників») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі Міжрегіонального ГУ Міндоходів) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, позов задоволено частково. Визнано протиправним та частково скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.07.2011 №0001020808 в сумі 2788692,90 грн. та №0001030808 в сумі 2877868,50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, в решті судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за березень 2011 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в квітні, червні - листопаді 2010 року та січні - лютому 2011 року, за результатами якої складено акт від 24.06.2011 №157/08-08/31792555.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. п. 198.3, 198.6, ст. 198, п. 200.4 ст. 200, абз. 8 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2011 року на загальну суму 2809586,00 грн. Судами встановлено, що зазначена сума складається з 2788692,90 грн. податкового кредиту лютого 2011 року сформованого за рахунок господарських операцій з ТОВ «ПАВЛОГРАДХІММАШ», ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДСЕРВІС», ТОВ «ЕН ЕС АЙ БУД», ТОВ «СІ ІНВЕСТ», ПП «МЕГА-БУД», ТОВ «ІНФОКОМ ЛТД», ТОВ «ТЕХЕНЕРГОХІМ», ТОВ «БАКС», які на думку перевіряючих мають ознаки нікчемності.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.07.2011: №0001020808, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 2809586,00 грн.; №0001030808, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4073716,00 грн.

Задовольняючи частково позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, судами вірно зазначено, що враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаного товару були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, тому позивач цілком правомірно включив суму ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується належним доказом.

Щодо контрагентів позивача, то судами було встановлено, що вищевказані контрагенти позивача зареєстровані у встановленому законом порядку як платники ПДВ. Жодні відомості про анулювання свідоцтв цих платників податку на додану вартість чи їх ліквідацію на момент здійснення операцій з позивачем податковим органом не надано.

Також, судами вірно зазначено, що у відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно до ст. 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом жодним чином не було спростовано достовірність первинних документів, які складались позивачем з його контрагентом під час здійснення господарських операцій.

Отже, суди дійшли до вірного висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, то судами зазначено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій, не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій, тому суди дійшли до правильного висновку, що відповідачем помилково були зроблені висновки щодо нікчемності укладених правочинів, в результаті чого не правомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2788692,90 грн. за винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 13.07.2011 №0001020808, а тому, зазначене податкове повідомлення-рішення в цій сумі скасовано вірно.

Стосовно зазначеного податкового повідомлення-рішення в частині суми 20893,18 грн., а саме завищення бюджетного відшкодування у зв'язку із встановленою під час перевірки відсутністю сум фактичної сплати, то суди вірно погодилися з викладеними з цього приводу в акті перевірки обґрунтуваннями, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 200.4 ст. 200 ПК України, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Судами встановлено, що у лютому 2011 році у ПАТ «Завод напівпровідників» були відсутні фактичні сплати за податковими накладними: по ТОВ «Центр-Вест-Груп» №119 від 29.10.2010, №133 від 30.11.2010, по ТОВ «Лінде Газ Україна» №128957 від 08.11.2010, по ТОВ «Дезко» №1275 від 30.12.2010, по ТОВ «Техенергохім» №355 від 18.11.2010 та по ПП «Мальт» №133 від 30.11.2010, а отже в силу п. 200.4 ст. 200 ПК України позбавляє права позивача на формування бюджетного відшкодування у березні 2011 року.

Виходячи з вищевикладеного, суди дійшли до вірного висновку, що в цій частині суми оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем законно та правомірно, а отже не може бути скасованим.

Що стосується оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині суми 1195847,53 грн., то суди зазначили наступне.

Судами встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 року була включена податкова накладна від 31.03.2011 за №92844/410 на суму ПДВ 1195847,53 грн. (продавець ВАТ «Запоріжжяобленерго»), яка згідно наданого представником СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі Міжрегіонального ГУ Міндоходів витягу з Єдиного реєстру податкових накладних не була до нього включена.

Відповідно до абз. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Судами вірно зазначено, що позивач мав право скористатись своїм правом на податковий кредит у разі подання разом із податковою декларацією за відповідний звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника (продавець ВАТ «Запоріжжяобленерго») та надання такої заяви є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, проте як було встановлено судами позивач до податкового органу з відповідною скаргою на ВАТ «Запоріжжяобленерго» не звертався.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем безпідставно збільшено податковий кредит березня 2011 року на підставі податкової накладної на загальну суму ПДВ 1195847,53 грн., яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже податкове повідомлення-рішення в цій частині суми винесене відповідачем законно, обґрунтовано та з дотриманням вимог податкового законодавства.

Що стосується оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині суми 2877868,50 грн., то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дане рішення підлягає скасуванню з підстав зазначених вище, оскільки податковим органом ставиться під сумнів сам факт здійснення господарської операції між ПАТ «Завод напівпровідників» та його контрагентами, що в свою чергу спростовується наявними в матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров