Постанова № 44544661, 25.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа№ 910/29097/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Кисловська В.В.;

відповідача: Гомоля О.Ф.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна

компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.03.2015р.

у справі №910/29097/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна

організація-109 Голосіївського району

про стягнення 864 187,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району" (далі - відповідач) заборгованості за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06420/2-01 від 02.03.2006р. у загальному розмірі 864 187,16 грн. (з них: 723 593,35 грн. - основний борг, 32 748,20 грн. - пеня, 36 179,67 грн. - штраф, 64 307,61 грн. - інфляційні втрати, 7 358,33 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що сума заборгованості, заявлена до стягнення, складається не лише із нарахувань за спожите холодне водопостачання та водовідведення, а включає також нарахування за постачання води, яка йде на підігрів, що не передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/29097/14 від 16.03.2015р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 396 171,52 грн., штраф у розмірі 19 808,58 грн., пеню у розмірі 18 739,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 37 114,68 грн., 3% річних у розмірі 4 221,48 грн. та судовий збір у розмірі 9 521,11 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/29097/14 від 16.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким позов позивача до відповідача в частині стягнення 327 421,83 грн. основного боргу, 27 192,93 грн. інфляційних витрат, 3 136,85 грн. 3% річних, 14 009,15 грн. пені та 16 371,09 грн. штрафу задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- умовами укладеного між сторонами Договору регулюються відносини сторін щодо постачання питної води, яка постачається до будинків, включених відповідачем до дислокації Договору без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності;

- судом не було прийнято до уваги надані позивачем Акти про зняття показань водолічильників, які погоджені та підписані відповідачем і свідчать про надання позивачем та споживання відповідачем послуг за договором;

- ПАТ «Київенерго» здійснювало реалізацію теплової енергії на основі укладених зі споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь-якому її вигляді;

- поза увагою місцевого господарського суду залишилися надані позивачем наряди на встановлення водолічильника, яким визначається обсяг наданої відповідачу питної води, поданої на теплові пункти для підігріву;

- відповідачу було відомо про встановлення водолічильника на бойлерах, через які здійснювалася поставка питної води для підігріву, в тому числі відповідач мав доступ та експлуатував вказані бойлери для власних потреб.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2015р.

В судовому засіданні 25.05.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/29097/14 від 16.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким позов позивача до відповідача в частині стягнення 327 421,83 грн. основного боргу, 27 192,93 грн. інфляційних витрат, 3 136,85 грн. 3% річних, 14 009,15 грн. пені та 16 371,09 грн. штрафу задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.05.2015р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 25.05.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.03.2006р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06420/2-01 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 13-14).

За умовами Договору (п.1.1) постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод в систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізацій м. Києва (далі - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994р. за №165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за №403/6691 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

Облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника (п.п.2.1.1, 2.1.2 Договору).

В п.2.2 Договору сторони визначили порядок здійснення розрахунків, згідно з п.п.2.2.1, 2.2.3, 2.2.4 якого постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ вважатиметься безпідставною.

У разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі. За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника (п.п.4.2, 4.6 Договору).

В п.7.1 Договору передбачено, що останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 3 913 124,29 грн., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем у сумі 3 189 530,94 грн., внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 723 593,35 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також 32 748,20 грн. пені, 36 179,67 грн. штрафу, 64 307,61 грн. інфляційних втрат та 7 358,33 грн. - 3% річних.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов, визнавши обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 396 171,52 грн. основного боргу, 19 808,58 грн. штрафу, 18 739,05 грн. пені, 37 114,68 грн. інфляційних втрат та 4 221,48 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. При цьому суд наголосив на тому, що позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання, як самостійного різновиду енергії, у зв'язку з чим у нього були відсутні підстави для нарахування відповідачу заборгованості за послуги з надання води, що була використана для підігріву. Окрім того, умови укладеного між сторонами Договору не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, що не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 3 913 124,29 грн. Натомість відповідач перерахував на користь позивача лише 3 189 530,94 грн., що призвело до виникнення заборгованості у сумі 723 593,35 грн.

При цьому вищевказана заборгованість включає в себе борг за послуги як з холодного водопостачання та водовідведення, так і з постачання води, яку використано на підігрів (питна вода та стоки за кодом №1-51379).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В ст. 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначають Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р.

Вказані Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до п.п.3.7, 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору. Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З наведеного вище випливає, що вартість спожитої води, яка йде на підігрів, підлягає оплаті саме балансоутримувачем відповідного теплового пункту.

Однак у відповідача не перебувають в повному господарському віданні (оперативному управлінні, користуванні, концесії, тощо) бойлери, теплові пункти чи котельні.

Тобто, на балансі відповідача відсутні теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води.

Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності на балансі відповідача у спірному періоді теплових пунктів (бойлерів) ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

В ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Натомість, позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання, як самостійного різновиду енергії (продукції), а тому у нього відсутні правові підстави для нарахування відповідачу заборгованості за послуги з надання води, поставленої для підігріву на теплові пункти іншого (енергопостачального) підприємства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позовна вимога про стягнення з відповідача 327 421,83 грн. заборгованості за гаряче водопостачання (постачання води, яка йде на підігрів) є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Відносно вимог про стягнення з відповідача вартості послуг з холодного водопостачання і водовідведення (стоків), необхідно зазначити наступне.

Відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. №303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" із змінами і доповненнями (далі - Порядок), Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1999р. №465, згідно з Будівельними нормами і правилами "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди" (БНіП 2.04.03-85, окрім пункту 6.2) було розроблено Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджені наказом Держбуду України №37 від 19.02.2002р.

Відповідно до п.п.1.2, 1.4 названих Правил останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Згідно з наведеними в Правилах приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, стічними водами є усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємств (з урахуванням субабонентів).

Права та обов'язки водоканалів і підприємств, які користуються послугами міської каналізації наведені в розділі 2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, згідно з п.п.2.2, 2.4 якого водоканали зобов'язані забезпечити приймання, відведення і очистку стічних вод у межах розрахункових проектних показників очисних споруд даного населеного пункту згідно з вимогами Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами у разі відповідності якості і режиму скиду стічних вод підприємства умовам укладеного договору та місцевим Правилам приймання та за умови відсутності заборгованості за послуги водовідведення.

При цьому підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

За умовами укладеного між сторонами Договору (п.п.2.1.1, 2.1.4) облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або інших способів визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Доказів на підтвердження внесення змін в розділ 2 спірного Договору, яким визначений порядок обліку води та здійснення розрахунків, суду не надано, що свідчить про погодження сторонами умов договору.

Таким чином, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі гарячого водопостачання) врегульовано умовами укладеного між сторонами Договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті відповідачем на користь позивача.

Наявними в матеріалах справи документами, зокрема, Актами про зняття показань з приладів обліку за спірний період, розшифровками рахунків абонента, підтверджується надання позивачем у спірному періоді відповідачу послуг з холодного водопостачання та водовідведення (стоків).

В процесі судового розгляду було встановлено наявність заборгованості відповідача за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. з оплати за надані позивачем послуги холодного водопостачання та водовідведення у загальній сумі 168 029,26 грн. та за водовідведення (стоки) по коду №1-51379 у сумі 228 142,26 грн., що разом складає 396 171,52 грн.

Нормами ч.2 ст. 22 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" та пп.5 п.3 ст. 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

В порядку та строки, визначені Договором, відповідач не здійснив повну оплату вартості наданих послуг, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 396 171,52 грн.

Наведене вище свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Таким чином, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у Договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги (холодного водопостачання та водовідведення у загальній сумі 168 029,26 грн. та за водовідведення (стоки) за кодом №1-51379 у сумі 228 142,26 грн.) відповідач не надав, апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 396 171,52 грн. є документально підтвердженими, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача основного боргу за постачання води, яка йде на підігрів, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст. 549 названого Кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п.4.2, 4.6 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Договором, нарахування інфляційних втрат, 3% річних, штрафу та пені на встановлену судом суму боргу є обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 28.02.2011р. у справі №23/225 та від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011).

Позивач просив суд стягнути з відповідача 32 748,20 грн. пені, 36 179,67 грн. штрафу, 64 307,61 грн. інфляційних втрат та 7 358,33 грн. - 3% річних.

Однак, як уже зазначалося вище, при здійсненні розрахунку суми боргу позивачем було враховано вартість води, що була використана для підігріву (абонентський код №1-51379).

За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, за прострочення оплати вартості наданих позивачем послуг відповідач повинен сплатити 18 739,05 грн. пені, 4 221,48 грн. 3% річних, 37 114,68 грн. інфляційних втрат та 19 808,58 грн. штрафу. В іншій частині вказані вимоги задоволенню не підлягають.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Колегією суддів враховано посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права. Проте, згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. у справі №910/29097/14 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. у справі №910/29097/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/29097/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков