Рішення № 44513931, 26.05.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 547/988/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1334/15Головуючий у 1-й інстанції Литвин М. М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карнауха П.М., Мартєва С.Ю.

при секретарі Колодюк О.П.

за участі позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись у позовних вимогах відповідно до заяви від 12 лютого 2015 року (а.с. 108), просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики та судові витрати на загальну суму 112 799,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 05 лютого 2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким він, позичив відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США із встановленням відсотків за користування в розмірі 3% щомісячно на термін - 6 (шість) місяців.

27 грудня 2013 року ОСОБА_3 повернув йому частину боргу в сумі 3800 доларів США, про що зазначив у додатковій розписці.

Проте, залишок боргу, проценти за користування позикою з урахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних, відповідач не повертає та ухиляється від належного виконання зобов'язання.

Вказував, що залишок боргу, проценти за користування позикою з урахуванням індексу інфляції, пеня та 3% річних на день розгляду справи в еквіваленті до національної валюти (гривні) складає 110 843,25 грн.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 110 843,25 грн. та судові витрати у сумі 1955,93 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь на користь держави 372,05 грн. судових витрат.

Вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3, просива скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене у справі, не відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким позивач, позичив відповідачеві грошові кошти в сумі 4000 доларів США із встановленням відсотків за користування в розмірі 3% щомісячно на термін - 6 місяців.

На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_3 було написано розписку та надано позивачу. Проте, у встановлені договором строки та розмірі відповідач борг не повернув.

27 грудня 2013 року ОСОБА_3 повернув позивачу частину боргу в сумі 3800 доларів США, про що зазначив у додатковій розписці.

Вказаний факт сторонами в судовому засіданні не оспорювався.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, судом першої інстанції не було з'ясовано дійсний розмір повернутих ОСОБА_3 грошових коштів та відповідно розмір його заборгованості за договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.2 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 складена розписка про те, що 01 липня 2013 року ним було отримано від ОСОБА_3 3000 доларів США в рахунок погашення боргу за договором позики від 05 лютого 2010 року. При цьому позивач не спростовує автентичність вказаної розписки.

Окрім того, до суду надана розписка складена ОСОБА_2 про те, що 27 грудня 2013 року ним було отримано від ОСОБА_3 3800 доларів США в рахунок погашення боргу за договором позики від 05 лютого 2010 року.

Отже, позикодавцем було отримано 6800 доларів США в рахунок наявної у позичальника заборгованості за договором позики.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку, що не було взято до уваги місцевим судом.

Аудіоматеріали, надані ОСОБА_2 на підтвердження виплати боржником лише 3800 доларів США не можуть бути прийняті судом у якості допустимого доказу, оскільки він не дає можливості ідентифікувати учасників діалогу, який зафіксовано в аудіозаписі.

Виходячи з того, що ОСОБА_3 було сплачено на користь ОСОБА_2 6 800 доларів США, в рахунок погашення своєї заборгованості за договором позики, то позовні вимоги позикодавця підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За таких обставин, враховуючи, що позичальником не було виконано свого обов'язку з повернення позики в строки передбачені договором, то відсотки за користування позикою протягом 46 місяців складають 5520 доларів США.

Отже, залишок боргу ОСОБА_3 за договором позики, з урахуванням повернутих коштів складає: 4000 доларів США + 5520 доларів США - 6800 доларів США = 2720 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення складає 2720 доларів США * 21,13 = 57 473,60 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з ОСОБА_3 підлягає стягненню 3% річних за період з 27 грудня 2013 року по 12 лютого 2015 року, тобто за 413 днів, а саме 57 473,60 грн.*413 днів*3%/(100%*365) = 1950,95 грн.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривні. Якщо у зобов'язанні буде визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сумі, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки індекс інфляції - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні.

Враховуючи, що договором позики від 05 лютого 2010 року встановлено надання та повернення боргу в доларах США, то з ОСОБА_3 не підлягає стягненню інфляційні витрати.

Таким чином, з ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 59 424,55 грн.

Виходячи з викладеного, внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_2, яке відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають судові витрати ОСОБА_2 пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 594,24 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 59 424,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 594,24 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді П.М. Карнаух

С.Ю. Мартєв

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: