Ухвала суду № 44505312, 20.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/64812/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - Інспекція)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013

у справі № 815/5000/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія «Укрюгторг" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Армаш Г.А., Фольгіної О.Л.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 № 0001962250 та № 0001952250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 у позові відмовлено з посиланням на протиправність відображення платником у податковому обліку операцій, які не пов'язані з господарською діяльністю Товариства.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що усі спірні операції позивача з придбання послуг у перевіреному періоді здійснені з комерційною метою та оформлені належними первинними документами, у зв'язку з чим підстави для їх виключення з податкового обліку Товариства відсутні.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги і поданих заперечень, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, оформлену актом від 13.06.2013 № 3422/22-50/23863896.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем у перевіреному періоді витрат на 1 806 190 грн. внаслідок:

віднесення до їх складу вартості транспортно-експедиційних послуг у сумі 1 487 999 грн., придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЮкрейн», за відсутності документального підтвердження фактичного виконання цих операцій та отримання позивачем у результаті придбання цих послуг збитку від операції з експорту меляси;

врахування у складі витрат вартості маркетингових послуг та послуг з підбору персоналу, фактичне виконання яких не підтверджується необхідними первинними документами та зміст яких дублює посадові обов'язки начальника відділу кадрів на підприємстві;

відображення у податковому обліку Товариства витрат на оплату відсотків за користування кредитними коштами, які використані поза межами господарської діяльності платника.

Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 02.07.2013 № 0001952250, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 568 950 грн. (у тому числі 379 300 грн. за основним платежем та 189 650 грн. за штрафними санкціями).

Також Інспекція не визнала право позивача на включення до податкового кредиту ПДВ у ціні вказаних послуг, зобов'язавши Товариство сплатити грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 285 516 грн. (у тому числі 190 344 грн. за основним платежем та 95172 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2013 № 0001962250.

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Досліджуючи відповідність сформованих Товариством витрат по епізоду, пов'язаному з придбанням транспортно-експедиційних послуг, наведеним вимогам, суд апеляційної інстанції визнав належним документальним підтвердженням фактичного надання цих послуг позивачеві подані ним договір транспортного експедирування від 08.08.2011 № 1/08/11, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансЮкрейн», акти здачі-прийняття робіт (виконаних послуг), реєстри на оренду залізничних цистерн тощо, та зазначив, що для виконання своїх зобов'язань за цим договором названий постачальник залучив сторонню організацію - товариство з обмеженою відповідальністю «Амадеус Марин» (що підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЮкрейн» від 05.07.2013 № 02/07).

Тим самим апеляційним судом належним чином спростовано висновок суду першої інстанції про невідображення дійсного змісту розглядуваних операцій у поданих платником первинних документів, у зв'язку з тим, що фактично ці послуги товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансЮкрейн» не надавалися. Також апеляційний суд цілком об'єктивно відхилив посилання Інспекції на збитковий характер операцій з експорту позивачем меляси через збільшення їх собівартості за рахунок придбаних транспортно-експедиційних послуг. Адже вказані обставини підлягають дослідженню при оцінці правильності відображення у податковому обліку Товариства саме операцій з експорту, які не стосувалися донарахування, оспорюваного за даним позовом.

У зв'язку з цим слід погодитися з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для виключення з податкового обліку Товариства витрат за розглядуваними операціями.

У той же час не можна визнати обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції по епізоду, пов'язаному з відображенням платником у податковому обліку витрат на відсотків, сплачених Товариством за кредитними договорами від 22.04.2011 № АС2011-00175 та від 23.04.2012 № АС2012-00098, укладеними з акціонерним банком «Південний», та за договором від 03.08.2012 № 2012-0014, укладеним з публічним акціонерним товариством «Банк Восток».

Так, правова позиція податкового органу по цьому епізоду (яку було підтримано судом першої інстанції) полягає у тому, що отримані кредитні кошти були використані позивачем поза межами господарської діяльності платника, а саме - для надання поворотної фінансової допомоги товариству з обмеженою відповідальністю «Винфорт».

Пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України передбачено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 названого Кодексу господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У той же час позивачем не подано будь-якого економічного обґрунтування щодо перспективи отримання економічного ефекту від надання іншому суб'єкту господарювання поворотної фінансової допомоги (яка не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами) за рахунок кредитних коштів, отриманих під процент. Подана платником довідка про фінансові показники господарських правовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Винфорт» (а.с.161) містить інформацію про суми отриманих доходів від операцій з поставки товарів та послуг з цим контрагентом, втім жодним чином не розкриває економічну мету операції з надання поворотної фінансової допомоги цьому контрагентові.

А відтак суд першої інстанції цілком об'єктивно не визнав право позивача на врахування процентів за розглядуваними кредитами при визначенні оподатковуваного доходу у перевіреному періоді.

Також касаційний суд погоджується і з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою по епізоду, пов'язаному з формуванням позивачем витрат за операціями з придбання маркетингових послуг та послуг з підбору персоналу у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Трейдінг АС» та із суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3.

Так, позивачем не наведено обставин, які б зумовили необхідність залучення сторонньої особи для пошуку працівника за наявності кадрової служби на Товаристві, до функцій якої належить підбор персоналу. Товариством також не доведено економічної обґрунтованості витрат на здійснення маркетингових заходів у сумі 200 000 грн.

Втім відсутність розмежувань оспорюваних донарахувань за окремими епізодами виключає можливість відокремлення касаційним судом законних донарахувань від протиправних, у зв'язку з чим ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з урахуванням висновків касаційного суду, викладених у цій ухвалі, визначити, які суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість було нараховано позивачеві правомірно, а які - протиправно, і на підставі встановленого прийняти правильне та вмотивоване рішення по суті спору.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі № 815/5000/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько