Постанова № 44545655, 13.05.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 травня 2015 року 810/1234/15

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Волков А.С.,

фіксування судового засідання технічними засобами та ведення журналу забезпечував секретар судового засідання Гузік М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківсткої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування:

податкового повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000061702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 173312,20 грн., з яких: 138649,76 грн. - за основним платежем; 34662,44 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

податкового повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000031702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб" на 41426,35 грн., з яких: 33141,07 грн. - за основним платежем; 8285,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

вимоги від 06.01.2015 № Ф-0000071702, згідно з якою орган доходів і зборів вимагає сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 76666,33 грн.;

рішення від 06.01.2015 № 0000081702, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 38333,17 грн.

В основу визначення грошових зобов'язань на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги податковим органом покладено твердження про те, що у квітні 2013 року позивач перевищив визначений законом граничний розмір загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, одержаної протягом останніх 12 календарних місяців (300000,00 грн.), не зареєструвався в якості платника податку на додану вартість та не сплачував до державного бюджету податок на додану вартість за операціями з постачання товарів/послуг, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Крім того податковий орган стверджував, що позивач у 2011 та 2012 роках не подавав до контролюючих органів податкову звітність про отримані доходи та не сплачував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У 2013 році, після перевищення визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничного розміру операцій, з яким у платника податку виникає обов'язок зареєструватися в якості платника ПДВ, позивач при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб незаконно включив до складу витрат суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг). Зазначені порушення призвели до несплати у 2011 та 2012 роках податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також заниження об'єкта оподаткування за цими податками (зборами) у 2013 році.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення та вимогу незаконними.

Так, позивач не заперечував факту перевищення у квітні 2013 року визначеного законом граничного розміру загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, тобто понад 300000,00 грн., а також нереєстрації в якості платника податку на додану вартість.

Однак, на думку позивача, податковий орган невірно визначив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість, адже поширив положення Податкового кодексу України щодо обчислення ПДВ зареєстрованими платниками цього податку на період, коли позивач не підлягав реєстрації в якості платника ПДВ.

У судовому засіданні представник позивача визнав правомірність нарахування податкового зобов'язання з ПДВ за операціями, що здійснювались після квітня 2013 року (з травня по грудень 2013 року). Однак, на його думку, відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в цілому, оскільки визначена в ньому сума податкового зобов'язання є невірною, а суд не наділений правом визначати грошові зобов'язання замість податкового органу.

У судовому засіданні представник позивача також визнав правомірність визначення йому податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та за 2012 рік, але заперечував проти грошових зобов'язань, що визначені податковим органом по відношенню до операцій за 2013 рік (після перевищення визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничного розміру операцій, з яким пов'язується обов'язок з реєстрації в якості платника ПДВ і сплати цього податку до бюджету), адже у цей період він не був зареєстрований в якості платника ПДВ, а статтею 139 Податкового кодексу України передбачено, що для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг).

Щодо грошових зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивач також визнав правомірність їх визначення за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та за 2012 рік. Однак, по відношенню до доходів за 2013 рік позивач стверджував, що податковий орган припустився помилки при визначенні суми грошового зобов'язання, оскільки невірно визначив базу оподаткування, збільшивши її на суми ПДВ, які позивач відніс до витрат, а також невірно визначив суму заборгованості, адже у 2013 році позивач частково сплачував цей платіж до бюджету, але ці обставини не були враховані під час прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.

Позивач також стверджував, що помилки, яких припустився відповідач при обчисленні бази оподаткування єдиним соціальним внеском призвели до незаконного прийняття рішення про застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за донарахування ЄСВ.

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є правомірними і підстави для їх скасування відсутні. У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, зареєстрований 25.05.2006 (номер запису в ЄДР - 2 350 000 0000 000520), як платник податків перебуває на обліку у Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

У період з 01.01.2011 по 30.09.2011 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01.10.2011 по 31.12.2013 - на загальній системі оподаткування.

Як платник податку на додану вартість позивач не зареєстрований, свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване 31.12.2008.

У грудні 2014 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013 (акт перевірки від 19.12.2014 № 4614/1703/НОМЕР_4).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про те, що позивач припустився низки порушень вимог чинного законодавства, зокрема:

статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 33141,07 грн., з яких: за 2011 рік - на суму 1828,62 грн.; за 2012 рік - на суму 6043,23 грн.; за 2013 рік - на суму 25269,22 грн.;

підпункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження грошового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 76666,33 грн., з яких: за 2011 рік - на суму 4230,21 грн.; за 2012 рік - на суму 13980,00 грн.; за 2013 рік - на суму 58456,12 грн.;

пункту 181.1 статті 181, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що виявилось у нереєстрації в якості платника податку на додану вартість та несплаті до бюджету податку на додану вартість у сумі 138649,76 грн.

Висновки посадових осіб контролюючого органу ґрунтуються на твердженні про те, що у квітні 2013 року позивач перевищив визначений законом граничний розмір загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, одержаної протягом останніх 12 календарних місяців (300000,00 грн.). Оскільки позивач не зареєструвався в якості платника податку на додану вартість та не сплачував до державного бюджету ПДВ за операціями з постачання товарів/послуг, це призвело до заниження податку на додану вартість.

Крім того, посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про те, що позивач не подавав до податкового органу декларацію про доходи за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та за 2012 рік і не сплачував до бюджету податок на доходи фізичних осіб, а у 2013 році незаконно включив до складу витрат суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), що призвело до заниження об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області прийняла податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 06.01.2015 № 0000061702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 173312,20 грн., з яких: 138649,76 грн. - за основним платежем; 34662,44 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 06.01.2015 № 0000031702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб" на 41426,35 грн., з яких: 33141,07 грн. - за основним платежем; 8285,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 06.01.2015 № 0000081702, згідно з яким до позивача засновано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 38333,17 грн.

Крім того, Васильківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області сформувала і надіслала позивачу вимогу від 06.01.2015 № Ф-0000071702, згідно з якою вимагала сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 76666,33 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до податкових органів вищого рівня.

За наслідками розгляду скарги позивача Головне управління ДФС у Київській області прийняло рішення від 20.01.2015 № 302/14/10-36-10-01-04, відповідно до якого податковий орган вищого рівня встановив, що при обчисленні суми єдиного соціального внеску за 2013 рік, який підлягає сплаті до бюджету, посадові особи Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області припустилися помилки, а саме: сума єдиного соціального внеску за 2013 рік має становити 32507,08 грн., у той час як за даними акта єдиний соціальний внесок визначено у сумі 58456,12 грн. На цю ж помилкову суму єдиного соціального внеску нараховано штрафну санкцію у розмірі 50%.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 20.01.2015 № 302/14/10-36-10-01-04 скасовано рішення Васильківської ОДПІ від 06.01.2015 № 0000081702 на суму 12974,52 грн. та вимогу від 06.01.2015 № НОМЕР_5 на суму 25949,04 грн.

У зв'язку із частковим скасуванням рішення Васильківської ОДПІ від 06.01.2015 № 0000081702 та вимоги від 06.01.2015 № НОМЕР_5 за результатами адміністративного оскарження відповідач жодних нових рішень та вимог не приймав.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З'ясовуючи обставини, що пов'язуються з визначенням грошового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000061702, суд встановив наступне.

Як вже зазначалось судом, у період з 01.10.2011 по 31.12.2013 позивач перебував на загальній системі оподаткування

У квітні 2013 року обсяг його виручки, одержаної від здійснення операцій з постачання товарів/послуг за останні 12 календарних місяців, склав суму 428617,14 грн., таким чином, позивач перевищив визначений пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничний рівень (300000,00 грн.) і згідно з вимогами вказаної статті Податкового кодексу з травня 2013 року був зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).

Даний факт відображений в акті перевірки (а.с. 14) та не заперечувався позивачем.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент здійснення господарських операцій) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Однак, в порушення вимог статей 181 та 183 Податкового кодексу України позивач не подав до податкового органу заяву про реєстрацію платником ПДВ, не отримав свідоцтво про реєстрацію, не нараховував та не сплачував до бюджету податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Це означає, що платник податків, який перевищив граничний розмір господарських операцій, визначений пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, зобов'язаний нараховувати і сплачувати податок на додану вартість з наступного звітного (податкового) періоду, що настає за періодом (місяцем), в якому відбулось таке перевищення, незалежно від реєстрації платником податку.

Таким чином, починаючи з травня 2013 позивач був зобов'язаний нараховувати і сплачувати до бюджету суми податку на додану вартість з операцій, які є об'єктом оподаткування.

Однак, як з'ясувалось, податковий орган за наслідками перевірки визначив позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість як за операціями, що здійснювались ним у період з травня 2012 по квітень 2013 (до моменту досягнення граничного розміру обсягу операцій), так і за період з травня 2013 по грудень 2013 (після перевищення граничного розміру).

Так, з акта перевірки (а.с. 14) вбачається, що податкові зобов'язання з ПДВ визначені у загальній сумі 138649,76 грн., з яких: 25723,43 грн. - за період з травня 2012 по квітень 2013; 112926,33 грн. - за період з травня 2013 по грудень 2013.

У зв'язку з визначенням позивачу суми податкового зобов'язання Васильківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України застосувала до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання на загальну суму 34662,44 грн., з яких: за зобов'язанням, що виникло у періоді з травня 2012 по квітень 2013 - на суму 6430,86 грн.; за зобов'язанням, що виникло у періоді з травня 2013 по грудень 2013 - на суму 28231,58 грн.

Під час судового розгляду позивач визнав правомірність нараховування податковим органом грошових зобов'язань з ПДВ та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій після перевищення граничного розміру, тобто у період з травня 2013 по грудень 2013, однак заперечував проти такого нарахування щодо господарських операцій, які здійснювались ним у період з травня 2012 по квітень 2013.

Суд погоджується із зазначеними твердженнями позивача і зазначає, що обов'язок позивача щодо сплати податку на додану вартість виник з наступного звітного податкового періоду, що настав після місяця, якому відбулось перевищення визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничного розміру, тобто, з травня 2013 року.

До травня 2013 року позивач такого обов'язку не мав, тому визначення податковим органом позивачу грошових зобов'язань у сумі 25723,43 грн. щодо операцій, які здійснювались ним у період з травня 2012 по квітень 2013, а також застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6430,86 грн., вчинено відповідачем незаконно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000061702 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на суму 32154,29 грн., з яких: 25723,43 грн. - за основним платежем; 6430,86 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом), підлягає скасуванню, а позов у цій частині - задоволенню.

З'ясовуючи обставини, що пов'язуються з визначенням грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на підставі податкового повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000031702, суд встановив наступне.

За період з 01.10.2011 по 31.12.2011, а також за 2012 рік позивач не подавав до податкового органу податкові декларації про одержані доходи, податок на доходи фізичних осіб не нараховував і до бюджету не сплачував.

Перевіркою встановлено, що дохід позивача за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 становив суму 12190,81 грн., а за 2012 рік - 40288,19 грн.

Щодо вказаних доходів податковий орган визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою 15 відсотків від суми доходу, що становить: 1828,62 грн. - щодо доходів, одержаних за період з 01.10.2011 по 31.12.2011; 6043,23 грн. - щодо доходів, одержаних за 2012 рік.

Позивач у судовому засіданні факт одержання доходів у визначених податковим органом сумах, а також правомірність визначення податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та за 2012 рік визнав.

Щодо доходів за 2013 рік позивач подав до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік (від 04.07.2014 № 1400003280), в якій задекларував дохід у сумі 782097,76 грн., а витрати у сумі 691518,06 грн. Таким чином, сума оподатковуваного доходу становила 74781,09 грн.

За результатами перевірки посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про заниження позивачем валового доходу (обсягу виручки від реалізації) на суму 3100,65 грн. (а.с. 12).

Крім того, перевіркою встановлено (а.с. 12 - 13), що при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році позивач відніс до валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей на суму 543478,17 грн. з урахуванням податку на додану вартість у сумі 90579,70 грн., які були придбані у період з травня 2013 по грудень 2013, тобто після перевищення визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничного розміру операцій, з яким пов'язується вимога щодо реєстрації в якості платника ПДВ і сплати цього податку до бюджету.

Податковий орган стверджував, що згідно з підпунктом 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Позивач, у свою чергу, наголошував, що правомірно відносив суми ПДВ до складу витрат, адже після досягнення визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України граничного розміру він не зареєструвався в якості платника ПДВ, а згідно з положеннями абзацу другого підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

Стосовно розбіжності у доходах позивача на суму 3100,65 грн., виявленої під час перевірки, позивач заперечень не висловив, пояснив, що спір стосується лише правомірності віднесення до валових витрат сум ПДВ.

Таким чином, по відношенню до доходів за 2013 рік податковий орган встановив заниження доходу на суму 168461,44 грн. та визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою 15 відсотків від суми доходу, що становить 25269,22 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності віднесення позивачем до витрат податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, адже з точки зору визначеного законом порядку адміністрування податків платник податків має право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни товару (робіт, послуг).

Однак, в силу положень абзацу другого підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

Суд зазначає, що вказані норми слід тлумачити системно, у сукупності з іншими нормами податкового законодавства, які визначають порядок адміністрування податків.

Законом зроблено виключення для осіб, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, їм надано право включати до витрат суми ПДВ, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), оскільки такі платники позбавлені права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, сплаченого у складі ціни товарів (робіт, послуг).

У справі, що розглядалась, суд встановив, що позивач не виконав вимог статей 181 та 183 Податкового кодексу України та не зареєструвався в якості платника податку після перевищення у квітні 2013 року граничного розміру операцій, з якими пов'язується обов'язок особи зареєструватися в якості платника ПДВ.

В силу пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, неправомірна поведінка платника податків, зокрема, ухилення від реєстрації в якості платника ПДВ у випадках, коли така реєстрація є обов'язковою в силу закону, має наслідком застосування до такої особи правил податкового адміністрування як до зареєстрованих платників ПДВ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 0000031702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб" прийнято податковим органом правомірно, а позов у цій частині задоволенню не підлягає.

З'ясовуючи обставини, що пов'язуються з визначенням грошових зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску на підставі вимоги про сплату боргу від 06.01.2015 № Ф-0000071702 та рішення від 06.01.2015 № 0000081702, суд встановив наступне.

Як вже зазначалось, за період з 01.10.2011 по 31.12.2011, а також за 2012 рік позивач не не декларував свої доходи та не сплачував податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Перевіркою встановлено, що дохід позивача за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 становив суму 12190,81 грн., а за 2012 рік - 40288,19 грн.

Щодо вказаних доходів податковий орган визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за ставкою 34,7 %, що становить такі суми: 4230,21 грн. - зобов'язання зі сплати ЄСВ за період з 01.10.2011 по 31.12.2011; 13980,00 грн. - зобов'язання зі сплати ЄСВ за 2012 рік.

Під час судового розгляду позивач не заперечував правомірності нарахування зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та за 2012 рік.

Як вже зазначалось судом при з'ясуванні обставин нарахування податку на доходи фізичних осіб, перевіркою встановлено, що у 2013 році позивач одержав дохід у сумі 168461,44 грн.

Щодо вказаної суми доходу податковий орган визначив позивачу грошове зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за 2013 рік за ставкою 34,7 %, що становить 58456,12 грн.

Однак, як з'ясувалось під час судового розгляду, вказана сума є невірною.

Так, за результатом розгляду скарги позивача Головне управління ДФС у Київській області прийняло рішення від 20.01.2015 № 302/14/10-36-10-01-04, в якому констатувало, що при обчисленні суми єдиного соціального внеску за 2013 рік, що підлягає сплаті до бюджету, посадові особи Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області припустилися помилки, а саме: сума єдиного соціального внеску за 2013 рік має становити 32507,08 грн., у той час як за даними акта єдиний соціальний внесок визначено у сумі 58456,12 грн. На цю ж помилкову суму єдиного соціального внеску нараховано штрафну санкцію у розмірі 50%.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 20.01.2015 № 302/14/10-36-10-01-04 скасовано рішення Васильківської ОДПІ від 06.01.2015 № 0000081702 на суму 12974,52 грн. та вимогу від 06.01.2015 № 0000071702 на суму 25949,04 грн.

Під час судового розгляду суд також встановив, що при обчисленні бази оподаткування єдиним соціальним внеском посадові особи контролюючого органу не врахували фактів самостійної часткової сплати позивачем зобов'язань з єдиного соціального внеску у 2013 році, зокрема, платіжним дорученням від 27.06.203 № 508 на суму 1194,03 грн. (а.с. 23); платіжним дорученням від 28.10.2013 № 564 на суму 5129,48 грн. (а.с. 24).

Таким чином, щодо зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску за 2013 рік суд встановив, що Васильківська ОДПІ невірно визначила розмір грошових зобов'язань позивача та суму заборгованості (недоїмки) за цим платежем.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога від 06.01.2015 № Ф-0000071702 підлягає скасуванню в частині вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 58456,12 грн.

Щодо рішення Васильківської ОДПІ від 06.01.2015 № 0000081702, згідно з яким до позивача засновано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 29228,06 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як вже зазначалось, при визначенні грошових зобов'язань та суми заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску відповідач невірно визначив суму грошових зобов'язань, сплату яких позивач прострочив, що призвело до неправильного визначення суми штрафу, який підлягає застосуванню до позивача.

В силу положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд при розгляді спорів з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності лише перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, і не наділений повноваженнями визначати розмір стягнення, яке слід застосувати до особи за вчинене нею правопорушення.

Таким чином, рішення Васильківської ОДПІ від 06.01.2015 № 0000081702, згідно з яким до позивача засновано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 29228,06 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, підлягає скасуванню.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо ж адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина третя статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру розмір судового збору становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4872,00 грн.), що встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду (станом на 1 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1218,00 грн. згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік"). Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, що містила майнові вимоги про скасування рішень суб'єкта владних повноважень на загальну суму 329738,03 грн. Виходячи з суми вимог, передбачений законом розмір судового збору для такого виду позову має становити максимальну суму - 4872,00 грн. Однак, під час подання позовної заяви позивач сплатив до Державного бюджету України лише 10 відсотків розміру ставки судового збору, а саме - 487,20 грн.

Враховуючи те, що позов задоволено частково (рішення суб'єкта владних повноважень скасовано на загальну суму 128943,57 грн.), виходячи з принципу пропорційності щодо розподілу судових витрат, частка судового збору по відношенню до позовних вимог, в задоволенні яких суд відмовив (200794,46 грн.), становить суму 2966,81 грн.

Таким чином, з урахуванням сплачених під час подання позовної заяви коштів у сумі 487,20 грн., позивач повинен доплатити до Державного бюджету України судовий збір у сумі 2479,61 грн., які підлягають стягненню з нього до Державного бюджету України за результатами розгляду даної справи.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.01.2015 № 0000061702 в частині збільшення ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на суму 141157,91 грн., з яких: 112926,33 грн. - за основним платежем; 28231,58 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Визнати протиправною та скасувати вимогу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.01.2015 № Ф-0000071702 в частині вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 58456,12 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.01.2015 № 0000081702, згідно з яким до ОСОБА_1 засновано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 29228,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, - у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України недоплату зі сплати судового збору у сумі 1003 (одна тисяча три) гривень 57 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "18" травня 2015 р.