Постанова № 44502317, 26.05.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/1357/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представників позивача - Фищука В.В., Ляпоти І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

27 квітня 2015 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів /надалі - позивач/ звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" /надалі - відповідач, ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод"/ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 26900 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 242 грн. 10 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2014 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

20 травня 2015 року до суду надійшли письмові заперечення проти позову, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що у 2014 році на підприємстві працював інвалід ІІ групи ОСОБА_3, яка звільнилася 06.06.2014 за власним бажанням. Крім того, згідно укладеної трудової угоди від 06.10.2014 громадянин ОСОБА_4, який має ІІІ групу інвалідності, перебував на посаді інженера-конструктора протягом жовтня-грудня 2014 року. З огляду на викладене, вважає, що відповідачем у 2014 році виконано норматив з працевлаштування інвалідів.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 26 травня 2015 року не з'явився, хоча у матеріалах справи наявні докази, що він належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У судових засіданнях 14 травня 2015 року та 21 травня 2015 року представник відповідача проти позову заперечував.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 16 лютого 2015 року ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" (ідентифікаційний код 00380391) подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ) /а.с.4/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2014 році становила 12 осіб.

У Звіті зазначено, що кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) становить 1 особа.

Водночас, у додатку до Звіту "Список працюючих інвалідів-штатних працівників, які отримали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2014 році" зазначено одну особу ОСОБА_3, яка прийнята на роботу з 06.12.2011 та звільнена з роботи з 06.06.2014 /зворот а.с. 4/.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 26900 грн. (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 242 грн. 10 коп. (за 9 днів (з 16.04.2015 по 24.04.2015)) /а.с. 5/.

Приписами статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно положень статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 ГКУ).

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно листа Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості № 1360 від 28.04.2015 протягом 2014 року ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" не надавало до Кременчуцького МРЦЗ звіти за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" /а.с.12/.

Стосовно доводів відповідача про виконання у 2014 році нормативу з працевлаштування інвалідів з посиланням на те, що протягом 2014 року на ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" працювало дві особи, які мають інвалідність, ОСОБА_3 у період з січня по червень 2014 року (повних 5 місяців) та ОСОБА_4 у період з жовтня по грудень 2014 року (повних 2 місяця), суд зазначає наступне.

Відповідачем у додатку до Звіту "Список працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2014 році" зазначено виключно одну особу ОСОБА_3, як таку, що працювала у 2014 році на ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" на посаді кур'єра повних 5 місяців (з 06.12.2011 по 06.06.2014) та якій встановлено ІІ групу інвалідності /зворот а.с. 4/.

Однак, відповідачем надано до суду копію довідки МСЕК серії 7-66 ТЕ № 0359745, виданої ОСОБА_3, згідно якої останній встановлено другу групу інвалідності на строк до 1 травня 2013 року /а.с. 30-31/, а тому вказана довідка не приймається до уваги судом на підтвердження того, що гр. ОСОБА_3 була встановлена інвалідність у період з 01.01.2014 по 06.06.2014.

Представником відповідача на вимогу суду не надано доказів на підтвердження того, що гр. ОСОБА_3 встановлено інвалідність у період з 01.01.2014 по 06.06.2014, а саме довідку МСЕК, реквізити якої зазначено відповідачем у додатку до Звіту /зворот а.с. 4/.

Як вбачається з матеріалів справи 06.10.2014 між ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" та ОСОБА_4 укладено угоду від 06.10.2014, яка має назву "Трудова угода", за змістом якої гр. ОСОБА_4 з 06 жовтня по 30 грудня 2014 року зобов'язується виконати роботу інженера конструктора - проектування та виготовлення конструкторської документації автоматизованої лінії тернообробки, а ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" зобов'язується сплатити ОСОБА_4 за роботу 28000 грн. /а.с. 25/.

Робота - проектування та виготовлення конструкторської документації автоматизованої лінії тернообробки прийнята відповідачем у гр. ОСОБА_4 з оформленням акту прийому-здачі робіт від 30.12.2014, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 26/.

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Укладена відповідачем 06.10.2014 угода з ОСОБА_4 не містить положень щодо того, що ОСОБА_4 зобов'язується виконувати роботу з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а також не містить зобов'язань ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" виплачувати ОСОБА_4 заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Представником відповідача не надано на вимогу суду копій наказів про прийняття на роботу та про звільнення з роботи ОСОБА_4, копії трудової книжки ОСОБА_4 із відповідними записами про прийняття його на роботу та звільнення з роботи.

Крім того, ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" самостійно визначено у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2014 року /а.с. 38-40/, що ОСОБА_4 нараховано суму доходу у розмірі 28000 грн. із ознакою доходу "102", тобто як виплати відповідно до умов цивільно-правового договору, а не як заробітна плата, нарахована (виплачена) за ознакою доходу "101".

Таким чином, угода, укладена ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" з ОСОБА_4, є цивільно - правовим договором, а не трудовим договором.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Це означає, що інваліди-сумісники та інваліди, які співпрацюють з підприємством за цивільно-правовими договорами, не зараховуються до виконання нормативу.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача про виконання у 2014 році нормативу з працевлаштування інвалідів з посиланням на те, що протягом 2014 року на ПрАТ "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" працювало дві особи, які мають інвалідність: ОСОБА_3 у період з січня по червень 2014 року (повних 5 місяців) та ОСОБА_4 у період з жовтня по грудень 2014 року (повних 2 місяця).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню з відповідача, оскільки відповідачем не вживалися передбачені законом заходи для працевлаштування інвалідів, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, в розмірі 26900 грн. (53800 грн. (середньорічна заробітна плата) : 2 ) х 1).

Враховуючи те, що судом підтверджено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій на суму 26900 грн., сума пені, яка підлягає сплаті відповідачем, складає 242 грн. 10 коп. (26900 грн. х 0,10 %) х 9 днів).

Отже, позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький ремонтно-механічний завод" (ідентифікаційний код 00380391, Полтавська область, місто Кременчук, вул. 29 вересня, будинок 10/24, офіс 62А, 39600) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна, 1, одержувач: УДКСУ у Полтавському районі, код 37965850, р/р 31212230700008 в ГУДКСУ в Полтавській області, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 26900 грн. (двадцять шість тисяч дев'ятсот гривень) та пеню у розмірі 242 грн. 10 коп. (двісті сорок дві гривні десять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 02 червня 2015 року.

Суддя С.С. Сич