Постанова № 44548098, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18679/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстальмонтаж" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстальмонтаж" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2014 року №0005942208 та №0005952208, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будстальмонтаж" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2014 року №0005942208 та №0005952208

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Будстальмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» (ідентифікаційний код 37037062) за період з 01.08.2012 року по 31.03.2013 року. Результати перевірки оформлені актом від 29.08.2014 року № 3762/26-58-22-08-11/36460632.

Перевіркою встановлено порушення позивачем положень п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 внаслідок чого позивачем завищено валові витрати за період 2012 рік на загальну суму 522 310,00 грн. та завищено податковий кредит за місяць грудень 2012 року на суму податку на додану вартість 104 462,00 грн. - в порушення норм п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 ПК України.

17 вересня 2014 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0005942208, яким визначило ТОВ «Будстальмонтаж» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130 578,00 грн., в т.ч. 104 462,00 грн. за основним платежем, 26 116,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0005952208, яким визначило ТОВ «Будстальмонтаж» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 137 106,00 грн., в т.ч. 109 685,00 грн. за основним платежем, 27 421,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вище вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм Закону свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, 20 вересня 2012 року між ТОВ «Будстальмонтаж» (Покупець), в особі директора ОСОБА_2, та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», в особі директора ОСОБА_3, був укладений договір про постачання матеріалів будівельного призначення за № 200912.

За умовами цього Договору Постачальник на підставі заявки Покупця зобов'язується передати у власність Покупця матеріали будівельного призначення, а саме: матеріали, асортимент, кількість та ціна яких визначена в рахунках-фактурах та/або специфікаціях до Договору, що надані Постачальником та являються невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору (п. 1.1 цього Договору).

На підтвердження фактів поставки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» товарів будівельні матеріали - бітумна мастика, праймер бітумний, мастика бітумна полімерна, саморіз, шуруп, дюбель та ін., і проведення розрахунків за такі отримані товари позивач надав копії наступних документів: - рахунків-фактур; - видаткових накладних; - податкових накладних; - оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.12.2012 року по 17.0.62013 року відносно контрагента ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс»; - виписок банку по особовому рахунку ТОВ «Будстальмонтаж», роздрукованих з бази «Клієнт-банк».

Відповідач посилається на акт ДПІ Оболонського району м. Києва, де зазначено не «про відсутність основних засобів у TOB «АГРОСЕРВІС ІНВЕСТ ПЛЮС», а про те, що не є можливим зробити висновок про наявність основних засобів.

Відповідно до п.2.1.2 Листа ДПА України № 2012/7/10-1017 від 03.02.2009 року слід врахувати, що не може бути доказом посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів: переміщення товарів, наявності транспортних засобів тощо.

Товари поставлені Скаржникові TOB «АГРОСЕРВІС ІНВЕСТ ПЛЮС», були необхідні першому для виконання зобов'язань за договором підряду № 26987 від 12.11.2012 року з TOB «ТЕХНОКОМ». Згідно актів приймання-передачі виконаних робіт TOB «ТЕХНОКОМ» підтвердило відсутність претензій до Скаржника та виконання робіт останнім у повному обсязі.

Таким чином, реальність операції з поставки товарів (стовпчиків) також була повністю підтверджена Скаржником актами приймання-передачі робіт з TOB «ТЕХНОКОМ».

Крім того, відповідно до приписів листа ВАСУ № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідач посилається на показання свідка ОСОБА_4, як єдиний доказ підтвердження фіктивності TOB «АГРОСЕРВІС ІНВЕСТ ПЛЮС». Інші докази в справі відсутні. Проте, ОСОБА_4, у тому ж протоколі допиту, стверджував що зареєстрував підприємство за грошову винагороду, що свідчить про розуміння ним дій з реєстрації підприємства. Крім того, останній зазначає що за власною волею з'явився до нотаріуса для підписання документів.

Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що втратив паспорт та ідентифікаційний код на початку 2012 року, а TOB «АГРОСЕРВІС ІНВЕСТ ПЛЮС» вже було зареєстроване станом на грудень 2011 року.

Отже, оскільки в матеріалах даної справи відсутні будь-які судові рішення, які набрали б законної сили і якими встановлювалося б: або недійсність правочину зі Скаржником; або ознаки фіктивності TOB «АГРОСЕРВІС ІНВЕСТ ПЛЮС»; або покази ОСОБА_5., то твердження Відповідача про нереальність господарських операцій зі Скаржником є необґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги подані апелянтом первинні документи та платіжні доручення, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами між Скаржником та його контрагентом, оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного Закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції також не враховано, що статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент складання податкових накладних контрагент Скаржника був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ у встановленому законом порядку та на момент здійснення господарських операцій не існувало жодних даних про фіктивну діяльність контрагента.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З аналізу первинних документів позивача та його контрагентів дає підстави стверджувати, що господарські операції, спрямовані на виконання договорів про надання послуг та те, що вони дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими.

Таким чином, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з контрагентом та при здійсненні операцій - діяв як добросовісний платник, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, протилежного не доведено.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до ст. 198, 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстальмонтаж" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 р. - скасувати та ухвалити нову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстальмонтаж" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2014 року № 0005942208 та № 0005952208.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Повний текст рішення виготовлено 25.05.2015р.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.