Постанова № 44544761, 27.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа№ 910/26963/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Хрипуна О.О.

представники сторін:

Прокурор: Скляр Д.Ю.

Від позивача: Самелюк К.О..;

Від відповідача: Случак О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015

у справі № 910/26963/14 ( суддя Мудрий С.М.)

за позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №72-6-00360 від 13.04.2006

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/26963/14 від 20.01.2015 позов було задоволено повністю, а саме: внесено зміни до п. 4.2 договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 року, укладеного Київською міською радою з Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 року за № 72-6-00360 у книзі записів державної реєстрації договорів, викладено його у такій редакції:

П. 4.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю законодавчо обумовлених підстав для внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру річної орендної плати і встановлення її у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26963/14 від 20.01.2015 - скасувати, а провадження у справі припинити за відсутністю предмету спору.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- судом першої інстанції, всупереч ч. 7 п. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не перевірено, чи подавалась Київською міською радою заява про державну реєстрацію прав власності територіальної громади на земельну ділянку по вул. Машинобудівна, 50 у Солом'янському районі м. Києва, кадастровий номер - 8 000 000 000:69: 016:0011, яка орендується відповідачем згідно договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 року, укладеного Київською міською радою з Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 року за № 72-6-00360 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- відповідач не заперечує проти укладення з позивачем відповідної угоди про зміну розміру річної орендної плати, проте, жодних повідомлень від Київської міської ради про необхідність укладення такої угоди, або будь-якої іншої пропозиції ним не отримувалось, і відповідач не заперечує проти укладення такої угоди, а тому предмет спору у справі - відсутній, що є підставою для припинення провадження згідно п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 06.03.2015 апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - ТОВ передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 колегією суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новіков М.М., відновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято вказану апеляційну скаргу, порушено апеляційне провадження у справі № 910/26963/14, розгляд справи призначено на 06.04.2015.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справи № 910/26963/14 між суддями, в зв'язку з перебуванням головуючого судді Зубець Л.П. на лікарняному, справу розподілено для розгляду судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі сформованої колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 справу № 910/26963/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О., розгляд апеляційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю призначено на 27.05.2015.

В судовому засіданні 27.05.2015 представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та припинити провадження у справі.

Прокурор в судовому засіданні 27.05.2015 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що його прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник Київської міської ради в судовому засіданні 27.05.2015 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що його прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Таким чином, прокурором вірно визначено позивача - Київську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також наведено відповідні інтереси держави у сфері земельних відносин.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, 12.04.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 року за № 72-6-00360 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п.1 договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.10.2005р. за № 170/3634, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно з п.2.1 договору, об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Машинобудівна, 50 у Солом'янському районі м. Києва;

- розмір - 12 265 (дванадцять тисяч двісті шістдесят п'ять) кв.м;

- цільове призначення - для реконструкції з розширенням та наступною експлуатацією і обслуговуванням виробничо-офісних будівель;

- кадастровий номер - 8 000 000 000:69: 016:0011.

Згідно витягу з технічної документації №Ю-36085/2006 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 26.01.2006р. за №35 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 092 325 (чотири мільйони дев'яносто дві тисячі триста двадцять п'ять) грн. 10 коп. (п.2.2 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 (однієї цілої і п'ять десятих) відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з п.4.5 договору, розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Відповідно до п.4.9 договору, розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз на рік.

Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п.11.1 договору).

Пунктом 12.4 договору передбачено, що усі спори, що пов'язані із виконанням умов цього договору, вирішуються судами України, при неможливості досудового врегулювання спорів, що виникають при виконанні умов цього договору.

Рішенням Київської міської ради №1165/4603 від 08.07.2010 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати" (в редакції змін і доповнення, внесеними рішенням Київської міської ради № 269/9326від 18 квітня 2013 року) вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України.

Так, в додатку до рішення Київської міської ради від 08.07.2010р. №1165/4603, а саме порядковому №44 міститься земельна ділянка: вул. Машинобудівна, 50 у Солом'янському районі м. Києва, що передана відповідачу.

Згідно п. 2 рішення Київської міської ради від 08.07.2010р. №1165/4603 орендарям земельних ділянок, вказаним у додатку до цього рішення, в місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по внесенню відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Також, суд враховує і те, що Київською міською радою до матеріалів справи додано лист Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 22.10.2012 № 05-358/30664, яким повідомлено відповідача про необхідність приведення Договору у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 № 1165/4603, та зазначено про обов'язок орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Проте, доказів направлення наведеного листа на адресу відповідача, ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі - ні прокурором, ні позивачем - не надано, проте, оцінка наведеної обставини здійснюється судом апеляційної інстанції з урахуванням усіх обставин справи в сукупності.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за в Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно із ч.1 статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.п. 34, 35 ч.1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про плату за землю" втратив чинність згідно з частиною 2 Прикінцевих положень Кодексу.

Відповідно до п. 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

При цьому згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. у справі №41/153пд, в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №2-1/1006-200, від 30.05.2011 р. у справі №17/299-10, від 04.07.2011 у справі №41/81пд, від 23.05.2011 у справі №7/105-10 (30/234-09).

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 надсилання відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів наявності однозначної мотивованої згоди відповідача на зміну умов договору оренди.

Крім того, доказів скасування рішення Київської міської ради №1165/4603 від 08.07.2010 (в редакції змін і доповнення, внесеними рішенням Київської міської ради № 269/9326від 18 квітня 2013 року) ні суду першої інстанції на час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження - не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем покладеного на нього рішенням Київської міської ради №1165/4603 від 08.07.2010 (в редакції змін і доповнення, внесеними рішенням Київської міської ради № 269/9326від 18 квітня 2013 року) обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до Договору - не виконано, за згодою сторін відповідних змін до договору оренди земельної ділянки внесено не було, і матеріали справи не містять доказів наявності однозначної мотивованої згоди відповідача на зміну умов договору оренди, у зв'язку з чим між сторонами існує предмет спору в цій частині, що виключає можливість припинення провадження у справі згідно п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, а тому наявні усі обумовлені законом підстави для зміни Договору у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, а саме викладення пункту 4.2 Договору в редакції «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки».

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції, всупереч ч. 7 п. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не перевірено, чи подавалась Київською міською радою заява про державну реєстрацію прав власності територіальної громади на земельну ділянку по вул. Машинобудівна, 50 у Солом'янському районі м. Києва, кадастровий номер - 8 000 000 000:69: 016:0011, яка орендується відповідачем згідно договору оренди - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані з огляду на нижченаведене.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;

- Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна;

- об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;

П. 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» визначено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Ч. 7 п. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» визначено, що у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не вчинення Київською міською радою дій, обумовлених ч. 7 п. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату, оскільки власником земельної ділянки є саме територіальна громада м.Києва, інтереси якої представляє Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, і неподання нею відповідної заяви жодним чином не скасовує і не припиняє визнане державою право територіальної громади міста Києва на орендовану відповідачем земельну ділянку.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що договір оренди між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." (орендар) було укладено 12.04.2006 на підставі відповідного рішення Київської міської ради від 06.10.2005р. за № 170/3634, як органу, уповноваженим здійснювати розпорядження землями від імені територіальної громади міста Києва, тобто, належність орендованої відповідачем земельної ділянки до земель комунальної власності не заперечувалась останнім під час прийняття її в оренду, і набрання чинності в подальшому Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» жодним чином не впливає на правовий статус земельної ділянки як майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Враховуючи наведене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, як відсутні і підстави для припинення провадження у справі згідно п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/26963/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/26963/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/26963/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

О.О. Хрипун