Постанова № 44545840, 04.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2015 року м.Київ 810/1509/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа"

до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2014 № 0000031500;

- зобов'язання відповідача відобразити у картці особового рахунку позивача відомості про сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2013 року відповідно до призначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях позивача;

- зобов'язання відповідача надати інформацію, в якій звітний період зараховано грошові кошти, які сплачено позивачем на узгоджене податкове зобов'язання згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в березні 2013 року КП КОР "Тетіївтепломережа" своєчасно задекларувало податкове зобов'язання з податку на додану вартість та сплатило самостійно узгоджену суму податкового зобов'язання у строки, визначені податковим законодавством. Проте, відповідачем протиправно здійснено зміну призначення платежу, вказаного у відповідному платіжному дорученні та зараховано кошти у рахунок погашення податкового боргу попереднього періоду.

Крім того, позивач наголошував на тому, що протягом 2009-2012 років КП КОР "Тетіївтепломережа" своєчасно сплатило самостійно узгоджені суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у строки, визначені податковим законодавством, що свідчить про відсутність податкового боргу за вказані періоди. Зокрема, ці обставини встановлені у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі №810/1323/13-а.

За наведених обставин позивач вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач заперечень проти адміністративного позову не надав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 вирішено питання про здійснення розгляду даної справи в порядку письмового провадження в межах строків розгляду адміністративних справ.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа", код ЄЄДРПОУ 24879282, як юридична особа зареєстроване Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області 22.11.1994 та, як платник податків, перебуває на обліку в Тетіївській ОДПІ з 13.01.1995 за № 257.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2014 підприємство подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року (вхід. № 9014149255) самостійно визначеним зобов'язанням у розмірі 18647, 00 грн. Вказана сума податкового зобов'язання сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення від 27.03.2014 № 775 із зазначенням призначення платежу - сплата нарахованих сум ПДВ згідно декларації за лютий 2013 року.

10 січня 2014 року Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено камеральну перевірку КП КОР "Тетіївтепломережа" щодо своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість, терміном сплати 30.03.2013, за результатами якої складено Акт від 10.01.2014 № 3/152/24879282.

При перевірці своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання, податковим органом встановлено, що позивачем в порушення п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачено до бюджету податок на додану вартість.

З Акта перевірки вбачається, що позивач порушив граничні терміни сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2013 року (граничний термін до 30.03.2013) на 132 дня у сумі 2080,20 грн., на 167 днів в сумі 40000,00 грн., на 178 днів у сумі 573,29 грн., на 199 днів у сумі 573,29 грн., на 201 день у сумі 4209,00 грн., на 224 дня у сумі 573,29 грн., на 230 днів у сумі 2381,00 грн., на 253 дня у сумі 573,29 грн. та на 255 днів у сумі 3683,64 грн.

За результатами перевірки на підставі статті 126 Податкового кодексу України Тетіївською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.01.2014 № 0000031500, згідно з яким зобов'язано позивача сплатити 20 % штрафу за порушення граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 3313,37 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, спірні правовідносини до 01.01.2011 регулювались вимогами Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобовязань платників податквів перед бюджетами та державними цільовими фондами", а з 01.01.2011 вимогами Податкового кодексу України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, що виникли до 01.01.2011, був Закон України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ).

Згідно з підпунктом 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ під податковою декларацією розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року; г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3. статті 5 Закон України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.2009 № 679-ХІV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2009 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначає в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Починаючи з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з положеннями підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пунктів 36.1 і 36.5 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Порядок надання податкової декларації з податку на додану вартість та строки розрахунків з бюджетом врегульовано статтею 203 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вимог вказаної статті, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

За приписами пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, передумовою нарахування штрафних санкцій є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов'язання.

При цьому, за приписами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України надає право податковому органу змінювати призначення платежу, а зараховувати суми, які сплатив платник податку в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного законом.

У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Із аналізу вказаних норм Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань передплатників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і Податкового кодексу України вбачається, що до 01.01.2011 право визначати призначення платежу відповідно до вимог чинного законодавства України належало виключно платнику, тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ до 01.01.2011 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Проте, з набранням чинності Податковим кодексом України, а саме 01.01.2011 право платника податків визначати призначення платежу відсутнє та податковому органу надано право змінювати призначення платежів платника у разі наявності у такого платника непогашеного податкового боргу.

Водночас, як вбачається наявного в матеріалах справи платіжного доручення, сума податкового зобов'язання по декларації зі сплати ПДВ за лютий 2013 року сплачена позивачем у десятиденний термін, з дня настання граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.

Тобто, підприємством фактично сплачувались поточні зобов'язання своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Проте, реалізація податковою службою свого обов'язку по зарахуванню таких коштів в рахунок погашення податкового боргу (згідно з пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України) не може розцінюватися як невиконання платником податку вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, оскільки з одного боку, такі дії вчинені податковою службою, з іншого - платнику податку законодавчо заборонено здійснювати поточні платежі поперед податковим боргом.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, та норми пункту 87.9 статті 87 та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що обов'язок з оплати поточного податкового зобов'язання за наявності податкового боргу, виникає у платника податку з моменту (дня) погашення такого податкового боргу.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України не передбачено відповідальності платника податку, який, сплачуючи поточні зобов'язання, має наслідком їх зарахування в рахунок погашення податкового боргу платника податків.

Пункт 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачає відповідальність за не сплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідач жодних доказів на підтвердження висновків викладених в Акті перевірки від 10.01.2014 № 3/152/24879282, а також доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного податкового-повідомлення рішення суду не надав.

Таким чином, з огляду на зазначене суд дійшов висновку про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 22.01.2014 № 0000031500 та його скасування.

Відносно позовних вимог в частині зобов'язання Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області відобразити у картці особового рахунку позивача відомості про сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2013 року відповідно до призначень платежів, зазначених у платіжних дорученнях КП КОР «Тетіївтепломережа», слід зазначити наступне.

Як було зазначено судом, згідно з нормами Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань передплатників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Податкового кодексу України право визначати призначення платежу до 01.01.2011 належало виключно платнику. Проте, з 01.01.2011 право платника податків визначати призначення платежу відсутнє, а податковий орган, в свою чергу, наділений правом змінювати призначення платежів платника у разі наявності у такого платника непогашеного податкового боргу.

Облік, контроль і складення звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби у відповідності з пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.05 № 276 (чинної на момент виникнення спірних відносин), з використанням автоматизованої інформаційної системи, що забезпечує єдиний технологічний процес уведення, контролю інформації обробки документів.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби відкриваються особові рахунки за кожним платником податків та кожним видом платежу, які повинні сплачуватись таким платником. У картках особових рахунків платників податків відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків, стан розрахунків платника з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит щодо розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань, суми податкового боргу, надміру та/або помилково сплачені, та суми, заявлені до відшкодування, й інше).

Відповідно до пункту 5.3 Інструкції дані про надходження платежів до бюджету відображаються органом державної податкової служби в особових рахунках платників і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державного казначейства України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

Саме на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків засобами програмного забезпечення формуються податкові вимоги на суми податкового боргу та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо (пункт 11.3 Інструкції).

Відтак суд зазначає, що відображення податковим органом в особових картках платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань спричиняють правові наслідки саме для платника податку, оскільки від правомірності таких дій фактично залежить фінансовий стан платника податків у розрізі розрахунків із бюджетом, зокрема, щодо наявності та вірному розрахунку заборгованості перед бюджетом з урахуванням періоду її виникнення.

Зазначене свідчить про наявність такого способу захисту порушеного права позивача, як зобов'язання відповідача внести зміни до картки особового рахунку платника податків.

Разом з тим, судом не приймаються до уваги доводи позивача відносно того, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 810/1323/13-а встановлено відсутність у КП КОР "Тетіївтепломережа" податкового боргу за 2009-2012 роки з таких підстав.

Як встановлено судом, іншим судовим рішенням від 07.02.2013 у справі № 2а-6327/12/1070, яке набрало законної сили згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013, судом було встановлено, що за даними облікових карток за 2009-2011 роки у позивача станом на 01.01.2011 був наявний податковий борг. При цьому, позивачем не доведено суду факт відсутності даного податкового боргу.

Крім того, у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 810/1323/13-а судом було зобов'язано Тетіївську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби відобразити у картці особового рахунку позивача відомості про сплату податкових зобов'язань відповідно до прризначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" за січень-грудень 2012 року. Але, як зазначалось позивачем в адміністративному позові на момент подачі даної позовної заяви відповідачем рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 810/1323/13-а не виконано.

У свою чергу, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що станом на час подання позивачем податкової декларації з ПДВ за лютий 2013 року у підприємства був відсутній непогашений податковий борг за попередні періоди.

Таким чином, з огляду на зазначене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, факт відсутності у позивача непогашеного податкового боргу станом на березень 2013 року, а також на час звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що відповідач після набрання даним рішенням законної сили буде ухилятись від здійснення коригування у картці особового рахунку позивача його показників у зв'язку із скасуванням оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, предметом спору по адміністративній справі можуть бути лише існуючі правовідносини, а не ті, які можуть виникнути в майбутньому.

Суд зазначає, що встановлення обов'язків на майбутнє, без врахування змін чинного законодавства, яке може мати місце в подальшому та без наявності спірних правовідносин, є передчасним і безпідставним.

За наведених обставин, судом встановлено, що вимога позивача щодо зобов'язання Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області відобразити у картці особового рахунку позивача відомості про сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2013 року відповідно до призначень платежів, зазначених у платіжних дорученнях КП КОР «Тетіївтепломережа» не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність та передчасність.

Відносно вимоги про зобов'язання Тетіївську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області надати інформацію відносно того, в який звітний період зараховано грошові кошти, які сплачено позивачем на узгоджене податкове зобов'язання згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий 2013 року, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства визначає поняття справи адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що обов'язковими умовами для звернення до адміністративного суду для захисту прав свобод та інтересів є наявність публічно-правових відносин та виникнення спору у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також відсутність можливості урегулювання данного спору у позасудовому порядку.

Крім того, вимога про зобов'язання вчинити певні дії суб'єкта владних повноважень має кореспондуватись з вимогою про визнання протиправними дій або визнання протиправною безіядльності саме цього суб'єкта.

Проте, КП КОР «Тетіївтепломережа» не надано суду жодних доказів того, що підприємство зверталось до відповідача з такою вимогою у позасудовому порядку і йому було відмовлено у її задоволенні, або податковий орган не надав відповідь на таке звернення.

Таким чином, судом встановлено, що між КОР «Тетіївтепломережа» та Тетіївською об'єднаною державною податковою інспекцію Головного управління ДФС у Київській області правовідносин з приводу надання інформації відносно того, в який звітний період зараховано грошові кошти, які сплачено позивачем на узгоджене податкове зобовязання згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий 2013 року не виникли, оскільки позивач не звертався безпосередньо до відповідача з вимогами щодо вчинення таких дій, а відповідач, в свою чергу, будь-яких рішень з цього приводу не приймав та бездіяльності не допускав.

Отже, судом встановлено, що правовідносини та відповідно публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем щодо надання інформації відносно того, в який звітний період зараховано грошові кошти, які сплачено позивачем на узгоджене податкове зобовязання згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий 2013 року - відсутній.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання податковий орган надати інформацію відносно того, в який звітний період зараховано грошові кошти, які сплачено позивачем на узгоджене податкове зобовязання згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий 2013 року є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статті 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень, щодо правомірності прийнятого Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області податкового повідомлення рішення № 0000031500 від 22.01.2014.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони не звертались до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню на їх користь не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 69-71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 22.01.2014 № 0000031500.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.