Ухвала суду № 44537144, 29.01.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1606/14 Справа № 206/7284/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Кушнірчук Р. О. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.

суддів - Кіктенко Л.М., Глущенко Н.Г.,

при секретарі - Бец Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення»

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 і інтересах малолітньої особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про вселення у квартиру та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 і інтересах малолітньої особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Ключове рішення», Самарського ВДВС Дніпропетровського МУЮ про вселення у квартиру та стягнення моральної шкоди.

ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вселені у квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто із ТОВ «Ключове рішення» на користь позивачів сплачений ними судовий збір.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Ключове рішення» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про вселення із тих підстав, що судом не враховані обставини у справі та вимоги законодавства.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржено.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду в частині задоволення позову про вселення позивачів залишити без змін із наступних підстав.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині вселення позивачів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачу ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1, про що свідчить витяг з реєстру прав власності від 17.07.2008 року.

Згідно довідки КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради № 2262 від 19.07.13 року, у цій квартирі проживають та зареєстровані п'ять осіб: позивач ОСОБА_2, її мати ОСОБА_5, сестра - ОСОБА_7, брат - ОСОБА_6 та малолітній син - ОСОБА_4, 2004 року народження (а.с.8).

Вказана квартира перебувала у іпотеці ПАТ КБ «Приватбанк» за договором іпотеки від 09.09.2008 року.

01 червня 2011 року державним виконавцем Самарського ВДВС Дніпропетровського МУЮ було відкрито виконавче провадження з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2010 року про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми заборгованості у розмірі 1257559,98 гривень на користь ПАТ КБ «Приватбанк», про що свідчать копії матеріалів виконавчого провадження.

В рамках цього виконавчого провадження було здійснено реалізацію іпотечного майна та відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна предмета іпотеки від 05.03.2012 року переможцем торгів з реалізації арештованого майна предмета іпотеки визнано відповідача ТОВ «Ключове рішення».

19 липня 2012 року - відповідачу ТОВ «Ключове рішення», як переможцю торгів, було видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. свідоцтво, яким посвідчено, що ТОВ «Ключове рішення» належить на праві власності майно, що складається з: квартири загальною площею 99,2 кв. м, житловою площею - 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34).

Частина 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який діяв на момент видачі нотаріусом відповідачу свідоцтва, передбачала те, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно абзацу 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На час розгляду справи, ТОВ «Ключове рішення» не здійснило державну реєстрацію свого права власності на придбане з прилюдних торгів майно, а отже відповідно до вказаних норм закону, у товариства не виникло права власності на придбану з торгів квартиру.

В судовому засіданні було встановлено, що 20 червня 2013 року, працівники ПАТ КБ «Приватбанк» Сидоренко А.А. та Мохун С.А. за участю позивача ОСОБА_2 (як боржника) та понятої - відповідача ОСОБА_5, але без участі державного виконавця, склали акт про виселення та добровільну передачу квартири АДРЕСА_1, який представник відповідача ТОВ «Ключове рішення» вважає підставою для виселення відповідачів (а.с.32).

Але із такими доводами представника ТОВ «Ключове рішення» суд не погодився з огляду на те, що це виселення не було добровільним, оскільки сам акт містить виключно дані про добровільну передачу на зберігання квартири та майна ПАТ «Приватбанку» (а не ТОВ «Ключове рішення»), яке розташоване в ній з метою майбутньої його реалізації, а не добровільне виселення осіб, які в цій квартирі проживають.

Про не бажання виселятися та звільняти квартиру, а також із приводу неправомірного складання акту, свідчить звернення цього ж дня позивачки ОСОБА_2 до Самарського РВ ДМУ УМВС України, від якого вона отримала відповідь про часткове підтвердження викладених нею обставин подій, про що свідчить лист від 25.06.2013 року (а.с.22).

В судовому засіданні сторонами не заперечувався факт того, що після виставлення позивачів разом із малолітньою дитиною та особистими речами на вулицю, у квартирі були змінені замки, що обмежує доступ позивачів у користуванні квартирою та проживанні в ній, сервітутне право на яке вони мають.

Суд прийшов до висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про вселення.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням.

За змістом ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Спеціальним законом, а саме Житлового кодексом УРСР передбачені виключні підстави та порядок виселення осіб.

Посилаючись на вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК України суд зазначив, що у виниклих між сторонами спірних правовідносинах не дотримано ні добровільного порядку ні судового порядку виселення позивачів, оскільки відповідачі не довели того, що позивачам надсилалася письмова вимога про добровільне виселення та вони її отримували і в місячний строк не виселилися. Також і не існує рішення суду про виселення позивачів із квартири.

Квартира з якої були виселені позивачі, не придбавалася за рахунок кредитних коштів, а були лише майновим забезпеченням повернення споживчого кредиту, а тому в даному випадку, діють положення ч. 2 ст. 109 ЖК України, яка передбачає надання громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, іншого постійного жилого приміщення.

Приходячи до висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд також виходив із того, що за правовими документами, позивач ОСОБА_2 залишається власником квартири, інші позивачі є членами її сім'ї та були вселені до квартири за її згодою, а тому в силу ст. 64 ЖК України мають нарівні з нею право користування та проживання у цій квартирі.

Разом з тим, відповідач ТОВ «Ключове рішення» не має у встановленому порядку зареєстрованого за собою права власності на спірну квартиру, відповідачами не дотримано передбаченого законом порядку виселення позивачів, останні залишаються зареєстрованими у квартирі, а з причин завданого з боку ТОВ «Ключове рішення» обмеження у вільному доступі до квартирі, позивачі позбавлені права на проживання в ній, яке вони набули у встановленому законом порядку.

Серед інших мешканців квартири є малолітній ОСОБА_4, 2004 року народження, батьки якого, в силу ст. 32 ЦК, ст. 177 СК та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" не мають право без дозволу органу опіки і піклування відмовлятися від належних дитині майнових прав, зокрема наданого їй в законному порядку права на проживання у цій квартирі. У зв'язку із вказаними обставинами суд вселив позивачів у квартиру.

Не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Ключове рішення» є власником спірної квартири, а позивачі добровільно звільнили квартиру.

Частиною 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який діяв на момент видачі нотаріусом відповідачу свідоцтва, та абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

ТОВ «Ключове рішення» не має у встановленому порядку зареєстрованого за собою права власності на спірну квартиру, відповідачами не дотримано передбаченого законом порядку виселення позивачів, які залишаються зареєстрованими у квартирі, а з боку ТОВ «Ключове рішення» завдані обмеження позивачам у вільному доступі до квартирі, та вони позбавлені права на проживання в ній.

Відповідачами не надано належних та достовірних доказів саме про добровільну згоду позивачів на виселення. Акт від 20 червня 2013 року свідчить про добровільну передачу на зберігання квартири та майна, яка розташоване в ній ПАТ КБ «Приватбанк». Акт складений за участю працівників ПАТ КБ «Приватбанк», без участі державного виконавця та всіх повнолітніх мешканців квартири, які згоду на виселення не надавали.

Крім того, виселення малолітнього ОСОБА_4, 2004 року народження, суперечить вимогам ст.ст. 17,18 Закону України "Про охорону дитинства".

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення, передбачені ст.309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 308,315 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року - залишити без змін

Ухвала чинна із моменту проголошення, але може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

Судді: