Рішення № 44538773, 25.05.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Мирошникова О.Ш.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 425/224/15-ц

Провадження № 22ц/782/132/15

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Заікі В.В., Коротенко Є.В.

при секретарі: Веселові С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що 08.12.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади, в якій зазначив, що ОСОБА_2 є поганим керівником, неналежним чином виконує свої обов'язки, внаслідок чого було завдану шкоду ОСОБА_3 Позивач зазначив, що вказана інформація є такою, що ображає його честь, гідність та ділову репутацію, а зазначена позовна заява подана ОСОБА_3 з метою образити його, принизити його честь та ділову репутацію, оскільки рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 06.08.2014 року встановлено, що з посади лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_3 звільнено наказом начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4, а особисто ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 жодних наказів не виносив.

ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_3 раніше такожнеодноразово звертався із заявами до Рубіжанської ЦМЛ та УЗО, в яких образливо висловлювався відносно ОСОБА_2, а саме у своїй заяві від 16.07.2014 року, адресованій Управлінню охорони здоров'я Рубіжанської міської ради, ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_2 (російською мовою) «врет» про знищення платіжних документів за 1987 рік стосовно заробітної плати ОСОБА_3, проте ця інформація також є недостовірною, оскільки факт знищення документів підтверджено документально. У заяві від 17.11.2014 року ОСОБА_3 звернувся до КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», в якій стверджує, що головний лікар ОСОБА_2 займається корупцією, до заяви ОСОБА_3 було додано ще два документи, в яких він ображає ОСОБА_2, називаючи його «корупціонером, кримінальним злочинцем та сепаратистом». Вказані заяви були направлені ОСОБА_3 до прокуратури міста Рубіжне, Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Міністерства охорони здоров'я України, про що ОСОБА_3 зазначив у заяві, чим розповсюдив про ОСОБА_2 неправдиву та образливу інформацію.

Крім того, позивач зазначив, що ОСОБА_3 протягом 2014 року неодноразово приходив до робочого кабінету головного лікаря ОСОБА_2 та висловлював йому образи, принижуючи цим честь, гідність та ділову репутацію позивача. Зазначені образи ОСОБА_3 спричиняють ОСОБА_2 душевні страждання, принижують його честь та гідність, підривають його ділову репутацію як головного лікаря, заважають йому нормально працювати та жити, підривають здоров'я, спричиняють моральну шкоду.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги та просив суд визнати, що поширені ОСОБА_3 відомості про те, що ОСОБА_2 як головний лікар комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня»:«прийняв незаконне рішення, внаслідок якого ОСОБА_3 було звільнено з роботи»,«є сепаратистом, корупціонером, кримінальним злочинцем та займався розкраданням бюджетних коштів», «є людиною, яка говорить неправду» не відповідають дійсності, є такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, змусити ОСОБА_3 спростувати ці відомості шляхом надсилання до Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради та до виконавчого комітету Рубіжанської міської ради листів з письмовим спростуванням неправдивої інформації, а також вибачитись перед ОСОБА_2 за нанесені образи та розповсюдження недостовірної інформації в присутності працівників Комунальної установи «Рубіжанська міська лікарня» в нарадчій залі лікарні протягом двох тижнів з дня набрання законної сили рішенням суду; стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади, в обґрунтування якої вказав, що він працює лікарем у міській лікарні, має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда війни 2 групи, з метою оформлення пенсії він неодноразово звертався до головного лікаря ОСОБА_2 з вимогою надати довідку про його заробітну плату у 1987 році, проте ОСОБА_2 постійно видавав довідку, яка не мала належної форми, що призводило до неврахування цієї довідки Управлінням Пенсійного фонду України у місті Рубіжне при обчисленні розміру пенсії та неотримання пенсії ОСОБА_3 Вказані дії ОСОБА_2 ОСОБА_3 вважає невиконанням ст. 19 Конституції України.

Позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 60000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 30000 грн. у відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та у задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Відповідач в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що згідно довідки № 14 від 11.02.2015 року ОСОБА_2 працює на посаді головного лікаря комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня».

Згідно трудової книжки ОСОБА_3 працює на посаді лікаря акушер-гінеколога гінекологічного відділення Комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня».

ОСОБА_3 протягом 2014-2015 років звертався до різних установ та посадових осіб з листами та заявами, в яких повідомляв інформацію стосовно ОСОБА_2 та вважав, що ці звернення сприятимуть йому в отриманні довідки про його заробітну плату за період з 21.05.1087 року по 13.07.1987 року, яка необхідна ОСОБА_3 для призначення пенсії, а саме:

16.07.2014 року до начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_4 з заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу) «Гл. врач ОСОБА_2 в своем ответе врет мне нагло и цинично отв. от 22.05.14 № 01-20-149. Он пишет, что документы уничтожены, что является полным враньем.»; 17.11.2014 року до головного лікаря Рубіжанської лікарні ОСОБА_2 з заявою, вякій просить видати довідку про заробітну плату та зазначає таке - «30.09.14 г. Вы выдали мне недостовірну довідку...», також до цієї заяви ОСОБА_3 додав копію листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2013 року за № 1190/20/132-13, на якому на звороті дописав власноруч (мовою оригіналу): «...Сепаратизм и издевательства над инвалидом войны с рук Вам не сойдут. Будет знать весь Мир как Вы издеваетесь над инвалидом чернобыльцем да и еще над коллегой», також додав копію наказу головного лікаря ОСОБА_7 № 112 від 28.05.2002 року, на якому власноруч дописав (мовою оригіналу): «...Нехорошо врать гл.врачу! По хорошему Вам надо срочно уйти с этой должности, пока суд не вынес решение более значимое...»; 29.09.2015 року до прокурора міста Рубіжне із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «Требую негайно занести до ЕРДР передать в милицию и расследовать злочинні дії ... гл.вр.ОСОБА_2»; 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_2 з заявою, в якій зазначає (мовою оригіналу) «Очередной Ваш никчемный ответ доказал, что Вы не являетесь главным врачом больницы. Так зачем Вы занимаете место гл.врача если Вы ничего не решаете. Это уже говорит о коррупции... Вы защищаете коррупцию в гин.отд., а значит и Вы коррупционер... Вы вообще читаете то, что подписываете. Ваш безграмотный непрофессиональный ответ и мое заявление будет направлено в Минздрав, Генпрокуратуру, обладминистрацию и в центральную газету, телевидение пусть они приедут и посмотрят какую коррупцию Вы развели... За растрату нерациональную бюджетных денег Вы понесете ответственность... Прекратите коррупцию в больнице и гинекологическом отделении...»; 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_9 із скаргою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «В очередной раз гл.врач ОСОБА_2 и его юрист ОСОБА_12 издеваются над инвалидом войны. Они извращают Закон Украины, нагло и цинично врут мне и Вам! И Вы их вранье слушаете.»; 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4 із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «...Гл.врач ОСОБА_2. я считаю организовал коррупционную группировку.», «гл.врач ОСОБА_2. нераціонально использует кошти...», «...Ходят слухи, что и гл.врач ОСОБА_2. берет взятки за свои услуги, которые обязан делать бесплатно...По другому это все коррупция.»; 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС із заявою, в який зазначив (мовою оригіналу): «гл.вр. ОСОБА_2. он всем и всюду врет что документы знищені, а это не так. Это уже злочин...Чому злочинець ще працює на цій посаді? ... Він не достоєн цієї посади!...».

На вищезазначені звернення ОСОБА_3 були надані наступні відповіді.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів того, що викладена у заявах та зверненнях ОСОБА_3 негативна інформація щодо ОСОБА_2 є достовірною, ОСОБА_3 не надано. Разом з тим, негативна інформація була викладена ОСОБА_3 у заявах та зверненнях до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, саме до компетенції яких відноситься розгляд таких звернень, здійснення перевірки такої інформації та надання відповіді згідно з приписами ст. 40 Конституції України, тому на думку суду першої інстанції це не є поширенням недостовірної інформації.

З зазначених обставин судом першої інстанції відхилені доводи ОСОБА_2 про поширення ОСОБА_3 негативної інформації стосовно нього та відсутні підстави спростування інформації, яка викладена у заявах, адресованих начальнику Управління охорони здоров'я ОСОБА_4 від 16.07.2014 року та від 10.02.2015 року, у заяві адресованої прокурору міста Рубіжне Онуфрієнку О. від 29.01.2015 року, у скарзі адресованої до Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_9 від 05.02.2015 року, у заяві,адресованої до Рубіжанського МВ ГУМВС від 16.02.2015 року.

Також, суд першої інстанції відхилив викладені в позовній заяві ОСОБА_2 доводи про поширення недостовірної інформації про нього у позовній заяві ОСОБА_3, поданої до Рубіжанського міського суду Луганської області, оскільки право особи на звернення до суду, передбачено ст. З ЦПК України та реалізація цього права не є поширенням неправдивих відомостей, оскільки ОСОБА_3 звертався до суду за захистом своїх прав, а не з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2

Стосовно інформації, яка викладена у заявах ОСОБА_3 від 17.11.2014 року та від 30.01.2015 року, які він адресував головному лікарю ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що також відсутні підстави для спростування цієї інформації, оскільки повідомлення цієї інформації виключно особі, відносно якої вона стосується, не є розповсюдженням чи поширенням цієї інформації.

Окрім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_3 в своїх зверненнях висловив свої погляди, думки та оціночні судження, а не факти, тому ця інформація не потребує підтвердження її правдивості, через те доводити їх правдивість ОСОБА_3 не повинен, оскільки це є порушенням свободи поглядів, гарантованою ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року.

Крім того, на думку суду першої інстанції, висловлення ОСОБА_3 у його заявах та зверненнях на адресу ОСОБА_2, які досліджувалися судом, не містять в собі брутальних, принизливих чи непристойних виразів, та як наслідок не є такими, що порочать чи принижують честь, гідність чи ділову репутацію ОСОБА_2 та завдають йому шкоди.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач ОСОБА_2 займає посаду головного лікаря КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», а отже є публічною особою.

В своїх зверненнях від 17.11.2014 року та від 30.01.2015 року ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_2 як до головного лікаря, тобто до публічної особи, зазначаючи інформацію не про приватне життя позивача, а стосовно виконання позивачем своїх службових обов'язків як головним лікарем та зазначаючи своє суб'єктивне ставлення до діяльності цієї публічної особи.

В своїх зверненнях від 16.07.2014 року, від 29.01.2015 року, від 05.02.2015 року, від 10.02.2015 року, від 16.02.2015 року ОСОБА_3 звертався до відповідних органів, в яких також зазначав інформацію стосовно діяльності ОСОБА_2 як головного лікаря та так само зазначав своє суб'єктивне бачення до публічної діяльності ОСОБА_2

Суд першої інстанції з урахуванням наведеного вважав, що висловлювання ОСОБА_3 в його заявах та зверненнях ґрунтуються на його суб'єктивній оцінці публічної діяльності ОСОБА_2 як головного лікаря, при цьому межі застосування гострої та жорсткої критики з приводу виконання головним лікарем своїх функцій є більш широкими порівняно з пересічним громадянином.

Тому суд першої інстанції з урахуванням наведеного, приймаючи до уваги показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_4, дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 через їх необґрунтованість.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади суд першої інстанції вважав, що оскільки в судовому засіданні не встановлено спричинення ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди бездіяльністю головного лікаря ОСОБА_2, відсутністю в матеріалах справи доказів спричинення такої шкоди, тому не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 3000 грн. та моральної шкоди у розмірі 60000 грн.

Рішення суду в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади ніким не оскаржене в установленому законом порядку. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади апеляційним судом не переглядається взагалі.

Що стосується рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, то проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновки суду не в повній мірі відповідають матеріалам справи та вимогам діючого законодавства, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення за первісним позовом, суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення ст. 11 ЦПК України про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 статті 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. При цьому зміни мають бути оформлені у письмовому вигляді.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах.

Як вбачається із тексту позовної заяви ОСОБА_2, з якою він 02 січня 2015 року звернувся до суду, в обґрунтування своїх позовних вимог він посилається на наступні обставини - це звернення ОСОБА_3 до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої обов'язки, внаслідок чого, йому було завдано матеріальну шкоду у розмірі 160000 грн., що означає, як вважає позивач, ОСОБА_2, поганий керівник, вчинив правопорушення та незаконні дії.

Також в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_3 звертався: 16.07.2014 року до Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради з заявою, в якій зазначив, що «я вру» стосовно знищення платіжних документів за 1987 рік; 17.11.2014 року із заявою до Рубіжанської центральної міської лікарні, в якій стверджував, що ОСОБА_2 займається корупцією, додавши до заяви два документа, в яких також ображає ОСОБА_2, називаючи його корупціонером, кримінальним злочинцем та сепаратистом. Протягом 2014 року ОСОБА_3 в грубій та некоректній формі висловлював на адресу ОСОБА_2 образи, чим принижував його честь, гідність та ділову репутацію.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції 13 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (Т.1, а.с. 38). В заяві посилався на те, що він бажає змінити тільки позовні вимоги, які виклав в прохальній частині заяви.

Згідно журналу судового засідання від 25 лютого 2015 року відповідачу ОСОБА_3 була вручена копія заяви про зміну позивачем позовних вимог від 13.02.2015 року (а.с. Т.1, а.с.137) та позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахування заяви про зміну позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач після 13 лютого 2015 року із письмовими заявами про зміну предмету або підстав позову не звертався.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивачем на протязі усього часу розгляду справи підстави позову не змінювалися.

Як вбачається із матеріалів справи позивач у встановленому законом порядку не звертався до суду щодо звернень ОСОБА_3 з листами та заявами до різних установ та посадових осіб, в яких він повідомляв інформацію стосовно ОСОБА_2, а саме:

- 29.09.2015 року до прокурора міста Рубіжне із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «Требую негайно занести до ЕРДР передать в милицию и расследовать злочинні дії ... гл.вр.ОСОБА_2»;

- 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_2 з заявою, в якій зазначає (мовою оригіналу) «Очередной Ваш никчемный ответ доказал, что Вы не являетесь главным врачом больницы. Так зачем Вы занимаете место гл.врача если Вы ничего не решаете. Это уже говорит о коррупции... Вы защищаете коррупцию в гин.отд., а значит и Вы коррупционер... Вы вообще читаете то, что подписываете. Ваш безграмотный непрофессиональный ответ и мое заявление будет направлено в Минздрав, Генпрокуратуру, обладминистрацию и в центральную газету, телевидение пусть они приедут и посмотрят какую коррупцию Вы развели... За растрату нерациональную бюджетных денег Вы понесете ответственность... Прекратите коррупцию в больнице и гинекологическом отделении...»;

- 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_9 із скаргою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «В очередной раз гл.врач ОСОБА_2 и его юрист ОСОБА_12 издеваются над инвалидом войны. Они извращают Закон Украины, нагло и цинично врут мне и Вам! И Вы их вранье слушаете.»;

- 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4 із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «...Гл.врач ОСОБА_2. я считаю организовал коррупционную группировку.», «гл.врач ОСОБА_2. нераціонально использует кошти...», «...Ходят слухи, что и гл.врач ОСОБА_2. берет взятки за свои услуги, которые обязан делать бесплатно...По другому это все коррупция.»;

- 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС із заявою, в який зазначив (мовою оригіналу): «гл.вр. ОСОБА_2. он всем и всюду врет что документы знищені, а это не так. Это уже злочин...Чому злочинець ще працює на цій посаді? ... Він не достоєн цієї посади!...»

Таким чином, у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для обговорення обґрунтованості чи необґрунтованості зазначених вище звернень, надавати їм оцінку та встановлювати обставини, які стосуються цих звернень, оскільки позивачем вони у встановленому законом порядку по даній справі заявлені не були, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Оскільки суд апеляційної інстанції згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог заявлених в суді першої інстанції, то у апеляційного суду також не має правових підстав для обговорення обґрунтованості чи необґрунтованості стосовно зазначених вище звернень.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції оцінку та правові висновки стосовно звернень ОСОБА_3 , які викладені в завах та листах: 29.09.2015 року до прокурора міста Рубіжне; 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_2; 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради; 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4; 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС.

В іншій частині рішення суду, що стосується позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Так, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснено, що згідно положень статті 40 Конституції України з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, із тексту заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати, що поширені ОСОБА_3 відомості про те, що він як головний лікар КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня»: прийняв незаконне рішення внаслідок чого ОСОБА_3 було звільнено з роботи; є сепаратистом, корупціонером, кримінальним злочинцем, та займається розкраданням бюджетних коштів; є людиною яка говорить неправду не відповідають дійсності, є такими що принижують його честь, гідність та ділову репутацію та змусити ОСОБА_3 спростувати ці відомості шляхом надсилання до Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради та Рубіжанського міськвиконкому листів з письмовим спростуванням неправдивої інформації, а також вибачитися за нанесені образи та розповсюдження недостовірної інформації.

Пославшись в обґрунтування своїх позовних вимог на звернення ОСОБА_3 до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої обов'язки, внаслідок чого, йому було завдано матеріальну шкоду у розмірі 160000 грн., що означає, що ОСОБА_2, поганий керівник, вчинив правопорушення та незаконні дії.

Також в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_3 звертався: 16.07.2014 року до Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради з заявою, в якій зазначив, що я «вру» стосовно знищення платіжних документів за 1987 рік; 17.11.2014 року із заявою до Рубіжанської Центрально міської лікарні, в якій стверджував, що ОСОБА_2 займається корупцією, додавши до заяви два документа, в яких також ображає ОСОБА_2, називаючи його корупціонером, кримінальним злочинцем та сепаратистом. Протягом 2014 року ОСОБА_3 в грубій та некоректній формі висловлював на адресу ОСОБА_2 образи, цим принижував його честь, гідність та ділову репутацію.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що він дійсно 16.07.2014 року звертався до начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради з заявою, в якій зазначав, «гл.врач ОСОБА_2 в своем ответе врет мне нагло и цинично отв. от 22.05.14 № 01-20-149. Он пишет, что документы уничтожены, что является полным враньем.», вважаючи, що звернення сприятиме йому в отриманні довідки про його заробітну плату за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року, яка необхідна для пенсії, до компетенції яких відноситься розгляд таких звернень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку мала місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації, тому відсутні підстави для спростування інформації, яка викладена ним у заяві адресованій начальнику Управління охорони здоров'я від 16.07.2014 року.

Також суд дійшов правильного висновку про відхилення викладених в позовній заяві ОСОБА_2 доводів про поширення недостовірної інформації про нього у позовній заяві ОСОБА_3, поданої до Рубіжанського міського суду Луганської області, оскільки право особи на звернення до суду, передбачено ст. З ЦПК України та реалізація цього права не є поширенням неправдивих відомостей, оскільки ОСОБА_3 звертався до суду за захистом свої прав, а не з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2

Крім того, апеляційний суд враховує також те, що викладені позивачем в позовній заяві обставини про те, що ОСОБА_3 в позовній заяві до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди вказував, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої обов'язки, внаслідок чого йому було завдано матеріальну шкоду у розмірі 160000 грн., не відповідають дійсності. Оскільки як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_3 звертався саме до комунальної установи Рубіжанська центральна лікарня, зазначивши, що головним лікарем є ОСОБА_2, при цьому вказував, що «незаконне рішення начальника УЗО ОСОБА_4 було доказано в суді та і те що він в лікарні є неналежною особою тобто присвоїв неналежній йому функціональні обов'язки цим своїм незаконним рішенням він наніс мені фізичну шкоду в розмірі 160 тис.»

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не звертався, а в заяві із якою він звертався до Рубіжанської центральної лікарні були викладені факти, які стосуються начальника УОЗ Рубіжанської міської ради ОСОБА_4

Що стосується заяви ОСОБА_3 від 17.11.2014 року, то судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 займає посаду головного лікаря КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», тому є публічною особою.

В зверненні від 17.11.2014 року ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_2 як до головного лікаря, тобто до публічної особи, зазначаючи інформацію не про приватне життя позивача, а стосовно виконання позивачем своїх службових обов'язків як головним лікарем та зазначаючи своє суб'єктивне ставлення до діяльності цієї публічної особи.

Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" від 11.09.1997 року кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Таким чином, відповідач, як і будь-яка інша особа, яка висловила свої погляди, оціночні судження, а не факти, не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 цієї Конвенції.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли вона доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Таким чином, з викладеного випливає, що при розгляді справ про захист честі, гідності вказаних осіб слід чітко розмежовувати відомості фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать позивача, від ідей, думок, поглядів, поширених в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висловлювання ОСОБА_3 в його заявах та зверненнях ґрунтуються на його суб'єктивній оцінці публічної діяльності ОСОБА_2 як головного лікаря, при цьому межі застосування гострої та жорсткої критики з приводу виконання головним лікарем своїх функцій є більш широкими порівняно з пересічним громадянином.

Також є правильними висновки суду і стосовно відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки у зв'язку з відмовою в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації, підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди суд також не вбачає, оскільки вони є похідними від вимог стосовно спростування відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь та гідність і ділову репутацію.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не звертався до компетентних органів з вимогами перевірити дії ОСОБА_2 щодо вчинення будь-яких злочинів, чи то хабарництва, чи то розкрадання державних коштів, чи то сепаратиських дій, ОСОБА_3 у своїх листах вимагав компетентні органи розібратися з приводу видачі довідки про заробітну плату, наприклад, це лист до Рубіжанського МВ УМВС України від 20.02.2015 року, не заслуговують на уваги з викладених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що жоден виступ ОСОБА_3 у судовому засіданні не обходився без образ та приниження на адресу позивача, але оцінка цих дій відповідача судом не зроблена і до уваги прийнята не була не заслуговують на увагу, оскільки позивачем ОСОБА_2 з цього приводу у встановленому законом порядку в суді першої інстанції вимоги не заявлялися, тому у суду не було достатніх правових підстав для надання оцінки цим обставинам, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду із самостійними вимогами стосовно даних обставин у встановленому законом порядку, якщо він вважає, що висловлювання ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді першої інстанції принижують його честь та гідність.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано зазначив в рішенні про наявність неприязнених особистих стосунків, які склалися між позивачем та відповідачем не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, оскільки наявність чи відсутність їх в даному випадку з урахуванням конкретних обставин по справі, викладених вище не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано зазначив в рішенні суду, що ст.ст. 16,277 ЦК України не передбачено примусове змушення фізичної особи спростувати неправдиві відомості шляхом надсилання листів з письмовим спростуванням неправдивої інформації не є підставою для скасування рішення суду, оскільки судом не встановлено поширення ОСОБА_3 недостовірної інформації відносно ОСОБА_2 у заяві, адресованій начальнику Управління охорони здоров'я від 16.07.2014 року та заяві, адресованій головному лікарю КУ «Рубіжанська міська лікарня» від 17.11.2014 року.

Посилання апелянта не те, що суд першої інстанції розглянув позовну заяву лише з боку розповсюдження неправдивої інформації, що ганьбить ділову репутацію позивача, а з боку нанесених образ позивачеві як особистості, суд взагалі не заглиблювався в суть питання, адже позивач в першу чергу звертався до суду із заявою про захист особистої честі і гідності від образ з боку ОСОБА_3 суд не приймає до уваги, оскільки із аналіз змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_2 звертався за захистом честі, гідності саме як посадова особа.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4, який давав показання в суді про те, що ОСОБА_3 в його присутності називав позивача злочинцем, не відповідають матеріалам справи, оскільки як вбачається із пояснень вказаного свідка, які зафіксовані звукозаписувальним технічним записом під час розгляду справи в суді першої інстанції, свідок про ці обставини свідчень не давав.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції оцінку та правові висновки стосовно звернень ОСОБА_3 , які викладені в завах та листах: 29.09.2015 року до прокурора міста Рубіжне; 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_2; 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради; 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4; 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 277,299 ЦК України, ст. 303, 307, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2015 року змінити, виключивши з мотивувальної частини оцінку та правові висновки стосовно звернень ОСОБА_3 , які викладені в завах та листах: 29.09.2015 року до прокурора міста Рубіжне; 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_2; 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради; 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_4; 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: