Постанова № 44544753, 27.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа№ 910/3266/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Іоннікової І.А.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Гребенюкова Ю.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.03.2015р.

у справі №910/3266/15-г (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром"

до Міністерства оборони України

про стягнення 16 263,00 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (далі - відповідач) 16 263,00 грн. заборгованості за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) №286/3/11/12 від 29.09.2011р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що його вина у виникненні заборгованості відсутня. Фактично борг виник внаслідок порушення позивачем порядку надання документів на оплату поставленого товару, оскільки підтверджуючі поставку документи були надані відповідачу лише у 2013 році. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що заборгованість, яку просить стягнути позивач, не була зареєстрована в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, оскільки документи, які підтверджують постачання товару, направлено відповідачу після закінчення 2011 бюджетного року, що суперечить вимогам Бюджетного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3266/15-г від 30.03.2015р. позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 16 263,00 грн. основного боргу та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3266/15-г від 30.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2015р.

В судовому засіданні 27.05.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3266/15-г від 30.03.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 27.05.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 27.05.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.09.2011р. між відповідачем, як замовником, та позивачем, як постачальником, було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/11/12 (далі - Договір поставки), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) постачальник зобов'язується у 2011 році поставити Міністерству оборони України товар (взуття), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору. Ціна товару, передбаченого до поставки за Договором, його номенклатура, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання Договору визначаються специфікаціями, наведеними в п.1.2 Договору.

В розділі ІІІ Договору сторони погодили його ціну, яка згідно з п.3.1 Договору становить: без ПДВ - 433 680,00 грн., ПДВ - 86 736,00 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 520 416,00 грн., у тому числі ПДВ, вартість тари, упаковки, маркування, вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати (за спеціальним фондом - 520 416,00 грн.).

Порядок здійснення оплати погоджений сторонами в розділі IV Договору, згідно з п.п.4.1, 4.2 якого розрахунки за фактично поставлений товар проводяться щомісячно протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розкладом, то про це зазначається у рахунку-фактурі). До рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю якості товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення форми №280.

Відповідно до п.5.1 Договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2000 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в Специфікації Договору (п.1.2).

В п.10.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки за специфікацією №1 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 16 263,00 грн. Однак відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості.

Зважаючи на відмову відповідача погасити заборгованість в добровільному порядку, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору за специфікацією №1 позивач поставив, а відповідач прийняв товар (черевики хромові з високими берцями (тип Б) литтєвого методу кріплення), загальна вартість якого склала 16 263,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №T-ROM02590 від 21.12.2011р. (том справи - 1, аркуш справи - 14) та не заперечується відповідачем.

Жодних зауважень (претензій) щодо якості, кількості переданого позивачем товару, строків поставки та/або оформлення супровідної документації від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач виставив відповідачу на оплату рахунок-фактуру №T-ROM02328 від 30.07.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 13).

Однак відповідач не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару.

Колегією суддів враховано доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, про відсутність грошових коштів на покриття такого виду видатків. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, наведена відповідачем обставина не може вважатися підставою для звільнення від виконання зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/908/2012 від 13.07.2012р. «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р.).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на здійснення оплати (повної чи часткової) отриманого від позивача товару.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

В даному випадку відсутні передумови для звільнення відповідача від обов'язку по оплаті вартості товару, отриманого за спірним Договором поставки.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015р. у справі №910/3266/15-г - без змін.

2. Матеріали справи №910/3266/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

І.А. Іоннікова