Постанова № 44500606, 18.05.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2015 р. Справа № 802/966/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука К.О.,

за участі секретаря судового засідання Крисько І.В.,

представників позивача Тихонюка С.Л., Голя М.Д.,

представників відповідача Прокопюк О.В., Грубого Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: приватного малого виробничо - комерційного підприємства фірми "Нормаль"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося мале виробничо-комерційне підприємство фірма "Нормаль" (далі - МКВПФ "Нормаль", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

На переконання МКВПФ "Нормаль", з аналізу норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо сплати земельного податку та єдиного податку випливає, що суб'єкт господарювання одразу після переходу на спрощену систему оподаткування звільняється від сплати земельного податку та від обов'язку подання звітності з даного податку. Саме тому, як зазначає позивач, МКВПФ "Нормаль" подало уточнюючу декларацію (уточнено суму земельного податку за квітень-грудень 2013 року) та не подало декларацію за 2014 рік, не порушуючи при цьому податкового законодавства.

За таких обставин позивач вважає, що прийняте податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Проти вказаного адміністративного позову Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області подала письмові заперечення. Заперечення відповідача мотивовані тим, що платник єдиного податку звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку тільки у разі, якщо право власності (право постійного користування) на земельну ділянку, яка використовується для провадження господарської діяльності, належним чином оформлене. Поряд з цим, як зазначає представник Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, у МКВПФ "Нормаль" відсутні відповідні правовстановлюючі документи на земельну ділянку у періоді, що перевірявся.

В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просили задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначивши, що приймаючи оскаржуване рішення, Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши адміністративну справу, суд встановив наступне.

У період з 18.12.2014 по 24.12.2014 Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області провела позапланову виїзну документальну перевірку ПМВКПФ "Нормаль" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати земельного податку за період з 01.04.2013 по 31.10.2014.

Результати перевірки відображені в акті від 31.12.2014 № 426/2204/13301973.

Відповідно до висновків зазначеного акта під час перевірки встановлені порушення позивачем:

1) п. 286.1, п. 286.2 ст. 286, пп. 4 п. 297 ПК України, внаслідок чого занижено земельний податок, що підлягає сплаті до бюджету в суму 81039,71 грн., в т. ч.: за період з 01.04.2013 по 31.12.2013 в сумі 36716,31 грн., за період з 01.01.2014 по 31.10.2014 в сумі 44323,40 грн.;

2) п. 286.2 ст. 286 ПК України: не подання до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області податкової декларації з плати за землю за 2014 рік.

На підставі висновків акта перевірки Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000372204 від 20.05.2015 про нарахування позивачу земельного податку за основним платежем у розмірі 81039,71 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20429,93 грн.

На вказане податкове повідомлення-рішення позивач подав скаргу, яка рішенням ГУ ДФС у Вінницькій області від 24.03.2015 № 143/10/02-32-10-04 залишена без задоволення.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.

Згідно з п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. п. 14.1.72 Кодексу).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.

Згідно зі ст.ст. 269, 270 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток ( паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пункт 286.1 статті 286 ПК України визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) для плати за землю є календарний рік. При цьому згідно з п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

ПК України встановлює особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів, зокрема земельного податку, платниками єдиного податку.

Так, пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Починаючи з 01.04.2013 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку від 15.03.2013 Серії А № 746199.

Саме після переходу на спрощену систему оподаткування, на переконання представника позивача, МКВПФ "Нормаль" звільняється від сплати земельного податку та від обов'язку подання звітності з цього податку, оскільки земельні ділянки використовує для провадження господарської діяльності.

З вказаними твердженнями представників позивача суд не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Тобто, платник єдиного податку звільняється на підставі пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку тільки у разі, якщо право власності (право постійного користування) на земельну ділянку, яка використовується для провадження господарської діяльності, належним чином оформлене.

Як зазначено в акті перевірки, ПМВКПФ "Нормаль" для виробничих потреб використовує земельну ділянку по вул. Гонти, 39а (в межах Вінниці) площею 10804 кв.м., на якій розташована будівля площею 1188,3 кв.м., що придбана відповідно до біржового контракту купівлі-продажу нерухомості від 15.04.1999 № у ВАТ "Вінницький завод тракторних агрегатів".

Представник позивача стверджує, що ВАТ "Вінницький завод тракторних агрегатів" користувався земельною ділянкою на підставі акта на право постійного користування серії Б № 000062.

Посилаючись на ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), представник ПМВКПФ "Нормаль" стверджує, що набувши право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, позивач набув право постійного користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Так, відповідно до частини 2 ст. 120 Земельного кодексу України у випадку придбання нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом із тим, як визначає стаття 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З наведених норм випливає, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Водночас, новий власник об'єкту нерухомості (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Отже, якщо попередній власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі акта на право постійного користування, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

До жодних із вказаних категорій підприємств, установ та організацій позивач не належить.

Відтак, у ПМВКПФ "Нормаль" відсутні відповідні правовстановлюючі документи на земельну ділянку у періоді, в який проводилася перевірка, що не заперечується представниками позивача.

В даному випадку позивач як платник єдиного податку на підставі пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України не може бути звільнений від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як на підставу правомірності оскаржуваного рішення, знайшли своє обґрунтування в ході судового розгляду справи.

Відтак, у задоволені адміністративного позову необхідно відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, з урахуванням положень ст. 94 КАС України судові витрати стягненню з Державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович

Згідно з оригіналом Суддя Секретар