Постанова № 44501400, 26.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р. Справа№ 911/3785/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича

на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.15року (повний текст якого складено 10.03.2015р.)

у справі №911/3785/14 (головуючий суддя Ярема В.А., судді Антонова В.М., Лилак Т.Д.)

за позовом Федорова Віктора Федоровича, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком"

Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича

про визнання договору недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Федорова Віктора Федоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди №03 від 01.01.2013

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено та підписано від імені позивача директором ТОВ «Агроком» Ярмоленко П.В. з перевищенням повноважень, а тому він підлягає визнанню як недійсним, оскільки порушує вимоги п. 1 та п. 2 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2015 у справі №911/3785/14 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди №03, укладений 01.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" (ідентифікаційний код 30615677) та Фізичною особою-підприємцем Соколенком Сергієм Петровичем (ідентифікаційний номер 2734112016). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, Сквирське шосе, 194, оф. 703, ідентифікаційний код 30615677) на користь Федорова Віктора Федоровича (03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, ідентифікаційний номер 2122609795) 609 (шістсот дев'ять) грн 00 коп. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 47/1, кв. 237, ідентифікаційний номер 2734112016) на користь Федорова Віктора Федоровича (03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, ідентифікаційний номер 2122609795) 609 (шістсот дев'ять) грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладання спірного договору директор ТОВ «Агроком» не мав необхідний обсяг повноважень для підписання правочину щодо отримання в оренду нежитлового приміщення, оскільки статутом підприємства передбачено, що вирішення даного питання належить виключно загальним зборам товариства.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ФО-П Соколенко Сергій Петрович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги ФО-П Соколенка С.П. на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 30.03.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 21.04.15р.

В судовому засіданні 21.04.15р. було оголошено перерву до 26.05.2015 р. у відповідності до положень ст. 77 ГПК України.

Представники відповідачів в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2015 року у справі № 911/3785/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів висловлених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2013 між ТОВ "Агроком" в особі директора Ярмоленка П.В., який діє на підставі статуту (орендар) та ФОП Соколенком С.П. (орендодавець) було укладено договір оренди №03 (далі-договір), відповідно до якого орендодавець передає орендарю нежитлове приміщення площею 56,5 м2 (кімнати №№703-705), що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 194.

Орендна плата за користування майном складає 8 475,00 грн на місяць.

Станом на момент укладання спірного договору Федоров Віктор Федорович був учасником ТОВ "Агроком", частка якого у статутному капіталі товариства відповідно до п.п. 1.1 та 11.1 статуту ТОВ "Агроком" становила 70%.

Згідно п.п. 16.1, 17.9.19 статуту ТОВ "Агроком", вищим керівним органом товариства є збори учасників. До виключної компетенції зборів учасників з-поміж іншого належить укладення угод на відчуження, а також угод про здачу в найм, оренду, заставу майна, кредитних договорів.

У відповідності до положень п. 18.5.7 статуту ТОВ "Агроком" директор уповноважений розпоряджатись майном товариства (включаючи грошові кошти), основні фонди при погодженні з загальними зборами учасників.

Посилаючись на те, що на момент підписання договору у Ярмоленка П.В., як директора ТОВ "Агроком", були відсутні повноваження на укладення від імені товариства договору оренди з огляду на неприйняття загальними зборами ТОВ "Агроком" як рішення про погодження укладення означеного договору, так і погодження розпорядження Ярмоленком П.В. грошовими коштами товариства у вигляді орендної плати, обов'язок по оплаті якої виникає за спірним правочином, позивач, як учасник ТОВ "Агроком", просив суд визнати договір недійсним з підстав ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач звернувся до господарського суду з позовною вимогою про визнання недійсним укладеного між сторонами договору від 02.03.2010р. купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №660.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Предметом спору у справі є вимога позивача про недійсність договору оренди №3 від 01.01.2013, що укладений між відповідачами по справі; підставою позову визначено перевищення повноважень директором ТОВ «Агроком», яким підписано зазначений договір без подальшого погодження цього правочину з загальними зборами товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2013 між ТОВ "Агроком" в особі директора Ярмоленка П.В., який діє на підставі статуту (орендар) та ФОП Соколенком С.П. (орендодавець) було укладено договір оренди №03 (далі-договір), відповідно до якого орендодавець передає орендарю нежитлове приміщення площею 56,5 м2 (кімнати №№703-705), що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 194.

Проаналізувавши укладений між ТОВ «Агроком» та ФОП Соколенком С.П. від 01.01.2013р. договір оренди, колегія суддів дійшла висновку про відповідність даного договору положенням цивільного законодавства та відсутністю підстав для визнання його недійсним з огляду на наступні обставини.

Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників визначаються Законом України «Про господарські товариства».

Згідно до ст. 11-1 Закону України «Про господарські товариства» законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 113 Цивільного кодексу України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Згідно ч. 1. 2 ст. 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Ст. 143 Цивільного кодексу України кореспондується із ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. №1576-ХП та встановлює, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі Статуту.

У відповідності до стаття 23 Закону України «Про господарські товариства» (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) органи управління товариством та їх посадові особи управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.

Згідно з приписами ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника із товариства; 8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

За умовами статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком", в редакції, чинній на дату укладення спірного договору, вищим органом Товариства є Загальні Збори його учасників.

Відповідно до пункту 17.9.19. статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до виключної компетенції зборів учасників віднесено укладення угод на відчуження, а також угод про здачу в найм, оренду, заставу майна, кредитних договорів. За змістом пунктів 18.5.1. і 18.5.3. статті 18 Статуту директор товариства уповноважений діяти без довіреності від імені товариства, укладати від імені товариства контракти, договори, угоди та забезпечувати їх виконання. Пункт 18.5.7. статті 18 Статуту товариства, на який посилається позивач як на підставу позову, за змістом якого директор товариства вправі розпоряджатися грошовими коштами при погодженні із загальними зборами учасників товариства, не містить будь-яких кількісних показників обмежень повноважень органу товариства.

Отже в даному випадку, укладання оспорюваного правочину слід розцінювати лише як здійснення директором поточного керівництва діяльністю товариства.

Таким чином проаналізувавши положення Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком», колегія суддів дійшла висновку про наявність у директора товариства відповідних повноважень на укладання договорів оренди, у яких товариство виступає орендарем, а отже на момент укладання спірного договору директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" Ярмоленка П.В. мав необхідний обсяг повноважень для підписання такого правочину, внаслідок чого доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 3.5 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визначення правочинів недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, зазначено, що пунктом «і» частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України «Про господарські товариства» передбачено не укладення договорів, а їх застереження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладання договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Також за правилом ст. 93 Цивільного кодексу України обмеження повноважень керівника юридичної особи щодо представництва має юридичну силу лише у випадку обізнаності контрагента про такі обмеження.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання та ідентифікаційні номери фізичних осіб, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Тобто, обмеження повноважень керівника юридичної особи щодо представництва цієї юридичної особи є відомостями, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. Якщо ці відомості не внесені до реєстру, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою (крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості - наприклад, якщо третій особі надавався статут підприємства), і в такому випадку ці обмеження повноважень не мають юридичної сили у відносинах із третіми особами.

Тож, наведене свідчить, що якщо відомості з Єдиного державного реєстру, які є відкритими та доступними для третіх осіб, не містять обмежень щодо представництва юридичної особи, то практично неможливо довести те, що третя особа знала або могла знати ці відомості.

У відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком» без довіреності на час укладання оспорюваного договору був директор Ярмоленко П.В.

При цьому, відомості про наявність у Ярмоленка П.В. обмежень щодо представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком» у відносинах з третіми особами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутні.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним та відповідно для задоволення позову.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2015р. у справі № 911/3785/14 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача 2, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2015р. у справі № 911/3785/14 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Федорова Віктора Федоровича (03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, ідентифікаційний номер 2122609795) на користь Фізичної особи-підприємця Соколенка Сергія Петровича (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 47/1, кв. 237, ідентифікаційний номер 2734112016) судовий збір у розмірі 609,00 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 911/3785/14 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова