Ухвала суду № 44505361, 26.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/46756/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 2а/0470/9667/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

03.08.2011 Публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.03.2010 № 0000791503/0 Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, правонаступником якої є Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог, скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.02.2010 податковим органом складено акт № 843/56/15-3/00130820 про результати невиїзної документальної (камеральної) перевірки своєчасності сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, яким встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 17 Закону України «Про плату за землю» несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

На підставі результатів проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000791503/0 від 09.03.2010, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання до товариства застосований штраф у сумі 33 024,71 грн., що складає 50% від суми фактично погашеного податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Також матеріалами справи встановлено, що 30.11.2009 товариством на розрахунковий рахунок ГУДКУ у Дніпропетровській області було перераховано платіжним дорученням № 141 суму 38 045 грн. з призначенням платежу «Плата по орендній платі за землю за жовтень 2009 року»; 30.12.2009 товариством було сплачено платіжним дорученням № 391 суму 38 045 грн. з призначенням платежу «Плата по орендній платі за землю за листопад 2009 року»; 27.01.2010 товариством було сплачено платіжним дорученням № 133 суму 38 000 грн. з призначенням платежу «Плата по орендній платі за землю за грудень 2009 року» та 28.01.2010 доплачено за грудень 2009 року платіжним дорученням № 136 суму 45 грн.

Державна податкова інспекція на підставі здійснених позивачем платежів за жовтень, листопад та грудень 2009 року самостійно зарахувала в рахунок погашення боргу за 2008 рік та відповідно нарахувала штрафні санкції за прострочу в 365, 335, 362, 334 днів на суму 50% від загальної суми - 66 049,42 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом з пропуском річного строку, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення отримано скаржником 11.03.2010, а звернулось товариство до суду за захистом прав, свобод та інтересів лише 03.08.2011.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до приписів ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», який діяв на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначений граничний строк оскарження податкового боргу протягом 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання, тому строк звернення до суду не пропущений, а податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з підстав неправомірності застосування штрафних санкцій до платника податків.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеним висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 цього Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з п. 3.8 цієї Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Із наведеної норми вбачається, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку - позивачу.

А відтак, беручи до уваги вищевикладені норми та керуючись пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якому зазначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, суми, зокрема, податкове зобов'язання вважається сплаченим у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату, в даному випадку, податкового зобов'язання.

Слід також зазначити, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено вичерпний перелік заходів, які можуть вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед них відсутній такий захід як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

З наведеного вбачається, що в податкового органу були відсутні підстави для застосування штрафу за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання прийнятим рішенням, оскільки вказане порушення відбулось в результаті зміни призначення платежу контролюючим органом.

Щодо строків звернення платника податків з даним позовом до адміністративного суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Разом з тим Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу.

Згідно пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Відповідно до ст. 15 цього Закону строк давності становить 1095 днів, а тому саме такий строк, а не визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України річний строк, як помилково зазначив суд першої інстанції, підлягав застосуванню при поданні даного позову.

В даному випадку, позивач, отримавши спірне податкове повідомлення-рішення 11.03.2010 звернувся до суду з позовом про його оскарження 03.08.2011, тобто в межах 1095 днів.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний