Ухвала суду № 44521395, 29.05.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 146/104/15-ц Провадження № 22-ц/772/1688/2015Головуючий в суді першої інстанції Ставнійчук В. С.Категорія 27Доповідач Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Медвецького С.К., Чорного В.І.,

при секретарі: Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05.03.2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 02.04.2013 року між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого він передав відповідачам 20 000 доларів США, а 01.09.2013 року він додатково передав відповідачеві ОСОБА_2 ще 1 000 доларів США, про що останні власноручно склали розписки і зобов'язалися повернути борг до 31.12.2013 року. У визначені строки відповідачі кошти не повернули, а тому станом на 31.12.2013 року сума боргу з нарахованими на суму позики 3,5% щомісячно, склала 27 300 доларів США. 02.01.2014 року на прохання відповідачів строк дії договору позики було продовжено до 01.07.2014 року, але уже зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 2,5% щомісячно. Станом на 01.07.2014 року сума боргу склала 31 400 доларів США, яку відповідачі не повернули, мотивуючи відсутністю коштів, однак при цьому визнали борг у вищевказаній сумі, про що 01.07.2014 року склали письмову розписку та зобов'язалися повернути борг до 01.10.2014 року із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2% щомісячно. Позивачем зазначено, що 26.09.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було повернуто йому 10 000 доларів США, а іншу частину пообіцяли повернути до кінця 2014 року. На початку грудня 2014 року відповідачі повернули ще 2 000 доларів США і таким чином загальна сума боргу станом на 01.01.2015 року склала 22 986,03 доларів США, з яких 9 000 доларів США - сума позики та 13 986,03 доларів США - проценти за користування позикою, які відповідачі добровільно не повертають, а тому просив стягнути з відповідачів на його користь вказану суму заборгованості, яка станом на час подання позову еквівалентна 337 160,20 грн. і яка згідно наданого розрахунку станом на 05.03.2015 року за курсом Національного банку України еквівалентна 546 405,52 грн., а також просив стягнути судові витрати.

Заочним рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 05.03.2015 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики, а саме: 9 000 доларів США, що еквівалентно 213 940,80 грн. основного боргу; 13 986,03 доларів США, що еквівалентно 332 464,72 грн. відсотків за користування позикою; 2 874,24 грн., що складають три проценти річних від простроченої суми виконання грошового зобов'язання; 3654 грн. сплаченого судового збору, а всього 552933,76 грн..

У задоволенні позовних вимог до третіх осіб на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 24.04.2015 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, при цьому робиться посилання на допущені порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини.

ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечили, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, обов'язок за яким по поверненню боргу, в порядку і в строк, що передбачені розписками, відповідачі не виконали, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.04.2013 року та 01.09.2013 року ОСОБА_4 за договором позики передав у власність ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 грошові кошти - першого разу в сумі 20 000 доларів США, другого - в сумі 1 000 доларів США, які ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зобов'язалися повернути до 31.12.2013 року зі сплатою 3,5% щомісячно за користування позикою.

Розписками від 02.04.2013 року, 01.07.2014 року та 25.08.2014 року підтверджується факт отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів від позивача ОСОБА_4 та їх розмір і факт отримання позики та написання даних розписок відповідачами не заперечується.

Із матеріалів справи видно, що взяті на себе зобов'язання за договором позики ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належним чином не виконали і сума заборгованості з урахуванням відсотків станом на 05.03.2015 року складає 22 986,03 доларів США, що підтверджується поясненням розрахунку загальної заборгованості з урахуванням відсотків (а.с.63).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Вимогами ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідачами повернуто ОСОБА_4 частину боргу в розмірі 10 000 доларів США, а згодом ще 2 000 доларів США і відповідно загальна заборгованість з урахуванням відсотків становить 22 986,03 доларів США, з яких: 9000 доларів США - основного боргу, 13 986,03 доларів США - відсотків за користування позикою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи видно, що кінцевим терміном виконання грошових зобов'язань за договором позики між сторонами визначено кінець 2014 року, відтак термін прострочення виконання грошового зобов'язання буде складати 64 дні, а саме за період з 01.01.2015 по 05.03.2015року.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позову та наявності підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики, розмір якої складає 9 000 доларів США - основного боргу, що еквівалентно 213 940,80 грн., 13 986,03 доларів США - відсотків за користування позикою, що еквівалентно 332 464,72 грн., а всього 546 405,52 грн., при цьому розрахунок було здійснено виходячи із курсу гривні до долара США, що становить 23,7712 грн. за 1 долар США., а також було стягнуто три проценти річних від простроченої суми виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2015 року по 05.03.2015 року, що складає 2 874,24 грн. (546 405,52 х 3% : 365 х 64 дні = 2 874,24 грн.).

Викладені в апеляційній скарзі твердження щодо неправильного розрахунку суми заборгованості з урахуванням комерційного курсу ПАТ КБ «Приватбанк», є безпідставними, оскільки із довідки, наданої управлінням Національного банку України у Вінницькій області, видно, що станом на 05.03.2015 року, а саме на 09:00 год., час на який призначено розгляд справи та час ухвалення оскаржуваного судового рішення, Національним банком України встановлено курс гривні до долара США, що становить 23,7712 грн. за 1 долар США, тобто судом першої інстанції було застосовано офіційно встановлений, на час ухвалення рішення, курс валюти.

Також, не заслуговує на увагу твердження про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог стягнувши відсотки за користування позикою та три проценти річних від простроченої суми виконання грошового зобов'язання, оскільки зі змісту мотивувальної частини позовної заяви видно, що вказані вимоги були заявлені і вони були предметом дослідження в судовому засіданні, при цьому вимога щодо стягнення відсотків була уточнена позивачем у наданому розрахунку.

Крім того, не можуть бути прийняті до уваги посилання на невідповідність складених розписок договору позики, оскільки у правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Щодо тверджень апелянта про наявність у справі лише ксерокопій розписок, то при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем було надано оригінали вказаних розписок, які були приєднані до матеріалів справи, а також не спростовує висновок суду про обґрунтованість позову посилання на допущені порушення при ухваленні заочного рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05.03.2015 року - залишити без змін..

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ С.К. Медвецький

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: