Рішення № 44543843, 26.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/6430/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТЄ Україна»

до Приватного акціонерного товариства «МТС Україна»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну фіскальну службу України

про стягнення 6 835 150,21 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Палій О.Л. - довіреність б/н від 09.04.2015 року;

від відповідача: Лиштва Ю.В. - довіреність № 0453/14 від 03.11.2014 року;

від третьої особи: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗТЄ Україна» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» про стягнення 6 835 150,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару та робіт згідно умов Договору про поставку товару і виконання робіт №MTS/ZTE-2013М від 19.06.2013 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 6 835 150,21 грн. - заборгованості, 73 080,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2015 року порушено провадження по справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну фіскальну службу України та призначено розгляд справи на 14.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року розгляд справи відкладено на 12.05.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2015 року розгляд справи відкладено на 19.05.2015 року, продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

19.05.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли документи по справі.

В судове засідання 19.05.2015 року представники позивача, відповідача з'явилися, надали пояснення.

Представник третьої особи в судове засідання 19.05.2015 року не з'явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 26.05.2015 року.

В судове засідання 26.05.2015 року представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 26.05.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 26.05.2015 року представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 26.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗТЄ Україна» (далі по тексту - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір про поставку товару і виконання робіт №MTS/ZTE-2013М (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) постачальник зобов'язується поставити товар і виконати пов'язані з поставкою роботи і послуги, а покупець зобов'язаний прийняти товар, роботи і послуги і оплатити їх вартість у відповідності з умовами договору.

Під товаром сторони визначили обладнання, екземпляри програмного забезпечення (далі по тексту - ПЗ, інтегроване обладнання або таке, що постачається на носіях/каналами Інтернет) для подальшого встановлення на обладнання, матеріали та інструменти.

Згідно з п. 4.1.1. Договору, строк оплати товару становить 25% загальної вартості товару протягом 30 днів з дати підписання відповідної додаткової угоди, 75% - протягом 30 днів з дати підписання видаткових накладних та надання позивачем рахунку.

На виконання Договору поставки та у відповідності із підписаними сторонами додатками та первинними документами які визначали асортимент, вартість, кількість товару, Позивач здійснив поставку, а відповідач прийняв товар.

Факт одержання товару відповідачем підтверджується підписаними між сторонами наступними актами приймання передачі:

- №51 від 18.12.2013 р. згідно додаткової угоди №2 від 29.07.2013 р.;

- №52 від 18.12.2013 р. згідно додаткової угоди №2 від 26.07.2013 р.;

- №53 від 18.12.2013 р. згідно додаткової угоди №2 від 29.07.2013 р.;

- №54 від 18.12.2013р . згідно додаткової угоди №2 від 29.07.2013 р.;

- №48 від 23.12.2013 р. гідно додаткової угоди №1 від 29.07.2013 р.;

- №49 від 23.12.2013 р. згідно додаткової угоди №1 від 29.07.2013 р.;

- №50 від 23.12.2013 згідно додаткової угоди №1 від 29.07.2013 р.;

У відповідності до умов Договору Позивачем були надані Відповідачу наступні рахунки на оплату:

- №85 від 17.12.2013 р. в розмірі - 7 198 998,80 грн.;

- №82 від 17.12.2013 р. в розмірі - 8 183 393,87 грн.;

- №87 від 17.12.2013 р. в розмірі - 7 198 998,80 грн.;

- №86 від 17.12.2013 р. в розмірі - 7 198 998,80 грн.;

- №84 від 23.12.2013 р. в розмірі - 9 531,66 грн.;

- №83 від 23.12.2013 р. в розмірі - 9 531,66 грн.;

- № 81 від 23.12.2013 в розмірі - 11 211 447,69 грн.;

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що товар, який поставлений відповідачу, був оплачений лише частково, а вартість товару в розмірі 6 835 150,21 грн. залишилась неоплаченою.

Листом вих. №FD-14-5745 від 19.03.2014 року відповідач зазначив, що сума заборгованості в розмірі 6 835 150,21 грн. - є сумою ПДВ, яку позивачем безпідставно нараховано у виставлених до сплати рахунків. А також в обґрунтування відмови від сплати 6 835 150,21 грн. послався на пункт 26-1 підрозділу 2 розділу 20 (ХХ) Податкового кодексу України (далі по тексту - ПКУ).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач придбав програмне забезпечення (програмну продукцію) відповідно до контрактів №S1UA2012110301WCNL від 07.11.2012 р. №SS1UA2013040701WCNL від 25.02.2013 р., №ОPС1305240005 від 31.05.2013 р. та ввіз його на територію України разом з обладнанням відповідно до вантажно-митних декларацій (далі по тексту - ВМД), а саме: ВМД №100190000/2012/344438 від 13.12.2012 р., ВМД №125120105/2013/262015 від 15.05.2013 р., ВМД №100270800/2013/172967 від 06.08.2013р. Вартість програмного забезпечення наведеного у специфікаціях (додатках) до зазначених контрактів відповідає митній вартості товару (обладнання та програмне забезпечення разом) за наведеними ВМД.

Заборгованість у розмірі 6 835 150,21 грн. є сумою, яка була визначена як ПДВ, що додавалась до вартості програмного забезпечення відповідно до актів №51 від 18.12.2013 р., №52 від 18.12.2013 р., №53 від 18.12.2013 р., №54 від 18.12.2013 р., №48 від 23.12.2013 р., №49 від 23.12.2013 р., №50 від 23.12.2013 р.

В свою чергу, розмір митної вартості товару, що імпортувався, відповідно до ВМД №100190000/2012/344438 від 13.12.2012 р., ВМД №125120105/2013/262015 від 15.05.2013 р., ВМД №100270800/2013/172967 від 06.08.2013 р., складався з ціни обладнання та включеної до неї вартості програмного забезпечення, з доданням до них податку на додану вартість. Зокрема вартість програмного забезпечення складала 2 399 574,52 Доларів США.

Програмне забезпечення, що постачалось за контрактами №S1UA2012110301WCNL від 07.11.2012 р., №SS1UA2013040701WCNL від 25.02.2013 р., №ОPС1305240005 від 31.05.2013 р. та договором поставки товару та виконання робіт №MTS/ZTE-2013М, відповідно до специфікацій (додатків) до цих правочинів, а також актів №51 від 18.12.2013 р., №52 від 18.12.2013 р., №53 від 18.12.2013 р., №54 від 18.12.2013 р., №48 від 23.12.2013 р., №49 від 23.12.2013 р., №50 від 23.12.2013 р., являло собою окремий предмет договору поставки.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки.

Відповідно до пункту 26-1 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового Кодексу України, тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції. Для цілей цього пункту до програмної продукції відносяться:

- результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;

- криптографічні засоби захисту інформації.

Згідно з Наказом Міністерства Доходів і Зборів України 07.10.2013 року №536 «Узагальнююча податкова консультація щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції», на запитання №12 чи оподатковуються податком на додану вартiсть операцiї з постачання примiрникiв комп'ютерної програми, що здiйснюються одночасно з наданням (постачанням) лiцензiй на право використання комп'ютерної програми?, було дано відповідь що ні, не оподатковуються, у випадку якщо постачається примiрник комп'ютерної програми з наданням (постачанням) лiцензiї, яка є перелiком умов щодо обмеженого використання такої комп'ютерної програми за її функцiональним призначенням та одночасно є складовою постачання самої комп'ютерної програми, то така операцiя звiльняється вiд оподаткування податком. При цьому режим звiльнення вiд оподаткування податком застосовується на всiх етапах постачання примiрника комп'ютерної програми: вiд особи, яка її створила, до споживача.

З наданих позивачем і відповідачем доказів суд дійшов до висновку, що програмне забезпечення поставляється окремо від обладнання, а тому не кваліфікується як програмне забезпечення, що є невід'ємною частиною обладнання, та являє собою окремим предметом договору поставки в зв'язку з чим на нього не нараховується ПДВ на підставі пункту 26-1 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про стягнення 6 835 150,21 грн. заборгованості, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.06.2015 року.