Ухвала суду № 44546138, 04.06.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

04 червня 2015 рокум. ПолтаваСправа №816/1998/15

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Петрова Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І., Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю., третя особа: Райффайзен Банк Аваль про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І., Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю., третя особа: Райффайзен Банк Аваль про зобов'язання негайно повернути родині ОСОБА_1 незаконно вилучені у домогосподарстві кошти у сумі 906 доларів США, що протиправно зберігаються у Райффайзен Банку Аваль; негайно виплатити родині ОСОБА_1 середньозважені по Україні відсотки за довготривале, протиправне користування протизаконно вилученими коштами; нарахувати та виплатити родині ОСОБА_1 нанесену моральну шкоду у сумі стократного розміру суми протиправно вилучених та протизаконно розміщених на підставну особу ОСОБА_6 коштів у Шишацькому відділенні Райффайзен Банку Аваль.

Відповідно до частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.

При визначенні підсудності справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про фабрикацію кримінальних справ, протиправне вилучення у його родини коштів у ході кримінального провадження, незаконне розміщення коштів на банківському рахунку.

Відповідно до положень статті 167 Кримінального процесуального кодексу України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, є предметом кримінального правопорушення.

Частиною другою статті 168 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Припинення тимчасово вилученого майна, відповідно до статті 169 Кримінального процесуального кодексу, відбувається за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Отже, прокурор у даному випадку при здійснені ним своїх повноважень виконував не владні управлінські функції, а процесуальні функції передбачені нормами Кримінально-процесуального кодексу України. Таким чином, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такий спір не випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому, вирішення такого спору не належать до юрисдикції адміністративних судів.

За даних обставин, суд звертає увагу позивача на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Водночас суд звертає увагу позивача на те, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час реалізації своїх прав та виконання обов'язків відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, отже, вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на викладене, однією із визначальних ознак публічно-правового спору є реалізація посадовою чи службовою особою владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

З огляду на викладене, органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування, у межах якого у позивача було вилучено майно, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами слідчих органів своїх владних управлінських функцій, а є наслідком їх виконання функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Також, у рішенні Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС України). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС України, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1, 2, 3, 4).

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України). Положення КПК України регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, що виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлено в нормах кримінального права.

13 квітня 2012 року прийнятий в новій редакції Кримінальний процесуальний кодекс України, статтею 1 якого встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів.

Частиною першою статті 24 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

З огляду на положення стаття 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що валютні цінності були вчинені у рамках кримінальної справи №05790025.

Таким чином, суд приходить до висновку що зобов'язання відповідачів вчинити дії повинне здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів прокуратури має свої особливості і у даному випадку не належить до управлінської сфери, отже, позов ОСОБА_1 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Старшого прокурора Прокуратури Шишацького району Ємець Ю.І., Завідуючої Шишацького відділення Райффайзен Банк Аваль Мотченко Н.Ю., третя особа: Райффайзен Банк Аваль про зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснити позивачеві право звернутися із вказаним позовом до суду загальної юрисдикції у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.М. Петрова