Ухвала суду № 44505465, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/27401/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №1 (далі - Установа)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013

у справі № 2а/0270/5347/12

за позовом Установи

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0000801722, а також про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування пені у сумі 90669,84 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2013 позов задоволено з посиланням на протиправність нарахування позивачеві податкового зобов'язання із застосуванням приписів Податкового кодексу України (далі - ПК) за правопорушення, вчинені платником до 01.01.2011, а також на невідповідність періоду, охопленого перевіркою, змісту наказу про призначення податкової перевірки.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що нарахований, однак не сплачений до бюджету податок з доходів фізичних осіб станом на 01.01.2011 підлягає стягненню з податкового агента у загальному порядку.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Установи, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду зі спору. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що засуджені не є штатними працівниками Установи, що виключає наявність у останньої функцій податкового агента при виплаті ним доходу за виконану роботу. Крім того, позивач наголошує на тому, що оспорювану суму грошового зобов'язання було визначено Установі за період понад 1095 днів.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Установи з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, оформлену актом від 19.10.2012 № 2554/22/08562602. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт неперерахування позивачем до бюджету суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 249 713,86 грн., визначеного Установою у поданих до контролюючого органу розрахунках при оподаткування доходів засуджених за виконану ними працю під час перебування у місцях позбавлення волі.

Наведена обставина слугувала підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0000801722, за яким Установі визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, у сумі 312 651,86 грн. (у тому числі 249 713,86 грн. за основним платежем та 62938 грн. за штрафними санкціями), а також для нарахування позивачеві пені в оспорюваній сумі.

Досліджуючи зміст розглядуваного правопорушення, суди обох попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про наявність у позивача функцій податкового агента у розглядуваних правовідносинах.

Так, згідно зі статтею 67 Конституції кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК) визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (частина перша статті 9).

Відповідно до частини першої статті 118 КВК засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Статтею 119 КВК передбачено, що умови праці засуджених до позбавлення волі, зокрема, норми тривалості робочого часу, правила охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії встановлюються законодавством про працю.

Згідно з частиною першою статті 120 КВК праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Таким нормативно-правовим актом є Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 04.10.2004 № 191 (далі -Інструкція № 191).

Підпунктом 1.2 Інструкції № 191 передбачено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 191 із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням черговості.

Згідно ж з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв до 01.01.2011) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті названого 4 до складу загального місячного оподатковуваного доходу віднесено, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України (далі - ПК), яким передбачено аналогічне за змістом правове регулювання.

Так, підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК

Відповідно до підпункту 164.2.18 цього пункту до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються також інші доходи, крім зазначених у ст. 165 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу встановлено, що заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Аналіз наведених норм свідчить, що засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Примусовість характеру трудових відносин засуджених та їх мета виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними працю ознак заробітної плати.

Вищенаведені норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці, у зв'язку з чим обкладення цих доходів податком має здійснюватися у загальному порядку.

А відтак суди цілком правомірно відхилили доводи Установи про відсутність у неї обов'язків податкового агента при нарахуванні та виплаті заробітної плати засудженим.

Не заслуговують уваги і доводи позивача про нарахування оспорюваної суми податкового зобов'язання поза межами 1095-денного строку, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Адже, як вбачається з поданого Інспекцією розрахунку (а.с. 62-63) оспорювана сума донарахування визначена за звітні періоди з квітня по червень 2012 року.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні даного позову.

Норми права при вирішенні спору застосовані апеляційним судом правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №1 відхилити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 у справі № 2а/0270/5347/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько