Ухвала суду № 44547401, 28.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/5901/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Диба О.В.

справа №756/55/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого-судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

при секретарі Прохоровій В.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником за довіреністю ОСОБА_1, на заочне рішення Оболонського районного суду м.Києва від 23 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання договору поруки недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки б/н від 24 лютого 2014 року, що укладений між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06 червня 2008 року між її чоловіком - ОСОБА_4 та ПАТ «Універсал банк» укладено Кредитний договір №064-2008-1947 (на споживчі потреби), відповідно до умов якого позичальнику надані кошти у розмірі 46670 доларів США.

Вказує, що у зв»язку із подіями в України, чоловік позивача втратив бізнес, що знаходився на сході України у зоні проведення АТО та джерело доходу.

Позичальник звернувся до кредитора з метою реструктуризації заборгованості, умовою якої кредитор зазначив, зокрема, забезпечення кредиту. 24 лютого 2014 року між сторонами кредитного правовідношення укладено додаткову угоду та в цей же день між позивачем та кредитором укладено Договір поруки.

Позивач вважає, що договір укладений під тиском тяжкого фінансового становища. Зазначає, що у кредитному договорі не визначено гривневого еквіваленту, при цьому пояснює, що на момент отримання кредиту не було заборони укладати кредитні договори на споживчі цілі, проте на момент укладення додаткової угоди, яка по іншому визначила всі істотні умови, вже існували законодавчі обмеження.

Відтак, вважає підставою для недійсності забезпечувального правовідношення валюту кредиту і відсутність у кредитора ліцензії на здійснення валютних операцій.

З посиланням на те, що у випадку виконання нею, як поручителем, зобов»язань боржника, до неї переходять права кредитора і вона фактично стає споживачем. Зазначає, що їй не було надано копію основного договору, інформації про кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Виходячи з положень ст.3 ЦК України зазначає про порушення принципу справедливості, оскільки ризики знецінення національної валюти покладаються на зобов»язану особу. З цих же підстав зазначає про недотримання ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилається на те, що позивач має неповнолітню дитину, виховання та розвиток якої повинні бути забезпечені, проте щоб виконати зобов»язання поручителю доведеться відчужити частину майна, яким користується малолітня дитина для проживання. Зазначає, що банк не отримав дозволу Органу опіки та піклування на укладення із позивачем договору поруки.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 23 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви та зазначає, що судом першої інстанції не витребувано у відповідача ліцензії на здійснення валютних операцій; до участі у справі не залучено Органу опіки та піклування та не взято до уваги про необхідність дозволу на укладення оспорюваного договору.

Посилається на порушення норм процесуального права, якими зазначає, що на порушення роз»яснень, наданих у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зокрема, не проведено попереднє судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є відповідач, укладено Кредитний договір №064-2008-1947 (на споживчі потреби), відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано кредит в іноземній валюті в сумі 46 670 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір поруки б/н, згідно якого позивач прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне і своєчасне виконання зобов'язань її чоловіком ОСОБА_4

Відповідно до п.1.1 договору поруки поручитель поручається за виконання ОСОБА_4 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №064-2008-1947 від 06 червня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що виникнуть в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно п.1.2 договору поруки поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору і він погоджується з ними.

Оспорюваний договір не містить обмежень відповідальності поручителя перед кредитором у разі порушення зобов'язання боржника перед кредитором.

Відповідно до п.5.1 договору поруки, уклавши цей договір, поручитель підтверджує та гарантує, що зокрема: повністю розуміє всі умови цього договору та основного договору, свої права та обов'язки за цими договорами і погоджується з ними; цей договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, які є обов'язковими для поручителя; погоджується отримувати від кредитора інформацію про факти невиконання боржником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором поруки або основним договором, про строки та умови погашення такої заборгованості, про зміну умов обслуговування клієнтів кредитора та його нові послуги, шляхом направлення поручителю відповідних повідомлень засобами зв: язку за адресою поручителя.

Відповідно до п.5.8 договору поруки сторони, уклавши цей договір, підтвердили, що в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов цього договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при підписанні оспорюваного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для його укладення були дотримані, договір містить всі передбачені відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно установив відсутність передбачених законом підстав для визнання договору поруки недійсним та доводами апеляційної скарги такі висновку не спростовуються.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не перевірено отримання відповідачем необхідних ліцензій на здійснення валютних операцій відхиляються колегією суддів, оскільки є помилковими та суперечать фактичним обставинам справи. Матеріали справи містять належним чином посвідчені копію банківської ліцензії №92 від 07 грудня 2007 року, дозволу №92-1 від 07 грудня 2007 року з відповідним додатком на право здійснювати банківські операції (а.с.84-86).

Посилання апеляційної скарги на незалучення до участі у справі Органу опіки та піклування, а також на необхідність отримання дозволу цього органу при укладенні договору поруки, відхиляються колегією суддів, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Договір поруки не є правочином, який вчиняється з дозволу органу опіки та піклування, перелік яких визначено ст.71 ЦК України, оскільки не є правочином щодо майнових прав неповнолітньої дитини.

Посилання апеляційної скарги на вимоги абз.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, також є помилковими, оскільки частину 1 ст.11 доповнено абзацом третім згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22 вересня 2011 року. Згідно із п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Відтак, оскільки кредитний договір укладено 06 червня 2008 року зазначені вище вимоги Закону на ці правовідносини не поширюються.

Доводи апеляційної скарги в частині не проведення попереднього судового засідання відхиляються колегією суддів, оскільки згідно із ст.130 ЦПК України попереднє судове засідання не є обов»язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником за довіреністю ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 23 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов