Рішення № 44510277, 12.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3380/15 Справа № 208/2418/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нельга Д. В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 69

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за

апеляційною скаргою Заводського районного відділу у м. Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року по справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Заводський районний відділ у м. Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року заявник звернувся до суду із вказаною заявою, в якій послався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Амасія Амасійського району Республіки Вірменія, а 15 грудня 1988 року в одинадцятирічному віці разом із сім'єю він був евакуйований до м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, і з цього часу не проживав за місцем своєї реєстрації в с. Амасія Амасійського району Республіки Вірменія. Звернувшись до Заводського РВ у м. Дніпродзержинськ ГУ ДМС України в Дніпропетровськійобласті із заявою про видачу йому паспорта громадянина України на підставі п.1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», він отримав письмову відмову із посиланням на те, що ним не доведено факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, та рекомендовано звернутись до суду для встановлення даного факту. Враховуючи, що, встановлення факту його проживання на території України станом на вказану дату є підставою для набуття ним громадянства України, просить суд встановити даний факт.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року заяву задовлено та ухвалено: встановити факт проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України станом на 24 серпня 1991 року.

В апеляційній скарзі Заводський районний відділ у м. Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання заявника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується поясненнями свідків, а також довідкою, наданою головою вулично-квартального комітету № 12 Виконавчого комітету Баглійської районної ради у м. Дніпродзержинську (а.с.24, 62), що, в свою чергу, дає підстави суду дійти висновку, що дана заява ОСОБА_2 є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із заявою заявник зазначив, що він із 1988 року перебуває в Україні у зв'язку з евакуації з с. Амасія Амасійського району Ширакської області республіки Арменія, а тому просив встановити факт проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Проте як вбачається з матеріалів справи заявнику 25 травня 1995 року було видано паспорт громадянина Союзу РСР відділом внутрішніх справи Амасійського райвиконкому Республіки Арменія серії ХІІІ-СЛ №523646, а також у цьому паспорті стоїть відмітка про прописку, а саме: Республіка Вірменія, с. Амасія, будинок 3 та вказана відмітка зроблена 25 вересня 1995 року (а.с. 4), тобто станом на 24 серпня 1991 року та на даний час заявник є громадянином Республіки Вірменія.

Крім того, згідно довідок від 06 грудня 2001 року та від 26 листопада 2008 року, виданих керівником Амасійської общини Ширакської області Республіки Вірменія, заявник ОСОБА_2 після землетрусу у Вірменії 15 грудня 1988 року переїхав на Україну де і проживає на даний час (а.с. 9, 10)

А відповідно до довідки ТОВ «Оселя» від 24 грудня 2012 року заявик проживає разом із сім'єю у квартирі №38 по проспетку Комсомольський, 8, в м. Дніпродзержинську із 2003 року (а.с. 13).

Згідно ч.2 ст.256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Згідно п.8 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України N 215/2001 від 27 березня 2001 року, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Враховуючи те, що заявник станом на 24 серпня 1991 року на території Україні не проживав, у 1995 році отримав паспорт громадянина СРСР із пропискою в Республіці Арменія, а в Україні знаходиться із 2003 року у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що вимоги заявника про встановлення факту постійного проживання на території України станом на вказану дату незалежності України є необгрунтованими, оскільки ці вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Посилання заявника, як на підставу підтвердження факту його проживання на території України із 1991 року на довідку квартального комітету Баглійського району м.Дніпродзержинська від 13 березня 2013 року згідно якої заявник проживав разом з матір'ю по АДРЕСА_1 із 12 квітня 1991 року по 16 серпня 1994 року, є безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, заявник у 1995 році отримав паспорт в Республіці Вірменія, після чого прибув до України у 2003 році де і проживає до цього часу, а інших доказів, відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України суду надано не було.

Проте суд першої інстанції на ці обставини увагу не звернув, у зв'язку з чим заява задоволенню не підлягає, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Заводського районного відділу у м. Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді