Ухвала суду № 44505397, 26.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2015 р. м. Київ К/800/52370/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Муравйова О.В.

Рибченка А.О.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Тарасова І.М.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біг СіТі ЛТД»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року

у справі № 809/1651/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біг СіТі ЛТД»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біг СіТі ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Біг СіТі ЛТД») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Біг СіТі ЛТД» відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Біг СіТі ЛТД» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Біг СіТі ЛТД» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Вітрила Колор» за період з 01.09.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2012 року №14147/22-135765310.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на суму 117243 грн., п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 100440 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року №0000082201, яким ТОВ «Біг СіТі ЛТД» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у розмірі 117243 грн., №0000132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі - 150660 грн. (за основним платежем - 100440 грн. та за штрафними санкціями - 50220 грн.).

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, і визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 187.1. ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ за операціями з ТОВ «Вітрила Колор», що укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «Біг СіТі ЛТД», виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом.

В той же час, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Біг СіТі ЛТД» суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Вітрила Колор» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутності основних фондів, виробничих активів, посилаючись на висновки акту перевірки про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вітрила Колор».

Проте, судами не було в повному обсязі досліджено первинні документи ТОВ «Біг СіТі ЛТД», що містяться в матеріалах справи (як то: копії договорів, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, тощо) та не з'ясовано чи підтверджують вони факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, рух активів у процесі здійснення операцій.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору дослідженню судами підлягала перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей, а також реальність усіх даних, наведених у відповідних первинних документах.

Також, суди як на свідчення безтоварності господарських операцій ТОВ «Біг СіТі ЛТД» з ТОВ «Вітрила Колор» послалися на неподання позивачем належним чином оформленої товарно-транспортної документації.

В свою чергу слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Таким чином, оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, чи наявності у таких документах недоліків, не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Водночас, у кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару тощо.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Біг СіТі ЛТД» суди першої та апеляційної інстанції послалися на те, що 16.12.2011 року анульовано Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Вітрила Колор».

Водночас, суди не взяли до уваги, та не надали належної оцінки тому, що спірні договори між ТОВ «Біг СіТі ЛТД» та ТОВ «Вітрила Колор» були укладені в період з серпня 2011 року по листопад 2011 року.

Також, при вирішенні даної справи, суди не з'ясували чи було включене ТОВ «Вітрила Колор» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Біг СіТі ЛТД».

В свою чергу слід зазначити, що саме по собі анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкові накладні.

Зазначена позиція міститься також в постановах Верховного Суду України від 13.01.2009 року та від 02.03.2010 року.

Проте, судами не було належним чином повно та всебічно досліджено матеріали справи, а також не було надано належної правової оцінки доказам у сукупності та взаємозв'язку.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біг СіТі ЛТД» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.В. Муравйов А.О. Рибченко