Рішення № 44499594, 21.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015Справа №910/6221/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" до Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1"про стягнення 79 060,99 грн.

Представники сторін:

від позивача не з'явивсявід відповідача Карпюк Н.А. (дов. № 82/03 від 17.03.2015 року)від третьої особине з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21 травня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 79 060,99 грн., в тому числі 60 318,07 грн. основного боргу, 16 796,06 грн. пені, 1 946,86 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі Договору уступки вимоги № 1 від 06.02.2015 року було передано право вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1" за Договором поставки № 74/14 від 24.06.2014 року Товариству з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський". У зв'язку з чим, позивач, як новий кредитор по Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року заявив про стягнення заборгованості з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 року порушено провадження у справі № 910/6221/15-г та призначено справу до розгляду на 23.04.2015 року.

15.04.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов. У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що пунктом 9.3. Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року сторони погодили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим Договором однією з сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною. Проте, ніякого письмового погодження відповідач на уступку вимоги позивачу чи будь-якій іншій особі не надавав.

21.04.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 23.04.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.03.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 23.04.2015 року представник відповідача надав клопотання про продовження строків розгляду спору та не заперечив проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Розглянувши подане відповідача 23.04.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Судом вирішено питання у відповідності до вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучити до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1", оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Відповідно до статей 27, 69, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.04.2015 року винесено ухвалу про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1", продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 21.05.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 21.05.2015 року не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про залишення позову без розгляду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що між керівництвом сторін ідуть переговори по можливості мирного врегулювання спору.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.05.2015 року заперечував проти поданої заяви про залишення позову без розгляду, надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечував проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1)позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2)у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3)виключено;

4)позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

5)позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

6)громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України визначено виключний перелік підстав для залишення позову без розгляду. Проте позивачем у своїй заяві не наведено обставин, які б давали можливість залишити позов без розгляду.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені заяви позивача про залишення позову без розгляду.

Представник третьої особи в судове засідання 21.05.2015 року не з'явився, про причини неявки суду невідомо, про час та дату розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2014 року між Спільним українсько-німецьким підприємством "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1" (постачальник) укладено Договір поставки № 74/14 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного Договору і в кількості, передбаченій замовленнями на товар.

Згідно з пунктом 4.1. Договору товари поставляється за цінами, вказаними в специфікаціях, які підписується повноважними представниками сторін і є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.

На виконання умов договору постачальником здійснювались поставка товару на адресу покупця, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних.

Проте покупець свої зобов'язання щодо оплати товару у повному обсязі не виконав. Внаслідок чого, за останнім рахується заборгованість в розмірі 60 318,07 грн.

В подальшому між покупцем та постачальником підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2014 року по 30.01.2015 року за Договором поставки № 74/14 від 24.06.2014 року, відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 60 318,07 грн.

06.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський М'ясокомбінат №1" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" (цесіонарій) укладено Договір уступки вимоги № 1 (далі - Договір уступки).

Відповідно до пункту 1. Договору уступки цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цементові, і стає кредитором за Договором поставки № 74/14 від 24.06.2014 року, укладеним між цедентом і Спільним українсько-німецьким підприємством "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (боржник).

Згідно з пунктом 2. Договору уступки цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань відповідно до Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року в сумі 60 318,07 грн.

У зв'язку з чим, позивач, як новий кредитор по Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року заявив про стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що пунктом 9.3. Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року сторони погодили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим Договором однією з сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною. Проте, ніякого письмового погодження відповідач на уступку вимоги позивачу чи будь-якій іншій особі не надавав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що згідно пункту 9.3. Договору поставки № 74/14 від 24.06.2014 року сторони погодили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим Договором однією з сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною.

Проте, станом на момент укладення Договору уступки письмової згоди позивача на відступлення права вимоги за Договором поставки № 74/14 від 24.06.2014 року позивачем отримано не було, відповідач такої згоди не надавав і суду станом на момент вирішення спору не подано належних і допустимих доказів в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надання відповідачем вказаної письмової згоди.

Не свідчить про надання такої згоди і повідомлення позивачем відповідача листом від 09.02.2015 року № 09/02-01 про заміну кредитора у зобов'язанні, адже обізнаність відповідача про Договір уступки не є доказом його схвалення відповідачем у встановленому законом порядку або надання відповідної згоди на заміну кредитора у зобов'язанні.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 60 318,07 грн. основного боргу за Договором уступки вимоги № 1 від 06.02.2015 року задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 16 796,06 грн. пені, 1 946,86 грн. 3 % річних.

Оскільки позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних є похідними від суму основного боргу, у стягненні якої судом відмовлено, позовні вимоги про стягнення з відповідача 16 796,06 грн. пені, 1 946,86 грн. 3 % річних задоволенню не підлягають.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не представлено належних (первинних) доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а відтак матеріали справи не свідчать про порушення відповідачем прав позивача, що виключає можливість їх захисту в судовому порядку.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" задоволенню не підлягають.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "Миргородський" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2015

Суддя С.В. Стасюк