Ухвала суду № 44505320, 18.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/800/64691/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Голубєвої Г.К., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року

у справі № 2а-1410/12/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенський шкірсировинний завод»

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вознесенський шкірсировинний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року у справі № 2а-1410/12/1470 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 06.02.2012 року № 0000232301.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» з питань правомірності формування сум податкового кредиту задекларованих в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Інтерсервісплюс», відповідачем складено акт від 23.01.2012 року № 141/23/35433681, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено рядок 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту» за березень 2011 року на суму 333 471, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 року № 0000232301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 333 472, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо неправомірності віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладних, отриманих від «Інтерсервісплюс».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс» укладено договір поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, зокрема, копією договору, накладними, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, ветеринарними свідоцтвами, платіжними дорученнями.

На момент укладання договору контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Судом апеляційної інстанції вірно відхилено посилання відповідача на вирок Івано-Франківського міського суду від 19.03.2012 року по кримінальній справі № 326308, яким засуджено ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою ст. 212, частиною другою ст. 366 Кримінального кодексу України, як на підставу визнання правочину нікчемним.

При цьому враховується частина четверта ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Даним вироком у кримінальній справі встановлено підроблення директором ТОВ «Інтерсервісплюс» у вересні-жовтні 2010 року ряду податкових та видаткових накладних, в той час як перевіркою у справі, що розглядається, охоплювався період діяльності позивача за вересень 2011 року.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 2а-1410/12/1470 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Г.К.Голубєва

Н.Г.Пилипчук