Постанова № 44504793, 21.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 р.м. ОдесаСправа № 814/2456/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Кокорєв В.В. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача - Косцової І.П.

суддів - Стас Л.В.

- Турецької І.О.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2015 року по справі № 814/2456/14 за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,-

В С Т А Н О В И В:

Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просило скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 05.08.2014 року про стягнення виконавчого збору з примусового виконання виконавчого листа №2а/489/249/2013 від 10.09.2013 року.

В обґрунтування позову зазначається про неправомірність оспорюваного рішення, оскільки виконання рішення суду повинен забезпечувати орган казначейського обслуговування та це рішення стосується стягнення періодичних платежів, що виключає стягнення з Управління виконавчого збору у зв'язку із невиконанням в добровільному порядку рішення суду у строк, наданий державним виконавцем.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що 09.07.2014 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження ВП № 43905146 з виконання виконавчого листа №2а/489/249/2013, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 10.09.2013 року про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на користь ОСОБА_2 22 928,20 грн., та Управлінню наданий семиденний термін з моменту відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання рішення суду.

Враховуючи, що Управління не виконало рішення суду у наданий державним виконавцем строк, 05.08.2014 року державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з Управління виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, тобто 2 292,82 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець, приймаючи оспорювану постанову, діяв на підставі вимог законодавства, отже вимоги Управління є необґрунтованими.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк, зокрема, до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, зокрема, що підлягає стягненню чи поверненню.

Виключення містить ч. 2 цієї статті, яка визначає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами, зокрема, про стягнення періодичних платежів.

Таким чином, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, складає сукупність дій, спрямованих на виконання рішень судів у строки, визначені Законом.

Не виконання законних вимог державного виконавця у визначені строки є наслідком, зокрема, стягнення з боржника виконавчого збору, який розраховується у відсотковому розмірі від суми, що підлягає стягненню або поверненню на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи виконавче провадження, в межах якого прийнято оспорювану постанову, відкрито за виконавчим документом про стягнення з Управління суми пенсії у розмірі 22 928,20 грн., тобто стягнення з боржника періодичного платежу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у державного виконавця не було підстав для застосування до Управління наслідків, визначених ч. 1 ст. 28 Закону та винесення постанови про стягнення з останнього виконавчого збору.

Оскільки зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва - задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2015 року - скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 05.08.2014 року про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва виконавчого збору у розмірі 2 292,82 грн. з примусового виконання виконавчого листа №2а/489/249/2013, виданого 10.09.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В. Стас

І.О. Турецька