Ухвала суду № 44505390, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/5331/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альт Лазер" (далі - Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012

у справі № 2а-4815/12/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2012 № 0002122302 та № 0002112302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 позов задоволено з посиланням на наявність належним чином оформлених первинних документів на підтвердження фактичного виконання операцій з поставки позивачеві товарів та робіт у рамках правовідносин із заявленими контрагентами.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено факту виконання спірних поставок саме задекларованими контрагентами, у зв'язку з чим подані Товариством первинні документи не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку як такі, що не відповідають вимогам достовірності.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питання фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт», з товариством з обмеженою відповідальністю «Тенергоресурс» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-Агроремпоставка» за період з 01.08.2010 по 30.09.2011, оформлену актом від 27.02.2012 № 636/235/32336934.

З матеріалів цієї перевірки вбачається, що Інспекція не визнала право позивача на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів та робіт з розроблення креслень конструкторської документації у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами, позаяк ці операції фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 12.03.2012 № 0002122302, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 76348 грн. за основним платежем та 14582 грн. за штрафними санкціями;

від 12.03.2012 № 0002112302 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 90584 грн. за основним платежем та 14118 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010 включно) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який визначав порядок формування валових витрат до 01.04.2011) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому для аналізу сформованих платником даних податкового обліку реальність операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом товарів (робіт, послуг), але й реальністю виконання поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з конкретним постачальником, підрядником; наведене зумовлює обов'язок платника належним чином довести реальне виконання господарської операції конкретним платником.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження виконання операцій з поставки товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт» робіт з розроблення креслень конструкторської документації механічних вузлів лазерного комплексу позивачеві останнім подано податкову накладну, акт виконаних робіт. Виконання операцій з поставки товариством з обмеженою відповідальністю «Тенергоресурс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-Агроремпоставка» товарно-матеріальних цінностей позивачеві засвідчено договорами поставки, податковими накладними, рахунками-фактурами.

Втім з огляду на відсутність у названих постачальників об'єктивних умов для виконання розглядуваних операцій (основних фондів, транспортних засобів, працівників відповідної кваліфікації тощо), їх неперебування за місцезнаходженням, неподання платником будь-яких відомостей щодо умов укладення та виконання договорів з цими контрагентами, а також доказів вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання спірних операцій (як-от транспортування товару, оприбуткування придбаних товарно-матеріальних цінностей) суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно оцінив подані позивачем документи як доказ створення штучної видимості здійснення господарських операцій із задекларованими постачальниками шляхом формального складення необхідних документів, позаяк ці документи не є достатніми для підтвердження фактичного виконання заявлених поставок саме цими контрагентами.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позову Товариства.

Норми права при вирішенні спору застосовані судом апеляційної інстанції правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альт Лазер" відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 у справі № 2а-4815/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько