Постанова № 44544618, 27.05.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.05.2015 справа №908/368/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівСтойка О.В. Колядко Т.М., Скакуна О.А.за участю представників сторін від позивача від відповідача не з'явився; Грекова Н.М. - за довіреністю; розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжяна рішення господарського судуЗапорізької областівід12.03.2015 р. (підписано 27.03.2015 р.)у справі№ 908/368/15-г (суддя Мойсеєнко Т.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс", м. Київдо Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжяпростягнення 285 342,84 грн.В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс", м. Київ (Позивач) із позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя (Відповідач) про стягнення 266 433,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 12 958,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 5 950,97 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2005 р. у справі № 5/5/213.

Позивачем у суді першої інстанції в порядку ст. 22 ГПК України було зменшено розмір позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути 266 433,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 12 942,08 грн. та інфляційні втрати в сумі 5 950,97 грн. Зазначені вимоги розглянуті господарським судом.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача стягнуто 266 433,00грн. основного боргу, 5 950,97грн. інфляційних втрат, 12 942,08грн. 3% річних та 5 706,52 грн. судового збору.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення 3% річних в розмірі 9 306,91грн. та інфляційних в розмірі 2 963,60грн. та прийняти в цій частині нове рішення.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що несвоєчасна сплата заборгованості зумовлена також несвоєчасним перерахуванням коштів на рахунок позивача з боку Державної казначейської служби та Виконавчого органу.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності відповідача, який не скористався правом участі в судовому засіданні, за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення, аналогійні викладеним.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2005 р. у справі № 5/5/213 затверджено мирову угоду, укладену боржником - Відкритим акціонерним товариством "Запоріжкокс" (змінено назву на Публічне акціонерне товариство "Запоріжкокс") та кредиторами у справі про банкрутство (39 самостійних юридичних осіб), в тому числі Товариством з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс" (а.с. 17-21).

Відповідно до Додатку №1 до мирової угоди "Графік погашення боржником грошових вимог кредиторів", загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 1 332 162,95грн., яку відповідач повинен був оплатити шляхом сплати протягом одного календарного року за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2014 р. щорічного платежу в сумі 266 433,00 грн. та протягом періоду з 01.01.2015 р. по 01.01.2016 р щорічного платежу в сумі 266430,95 грн.

Через невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо сплати чергового платежу сумі 266 433,00 грн. в обумовлений мировою угодою строк - до 31.12.2014р., позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 266 433,00 грн.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Пунктом 17 Мирової угоди встановлено, що у випадку невиконання боржником мирової угоди кредитори можуть висунути свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому даною мировою угодою з урахуванням часткового погашення боргу. При порушенні провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, по яким була укладена дана мирова угода, визначається в межах, передбачених даною мировою угодою.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності заборгованості в розмірі 266 433,00грн. відповідачем не оспорюється, доказів оплати її суду не надано.

Оскільки позивачем доведений факт порушення відповідачем свого права на отримання грошових коштів за умовами Мирової угоди, висновок суду першої інстанції про стягнення основного боргу є законним та обґрунтованим.

Крім того, позивачем, з урахуванням змінених позовних вимог були заявлені вимоги про стягнення з відповідача за прострочення оплати боргу за 2012 рік - 3% річних за період з 29.03.2013р. по 28.05.2014р. в сумі 9 306,91 грн. та інфляційні за період січень 2013 року - травень 2014 року в сумі 2 963,60 грн.; за 2013 рік - 3% річних за період з 01.01.2014 р. по 15.06.2014 р. в сумі 3 635,17 грн. та інфляційні за період січень - червень 2014 року в сумі 2 987,37 грн.

Перевіривши висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних за періоди з 29.03.2013р. по 28.05.2014р. в сумі 9 306,91 грн., з 01.01.2014 р. по 15.06.2014 р. в сумі 3 635,17 грн. та інфляційних за періоди січень 2013 року - травень 2014 року в сумі 2 963,60 грн., січень - червень 2014 року в сумі 2 987,37 грн., судова колегія також вважає його вірним.

Перевіривши висновок суду першої інстанції щодо надання відстрочення виконання рішення суду від 12.03.2015р. у даній справі строком на 2 місяці - до 12.05.2015р., судова колегія вважає його також обґрунтованим.

Доводи відповідача про безпідставність стягнення з нього 3% річних в розмірі 9 306,91грн. за період з 29.03.2013р. по 28.05.2014р. та індексу інфляції за період січень 2013 року - травень 2014 року в сумі 2 963,60 грн. через несвоєчасне перерахування грошових коштів державною виконавчою службою, необґрунтовані за наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, обов'язок сплатити інфляційні та 3% річних є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що має отримати кредитор у якості компенсації .

При цьому,відсутність вини боржника, або наявність інших обставин, що зашкодили вчасно сплатити заборгованість, не є підставою до звільнення від такого обов'язку.

Відповідно до п.1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Прот де-які питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року з посиланням на п.30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі йому готівкою.

Факт несвоєчасного перерахування коштів боржника на рахунок кредиторові з вини інших осіб не може впливати на право останнього отримати компенсацію у вигляді 3 % річних та інфляційних згідно до вимог ст.692 ЦК України саме з боржника. Заявник не позбавлений права звернутися за відшкодуванням збитків до осіб, яких він вважає винними у відповідному простроченні.

Правовідносини відповідача з державною виконавчою службою щодо строків перерахування коштів не впливають на обсяг відповідальності відповідача перед позивачем за мировою угодою.

Будь-яких порушень норм процесуального або матеріального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 року у справі № 908/368/15-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 року у справі № 908/368/15-г залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді Т.М. Колядко

О.А. Скакун

Надр. 5 прим: 1 позивачу; 2 відповідачу; 3 до справи; 4 ДАГС; 5 ГСЗО