Ухвала суду № 44505143, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року м. Київ К/9991/70138/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року

у справі № 2а-2410/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000622330/0 від 22 червня 2010 року, № 0000622330/1 від 27 вересня 2010 року та № 0000622330/2 від 24 листопада 2010 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за рахунок Державного бюджету України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року скасовано. В задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 633/1-23-30-31899285 від 10 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622330/0 від 22 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41 018,30 грн. (29 247,00 грн. - основний платіж, 11 771,30 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скарги товариства залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000622330/1 від 27 вересня 2010 року та № 0000622330/2 від 24 листопада 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням витрат, пов'язаних з недержавним пенсійним забезпеченням працівників, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, до складу валових витрат.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, враховуючи ненадання позивачем жодних документів на підтвердження перерахування спірних сум пенсійних внесків на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ті.Бі.Ай.Ейч.-СігмаБлейзер», що діяло від імені Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «Європа», суд апеляційної інстанції дійшов цілком об'єктивного висновку про неправомірність формування ним валових витрат в розглядуваній ситуації.

При цьому доводи суду першої інстанції, покладені в основу прийнятого рішення, про те, що відповідно до наданих товариством первинних документів валові витрати, понесені протягом охопленого перевіркою періоду та помилково не відображені в податковій звітності, складають суму в розмірі 307 176,78 грн., а відтак об'єкт оподаткування повинен становити від'ємне значення, правильно відхилено Київським апеляційним адміністративним судом, адже в акті перевірки № 633/1-23-30-31899285 від 10 червня 2010 року жодних помилок, допущених платником податку під час визначення валових витрат, не виявлено.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставним посилання Окружного адміністративного суду м. Києва на неправомірність визначення контролюючим органом позивачу штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями за період з 15 лютого 2010 року по 15 червня 2010 року з огляду на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 15 лютого 2010 року порушено провадження у справі № 44/124-б про банкрутство ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Так, відповідно до преамбули Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2343-XII) цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності-боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене, можна дійти висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.

А відтак, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Таким чином, враховуючи те, що строк сплати позивачем податкового зобов'язання, визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, настав після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, його дія на виконання цього зобов'язання не розповсюджується.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.