Постанова № 44546964, 14.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 травня 2015 року 16 год. 45 хв. № 826/5239/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд" до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про скасування рішення, а також з інших питань.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд" (далі - позивач) до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач) про скасування постанови відповідача від 12 квітня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП № 37533790 (далі - оскаржувана постанова), а також зняття арешту та заборони на відчуження майна позивача, накладених відповідачем у ході примусового виконання виконавчого листа № 2а-11687/12/2670, виданого 21 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю, а представник відповідача просила розглянути та вирішити справу відповідно до норм чинного законодавства, прийняти у ній законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 27 квітня 2015 року судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 30 квітня 2015 року через канцелярію від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Старшим державним виконавцем відповідача 12 квітня 2013 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 37533790 із примусового виконання виконавчого листа № 2а-11687/12/2670, виданого 21 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення із позивача (боржника у виконавчому провадженні) на користь управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі міста Києва (стягувача у виконавчому провадженні) заборгованості у розмірі 2951,13 грн. (далі - виконавче провадження).

Оскаржуваною постановою старшого державного виконавця відповідача накладено арешт на усе майно, що належить позивачу, у межах суми боргу, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить позивачу, у межах суми боргу.

У подальшому, постановою головного державного виконавця відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 червня 2013 року ВП № 37533790 виконавчий лист повернуто стягувачу.

Підставою для повернення виконавчого листа стягувачу стало те, що у результаті вжитих державним виконавцем заходів боржника та майна, на яке можливо звернути стягнення, за вказаною у виконавчому листі адресою, не виявлено, про що складено відповідний акт.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у ст. 47 Закону.

Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п. 3.17 Інструкції, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відповідно до пп. 4.10.2 п. 4.10 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Тобто, як вбачається з вище викладених норм, у разі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зобов’язаний зазначити у такій постанові, які наслідки має завершення виконавчого провадження у такий спосіб, зокрема, про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 червня 2013 року у виконавчому провадженні, вище вказаних наслідків - скасування арешту, накладеного на усе майно позивача як боржника у виконавчому провадженні, у ній не зазначено.

При цьому, суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу не є предметом оскарження у межах даної справи, а тому суд не надає їй правової оцінки.

Отже, проаналізувавши вище викладені норми та з’ясовані обставини, враховуючи, що на час завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу відповідачем не скасовано арешт майна позивача та заборону на його відчуження, суд прийшов до висновку, що необхідним є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов’язання його вчинити дії, направлені на скасування арешту майна позивача, а також заборони на його відчуження.

Вище викладене, за переконанням суду, є належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача.

При цьому, суд зазначає, що підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні, оскільки вона прийнята відповідачем відповідно до норм Закону.

Зокрема, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач просив державного виконавця накласти арешт на майно боржника з метою забезпечення виконання рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Суд зазначає, що передбачений нормами КАС України строк звернення до суду із позовом позивачем пропущено з поважних причин, оскільки про прийняття відповідних документів у виконавчому провадженні позивача своєчасно не повідомлено (як у матеріалах справи, так і у матеріалах виконавчого провадження відсутні докази належного направлення (вручення) позивачу відповідних документів). Про накладення арешту на усе майно позивача йому стало відомо у березні 2015 року у ході вчинення дій, направлених на здійснення реєстраційних дій відносно транспортного засобу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд" до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про скасування рішення, а також з інших питань підлягає задоволенню в частині.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що позивачем та його представником не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві щодо не застосування наслідків завершення виконавчого провадження ВП № 37533790.

3. Зобов’язати відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві застосувати наслідки завершення виконавчого провадження ВП № 37533790, а саме вчинити дії, направлені на скасування арешту майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Технобуд" (код ЄДРПОУ 13667869), та заборону на його відчуження, які накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 квітня 2013 року ВП № 37533790.

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин