Постанова № 44502159, 26.05.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року 11 год. 01 хв. Справа № 813/185/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

за відсутності представників сторін,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Промбудприлад» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Промбудприлад» (далі - ПрАТ «Промбудприлад») до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДПІ у Франківському районі м.Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2014 року № 0001102201 та № 0001112201.

Позивач в позовних вимогах зазначає наступне.

15 грудня 2014 року Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Промбудприлад» з питань господарських взаємовідносин з TOB «АРС Сіті» за період з 01.01.2013 року по 01.03.2013 року та правильність відображення в податкових деклараціях подальшої реалізації товаро-матеріальних цінностей, робіт (послуг), за результатами якої був складений Акт перевірки №2087/22-01/31588943 від 15.12.2014 року.

На підставі Акту перевірки, ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області винесено: податкове повідомлення - рішення №0001102201 від 31.12.2014 року, за яким зобов'язано ПрАТ «Промбудприлад» сплатити нараховане грошове зобов'язання (податок на прибуток) у сумі 6 824,00 грн., штрафні санкції у сумі 3 412,00 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0001112201 від 31.12.2014 року, за яким зобов'язано ПрАТ «Промбудприлад» сплатити нараховане грошове зобов'язання (податок на додану вартість) у сумі 45 002,00 грн., штрафні санкції у сумі 11 250,50 грн.

ПрАТ «Промбудприлад» вважає, доводи та висновки, зазначені в Акті перевірки такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а податкові повідомлення - рішення № 0001102201 від 31.12.2014 року та № 0001112201 від 31.12.2014 року, винесені на підставі даного Акту перевірки протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вказує, що 03.01.2013 року та 01.02.2013 року між ПрАТ «Промбудприлад» та контрагентом позивача ТОВ «АРС Сіті» було укладено Договори №3/01, та б/н згідно яких, ТОВ «АРС Сіті» зобов'язане було на свій ризик виконати ремонтно-будівельні роботи в мансардному приміщенні адмінбудинку, що знаходиться за адресом: м. Львів, вул. Сахарова, 42. Роботи, згідно вимог укладених Договорів, були належним чином виконані, що підтверджується реальною зміною зовнішнього вигляду об'єкта, та підписаними актами виконаних робіт. Зі сторони ПрАТ «Промбудприлад» була проведена оплата за виконані роботи відповідно до умов зазначених у договорах.

ПрАТ «Промбудприлад» у податковому обліку відобразило проведення операцій із своїм контрагентом «АРС Сіті» та суму 35 919,00 грн. віднесено до витрат, що відображено у декларації з податку прибуток за 2013 рік. Суму податку на додану вартість віднесено до складу податкового кредиту на загальну суму 45 002,00 грн., що відображено у декларації з податку на додану вартість за січень-лютий 2013 року та Додатку № 5 декларації з податку на додану вартість за вказаний період.

Однак, ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області не враховано те, що відсутність у контрагента ПрАТ «Промбудприлад» власної можливості для виконання певних робіт, в силу відсутності основних засобів, не можна безспірно брати за основу, адже податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання тих чи інших робіт, отже ремонтні роботи здійснені контрагентом позивача належним чином.

ДПІ у Франківському районі м. Львова без відповідних на те правових підстав, неправомірно збільшило грошові зобов'язання ПрАТ «Промбудприлад» з податку на прибуток за основним платежем в сумі 6 824 грн., за штрафними санкціями в сумі 3 412,00 грн.

Що стосується доводів ДПІ у Франківському районі м. Львова про неправомірність віднесення ПрАТ «Промбудприлад» сум податку до податкового кредиту, що складає 45002,00 грн., то право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Отже, у ДПІ у Франківському районі м. Львова не було законних підстав збільшувати грошове зобов'язання ПрАТ «Промбудприлад» з ПДВ за основним платежем 45 002,00 грн., за штрафними санкціями 11 250,50 грн., оскільки ПрАТ «Промбудприлад» виконало всі вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту у відповідності до норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 17 січня 2015 року провадження у справі відкрито, хід її розгляду відображено в ухвалах суду. В судовому засіданні 26 травня 2015 року відповідно до ч.3, ст.160 КАС України проголошено вступну і резолютивну частину постанови.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, в якому зазначив, що надав суду всі необхідні пояснення і докази та просив задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Суд вважає, що відповідач належним чином, в силу приписів ст.ст. 33-35 КАС України, повідомлений про час та місце розгляду справи і справу можливо розглядати у відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів, відповідно до ст.71 КАС України. Позиція відповідача наведена у письмовому запереченні на позовну заяву, згідно з якого вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не підтверджується, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Врахувавши надані пояснення представниками сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року зі змінами та доповненнями, Податковим кодексом України (ПК України), Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснений і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Слід зазначити, що аналогічна позиція по застосуванню норм права викладена Вищим адміністративним судом України у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Стосовно господарських відносин з ТзОВ «АРС Сіті» суд звертає увагу на те, що відповідно до акту державної податкової інспекцій у Вишгородському районі Київської області ДПС №42/22-00/38085164 від 23.05.2013 року встановлено, що у підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення та будь-які можливості здійснювати діяльність, в тому числі і стосовно виконання для позивача будівельних робіт.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими накладними.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже у разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими належними документами, платник податку несе відповідальність згідно до Закону.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначені загальні принципи формування бухгалтерського, а відтак і податковою обліку, оскільки відповідно до ст. З вказаного Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій га повинні відображати її зміст та обсяг. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.95 № 88 господарські операції - це факти підприємницької діяльності та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно із п. 1 ст. 9 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського та податкового обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію га підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Таким чином, підтвердити факт вчинення господарської операції можна за допомогою первинного документа, який достовірно відображає її зміст та складений згідно із вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та. зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 16 травня 2013 року по справі №К/9991/12153/11 зазначив, що господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Відсутність у правочину самостійної ділової мети, відмінної від податкової економії, є доказом укладення правочину без наміру створити відповідні йому економічні наслідки; такий правочин укладається з метою незаконного отримання коштів з бюджету або ухилення від конституційного обов'язку зі сплати податків, тобто з ціллю, що суперечить інтересам держави. Правочин, укладений виключно з метою зниження податкового тягаря та без ділової мети, не відповідає основам правопорядку. А відтак для об'єктивного встановлення характеру спірного правочину судам необхідно було з'ясувати дійсне волевиявлення сторін під час його укладання з урахуванням динаміки спірних правовідносин. При цьому судам слід було проаналізувати усе коло обставин, за яких спірний товар був переданий власникові, включаючи практику, встановлену у взаємовідносинах між відповідачами, звичаї ділового обороту та наступну поведінку сторін.

Окрім цього, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18 грудня 2013 року по справі №К/9991/65996/12 зазначає, що з'ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Позивачем не надано жодного доказу чи пояснень стосовно того, які заходи він вживав для отримання інформації щодо господарської діяльності його контрагента.

Відтак, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням необхідного справедливого балансу. При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Зокрема, при розкритті поняття загального інтересу, як однієї із складових справедливого балансу, Європейський Суд з прав людини зазначив, що загальні інтереси спільноти полягають у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування податку на додану вартість разом із її сукупністю нормам щодо нарахування податку на додану вартість до сплати, податкових пільг, податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість. Основними елементами (продовжується у згаданому рішенні) підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками податків на додану вартість своїх зобов'язань щодо декларування та сплати податку на додану вартість та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнав, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумним передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників податку на додану вартість.

Також, позивачем і контрагентом було передбачено необхідність передачі позивачем ТзОВ «АРС Сіті» проектної документації. В той же час жодних документів, які б свідчили факт передачі такої документації та самої проектної документації позивачем податковому органу до перевірки та суду не надано.

Судом взято до уваги, те, що згідно пункту № 3.1 договору від 03.01.2013 року передбачено складення додатків до договору, а саме кошторису та протоколу погодження договірної ціни. В той же час таких додатків до вказаного договору позивачем не надано. Згідно пункту № 4.2 договору від 03.01.2013 року передбачено обов'язок замовника (ТзОВ «Промбудприлад») передати дозвільну та іншу погоджену та затверджену проектну документацію. Також вказаним пунктом передбачено, що позивач зобов'язується прийняти документацію передбачену Додатком №2. Однак відповідних документів, які б підтверджували факт передачі від позивача до ТзОВ «АРС Сіті» та від ТзОВ «АРС Сіті» до позивача проектної документації чи інших документів позивачем також не надано. Згідно пункту № 4.3 договору від 03.01.2013 року передбачено обов'язок ТзОВ «АРС Сіті» передати замовнику документи відповідно до Додатку №3. В той же час позивачем не надано такого додатку та не надано документів, які передавались позивачу. Також, в п.7 акту приймання передачі виконаних будівельних робіт №2 від 28.02.13 вказано, що виконувались роботи по забиванню сальників при проході труб через фундаменти або стіни підвалів. В той же час згідно умов договору роботи мали виконуватись виключно по реконструкції мансардного п'ятого поверху.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Проте, суд зазначає, що позивачем не надано відповідних підтверджуючих документів про виконання істотних умов договорів.

Позивач стверджує, що будівельні матеріали з яких виконувались роботи закуповувались безпосередньо ним, в подальшому передавались підряднику для виконання робіт. Проте, позивачем не надано доказів обліку таких будівельних матеріалів, та доказів їх подальшої передачі підряднику. Також позивачем не надано суду всіх необхідних належних доказів оплати робіт підряднику. Так як згідно податкових накладних позивачу було надано послуги на 270 010,38 грн., але позивачем надано платіжних доручень про оплату послуг лише на суми 15 000 грн. та 12 629 грн.

Також, відповідно до наданих дозволу на виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації підрядна організація, що виконувала роботи з реконструкції об'єкта за адресом м. Львів, вул. Сахарова, 42 виступало ТзОВ «Реновація». Вказаний суб'єкт господарювання вказаний як підрядник а не як генпідрядник, що вказує на факт незалучення до виконання робіт субпідрядних організацій.

Суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які несуть ознаку формально складених, і не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, оскільки неможливо встановити наявність відповідних трудових ресурсів (персоналу) та основних фондів, матеріальних ресурсів для виконання робіт, визначених у договорі.

Суд виходить з того, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат, та інших відомостей, пов'язаних з з'ясуванням об'єктів оподаткування та, або податкових зобов'язань, у тому числі і на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено чинним законодавством.

Позивачем у повному обсязі не доведено, що відносини платника та його контрагента мали майновий характер, і матеріальні цінності були фактично отримані та використані у власній господарській діяльності (доказами цього мали би бути належно оформлені акти приймання-передачі таких товарі, накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, будматеріалів, та відповідний їх облік, тощо). Доводи позивача з цього приводу носять лише фрагментарний характер, і не охоплюють всіх правовідносин між ним і його контрагентом, що на думку суду є важливим і необхідним для підтвердження реальності здійснення заявлених господарських операцій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Якщо ж господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем переконують в необґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 02 червня 2015 року.

Суддя Сакалош В.М.